23 серпня 2018 року м. Київ
Єдиний унікальний номер справи № 761/28806/17
Апеляційне провадження №22-ц/796/5342/2018
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Іванченка М.М.
суддів: Желепи О.В., Рубан С.М.
при секретарі: Гордійчук Ж.В.
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
третьої особи: ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання права власності за набувальною давністю
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва ухваленого 20 березня 2018 року в приміщенні суду в м. Києві під головуванням судді Притули Н.Г., повний текст якого складений 30 березня 2018 року,-
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Київської міської ради, в якому просив визнати за ним право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю після смерті ОСОБА_5.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 11 квітня 1994 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 приватизували в рівних частинах квартиру АДРЕСА_1.
У 1995 році позивач та треті особи отримали нове житло та перереєструвались в нове помешкання, а у 1996 році ОСОБА_6 переїхала жити до Чернігівської області, де і померла ІНФОРМАЦІЯ_3.
З 1996 року до дня смерті ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1 не проживала і жодного разу не навідувалась. Весь тягар утримання житла ніс позивач, робив дрібний ремонт та сплачував усі комунальні послуги.
Позивач зазначає, що він добросовісно, відкрито, безперервно володів на протязі 21 року 1/4частиною спірної квартири, яка належала на праві власності його матері, а тому на підставі ст.344 ЦК України він вважає, що набув право власності.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_3, про визнання права власності за набувальною давністю - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване та незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин справи. При цьому зазначає, що ОСОБА_1 фактично протягом більш ніж 10 років безперервно, добросовісно та відкрито володів безхазяйним нерухомим майном, а саме 1/4 частиною спірної квартири, що дає підстави набути право власності на майно за набувальною давністю.
Відповідно до п.8 ч.1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
У зв'язку із вищевикладеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу з підстав викладеній у ній та просили її задовольнити.
Третя особа ОСОБА_3 не заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Відповідач та третя особа ОСОБА_4, у судове засідання не з'явились, про день час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Від третьої особи ОСОБА_4 надійшло клопотання про розгляд даної справи у її відсутність та в якому просила апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року.
Тому, у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності осіб, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 належить в рівних частинах на праві власності ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 11 квітня 1994 року (а.с.14).
ОСОБА_5 матір позивача ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження позивача (а.с.11).
Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10).
У період з 07 вересня 1990 року до 27 січень 1995 року ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були зареєстровані у спірній квартирі, а ОСОБА_5 була зареєстрована у вказаній квартирі з 13 серпня 1993 року по 06 грудень 1996 року.
З 28 лютого 1995 року по 13 грудень 2011 року ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2, а з 22 грудня 2011 року знову був зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а.с.17).
З витягу зі Спадкового реєстру вбачається, що спадкова справа після померлої ОСОБА_5 не заводилась.
Позивач в судовому засіданні пояснив, що він не звертався із заявою про прийняття спадщини, оскільки не знав вимог діючого законодавства.
Звертаючись із даним позовом позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що з 1996 року до дня смерті ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1 не проживала і жодного разу не навідувалась. Весь тягар утримання житла ніс позивач, робив дрібний ремонт та сплачував усі комунальні послуги. Позивач зазначавє, що він добросовісно, відкрито, безперервно володів на протязі 21 року 1/4частиною спірної квартири, яка належала на праві власності його матері, а тому на підставі ст.344 ЦК України він вважає, що набув право власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав, що оскільки позивач є спадкоємцем майна, яке залишилось після смерті його матері у 2006 році, правових підстав для визнання за ним права власності з підстав набуття права власності за набувальною давністю не має, оскільки такі вимоги можуть розглядатися з підстав набуття права власності в порядку спадкування за законом.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).
Частиною 1 ст.344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:
- володіння є добросовісним, зокрема якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;
-володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні;
-володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.
Пунктом 11 вказаної постанови Пленуму судам роз'яснено, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже встановлення власника майна або безхазяйної речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
Отже, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5, при цьому позивачем не було прийнято спадщину в установленому законом порядку, з урахуванням положень норм цивільного кодексу України апеляційний суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для спадкування майна, що в свою чергу виключає можливість застосування інституту набувальної давності.
Доводи апеляційної скарги про наявність усіх умов для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю суперечать обставинам справи та ґрунтуються на помилковому розумінні положень ч.1ст. 344 ЦК України.
З урахуванням викладених обставин апеляційний суд вважає, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування у апеляційного суду відсутні, а відтак у відповідності до ст.375 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписана 27 серпня 2018 року.
Головуючий суддя:
Судді: