Справа № 22-ц/796/3642/2018р. Головуючий в 1-й інстанції - Ладиченко С.В.
752/14450/17 Доповідач-ЧобітокА.О.
20 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:
головуючого -Чобіток А.О.
суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І.
при секретарі - Казанник М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
У липні 2017 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що 24.05.2017 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, за умовами якого він передав у позику відповідачу 120350 грн.00 коп., що підтверджується розпискою відповідача, а остання в свою чергу зобов'язалася повернути йому грошові кошти у вказаній сумі до 07.07.2017 року.
Посилаючись на те, що відповідач не виконала своїх обов'язків за вказаним договором позики та грошові кошти нею не повернуто,позивач просив стягнути з відповідача 120350 грн.00 коп. та судовий збір у розмірі 1203 грн.50 коп..
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2017 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції посилаючись на те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що між нею та позивачем фактично не укладався договір позики і грошові кошти від позивача у розмірі 120350 грн.00 коп. у позику вона не отримувала, в зв'язку з чим вважає договір позики недійсним. Між нею, як фізичною особою- -підприємцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 існували господарські правовідносини, оскільки останній поставляв їй товар для реалізації і саме на вказану суму 120350 грн.00 коп. позивачем як фізичною особою - підприємцем було поставлено товар, доказом чого є акт звірки взаєморозрахунків між ними, який підписано позивачем особисто і заборгованості у неї перед позивачем не існує.
Суд належним чином не повідомив її про час та місце судового засідання, в зв'язку з чим вона була позбавлена надати докази на підтвердження заперечень проти позову.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва, який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в складі колегії суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено,що 24.05.2017 року сторони уклали договір позики №1 відповідно до умов якого позивач передає відповідачу 120 350 грн., а відповідач бере на себе зобов'язання повернути грошові кошти у вказаній сумі до 07.07.2017 року.
Позивач виконав свої зобов'язання за вказаним договором, передавши відповідачу грошові кошти у сумі 120 350,00 грн., про що відповідач надала розписку про отримання вказаної суми грошових коштів.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець ) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Задовольнивши зазначені позовні вимоги та стягнувши з відповідача 120 350 грн., суд першої інстанції,встановивши вказані обставини, виходив з того, що відповідач не виконала своїх зобов'язань за вказаним договором позики і грошові кошти,отримані за цим договором не повернула позивачу у визначений договором строк.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає,що судом першої інстанції з дотримання вимог норм матеріального та процесуального права та з урахуванням встановлених обставин правильно вирішено даний спір.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
В апеляційній скарзі відповідач зазначила, що між нею та позивачем мало місце господарські правовідносини, оскільки вони є фізичними особами - підприємцями і позивач поставляв їй товар,який вона реалізовувала. 24.05.2017 року позивачем як фізичною особою - підприємцем їй як фізичній особі-підприємцю було поставлено товар, а саме: продукти харчування на суму 120350 грн., доказом чого є акт звірки взаєморозрахунків між ними, який підписаний особисто позивачем, копію якого нею було додано до заяви про перегляд заочного рішення, постановленого по даній справі. Вважає,що договір позики, на який послався позивач з відповідною розпискою про отримання нею 120 350 грн. є недійсним. Станом на 20 грудня 2017 року будь-якої заборгованості перед позивачем у неї не було.
Колегія суддів вважає,що вказані відповідачем аргументи не заслуговують на увагу, оскільки не доведені належними та допустимими доказами.
Зазначаючи про те,що вона не отримувала від позивача у позику грошових коштів,відповідач не оспорює договір позики від 24.05.2017 року та надану нею розписку як доказ про фактичне отримання нею грошових коштів у розмірі 120350 грн.
Зміст договору позики, що укладений сторонами 24.05.2017 року та розписка відповідача свідчить про те, що вказаний договір укладався фізичними особами,а не фізичними особами-підприємцями на здійснення підприємницької діяльності.
Надана відповідачем копія акту звірки взаєморозрахунків станом за період 01.05. 2017 року 25.07.2017 року між сторонами як фізичними особами підприємцями, без зазначення за яким саме договором проводилися вказані в акті розрахунки, не можуть бути розцінені як виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення суми позики за договором позики від 24.05.2017 року при наявності у позивача як договору позики так і розписки відповідача про отримання 120350 грн..
При цьому будь-яких підтверджень про реєстрацію її діяльності як фізичної особи-підприємця відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.
За таких обставин колегія суддів вважає, що між сторонами існують цивільно-правові відносини, які регулюються ст.ст.1046 - 1051 ЦК України.
Відповідно до п. 1ст. 215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 204 цього Кодексу передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним,якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідач не надала належних та допустимих доказів до суду апеляційної інстанції на підтвердження своїх посилань про те, що грошові кошти, про які йдеться в договорі позики та розписці, позивачем не передавались і від нього вона отримала товар як фізична особа - підприємець і за який вона розрахувалась з позивачем.
У порядку передбаченому законом нею не оспорювався договір позики,за вказаних підстав, в зв'язку з чим аргументи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів відхиляє як безпідставні.
Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції її права на участь в судовому засіданні апеляційний суд відхиляє, враховуючи ту обставину, що суд, отримавши інформацію про реєстрацію відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , що міститься у Реєстрі територіальної громади міста Києва, саме за вказаною адресою направив повідомлення про час та місце розгляду справи, проте повідомлення суду повернулося без вручення за закінченням терміну зберігання.
Зазначену адресу відповідач зазначила і в заяві про перегляд заочного рішення.
Подавши апеляційну скаргу, відповідач зазначила як адресу своєї реєстрації так і адресу фактичного проживання :АДРЕСА_2.
Суд апеляційної інстанції прийняв всі міри, передбачені нормами ЦПК України для дотримання прав відповідача на участь в судовому засідання та реалізації нею вказаних законом прав, проте остання не цікавилася розглядом справи в апеляційній інстанції, повідомлення про судові засідання нею не отримувалися, як за адресою реєстрації так і за адресою фактичного проживання.
Адвокат Кузьмін Д.Л., який представляв її інтереси і який ознайомився з матеріалами справі в суді апеляційної інстанції, отримавши повідомлення про час та місце розгляду справи, в судові засідання не з'являвся, причини своєї неявки та неявки відповідача суду не повідомляв.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов»язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Направивши апеляційну скаргу ще в березні 2018 року, ОСОБА_2 щодо стану даної скарги не цікавиться та засоби щодо прискорення процедури слухання справи не використовує.
Колегія суддів вважає,що таким чином відповідач зловживає в своїми правами, передбаченими ст.ст. 43,49 ЦПК України, що є неприпустимим в розумінні ст.44 цього Кодексу і намагається ухилитися від цивільно-правової відповідальності,яка настає за невиконання зобов'язань ,передбачених договором позики.
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв&q? о;язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.
Керуючись ст.ст. 374,375,381-384,389 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в порядку п. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає оскарженню.
Головуючий - Судді -