провадження в апеляційній інстанції №22-ц/796/5210/2018
07 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів:
судді - доповідача: Білич І.М.
суддів: Ящук Т.І., Соколової В.В.
при секретарі Довгопола А.В.
за участю:
представника ПАТ « Банк «Фінанси та Кредит» Холодова Л.А.
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 на рішенняОболонськогорайонного суду міста Києва від 15 червня 2017року ухвалене під головуванням судді Тітова М.Ю.
вцивільній справі № 756/5384/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_4, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, звернення стягнення на предмет іпотеки.
У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 06 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 90 000 доларів США з терміном повного погашення заборгованості до 14 жовтня 2027 року зі сплатою відсотків за користування кредитом 13% річних. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником 16 жовтня 2007 року було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_6 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34 кв.м., житловою площею 16 кв.м. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконувала унаслідок чого станом на 26 листопада 2014 року заборгованість за кредитним договором склала 3 550 124, 57 гривень, яка складається із строкової заборгованості за кредитом - 78 389,78 доларів США, що еквівалентно 1 173 738, 01 гривень; простроченої заборгованості за кредитом - 7 042,53 доларів США, що еквівалентно 105 448, 51 гривень; строкової заборгованості за відсотками - 802,11 доларів США, що еквівалентно 12 010,07 гривень; простроченої заборгованості за відсотками - 39 575,42 доларів США, що еквівалентно 592 566, 72 гривень; пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсотках - 1 666 361, 26 гривень. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_6 перед банком за кредитним договором від 16 жовтня 2007 року в сумі 125 809,84 доларів США та 1 666 361, 26 гривень звернути стягнення на предмет іпотеки, квартиру №10 в будинку №1-б на вул. М.Тимошенка в м. Києві, загальною площею 34,00 кв.м; житловою площею 16,00 кв.м та складається з 1 жилої кімнати, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6, шляхом набуття права власності на зазначене майно ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінка майна суб'єкта оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Виселити ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15 червня2017 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» подали апеляційну скаргу, де ставили питання про його скасування та постановлення нового щодо задоволення вимог позивача. Вказуючи при цьому на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 жовтня 2007 року в розмірі 125 809,84 доларів США та 1666 361,26 гривень звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру під АДРЕСА_1, загальною площею 34,00 кв.м; житловою площею 16,00 кв.м складається з 1 жилої кімнати, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6, шляхом набуття права власності на зазначене майно ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Виселено ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1
Відстрочено виконання рішення в частині звернення стягнення на квартиру та виселення до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Вирішено питання про судовий збір.
14.12.2017 року ОСОБА_4, який діяв в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу щодо незгоди з рішенням Оболонського районного суду від 15 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року. Де ставив питання про їх скасування та ухвалення у справі нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю з підстав порушення прав неповнолітніх дітей, порушення строків позовної давності, порушення прав людини та громадянина.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року повернуто заявнику.
Постановою Верховного Суду від 08 травня 2018 року скасовано рішення Апеляційного суду міста Києва від 28 листопада 2017 року, справу передано на новий апеляційний розгляд.
Одночасно скасовано ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2017 року в частині повернення апеляційної скарги ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року з передачею питання про відкриття апеляційного провадження на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23.06.2018 року поновлено ОСОБА_4 який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15.06.2017 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5.
Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ « Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці ( відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року 1402 - VIIIапеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня чинності цим Законом.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147 -У111 від 03 жовтня 2017 року.
Представник позивача підтримала подану апеляційну скаргу, заперечувала проти апеляційної скарги ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5
Представник відповідача не визнав апеляційну скаргу позивача, щодо апеляційної скарги ОСОБА_8 який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 поклався на розсуд суду.
ОСОБА_8 який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 про день і час розгляду справи повідомлялася належним чином у встановленому порядку, в судове засідання не з'явився поважність причин неявки не повідомив.
Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за її відсутності в силу вимог ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 не підлягають до задоволення виходячи з наступного.
Так судом при розгляді справи встановлено, що 16 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 90 000 доларів США з терміном повного погашення заборгованості до 14 жовтня 2027 року зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником 16 жовтня 2007 року було укладено іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_6 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 34 кв.м., житловою площею 16 кв.м.
ОСОБА_6 умови кредитного договору належним чином не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість по кредитному договору, яка станом на 26 листопада 2014 року становила 3 550 124, 57 гривень, та складалася з: строкової заборгованості за кредитом - 78 389,78 доларів США, що еквівалентно 1 173 738, 01гривень; простроченої заборгованості за кредитом - 7 042,53 доларів США, що еквівалентно 105 448,51гривень; строкової заборгованості за відсотками - 802,11 доларів США, що еквівалентно 12 010,07 гривень; простроченої заборгованості за відсотками - 39 575,42 доларів США, що еквівалентно 592 566,72гривень; пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсотках - 1 666 361, 26 гривень.
При зверненні до суду з позовною заявою з урахуванням уточнень позовних вимог, позивачем ставилася вимога, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 34,00 кв.м; житловою площею 16,00 кв.м та складається з 1 жилої кімнати, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6, шляхом набуття права власності на зазначене майно ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінка майна суб'єкта оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна та виселити ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1.
Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за позивачем вирішується виключно в позасудовому порядку відповідно до Закону та укладеного між сторонами іпотечного договору шляхом прийняття рішення про перехід предмета іпотеки у власність, що є підставою для реєстрації права власності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на предмет іпотеки. А в судовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Звертаючись з апеляційною скаргою банк вказував, що суд не врахував та не дослідив суть обраного способу захисту - звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач вирішив звернутися за захистом порушеного права саме до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звертатися ж в позасудовому порядку з вимогою до іпотекодавця є лише правом, а не обов'язком іпотекодержателя. Позивач обрав спосіб захисту порушеного права - звернення стягнення на предмет іпотеки та обґрунтовуючи правові підстави позову шляхом такого звернення, користуючись своїм правом вибору, зазначив порядок передбачений ст. 37 ЗУ «Про іпотеку». Натомість суд першої інстанції маючи в матеріалах справи всі докази на підтвердження порушених прав позивача не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, зокрема ст. 119 ЦПК, яка не зобов'язує останнього зазначати норму матеріального права взагалі. Суд встановивши очевидне порушення прав позивача, про що й зазначив в оскаржуваному рішенні, та визначивши норму права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин (звернення стягнення на предмет іпотеки) не застосував її та відмовив в задоволенні позовних вимог без будь-яких підстав.
Колегія суддів вважає, що зазначені вище доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та матеріалах справи.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України &qute;Про іпотеку&qut'; іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Як убачається з пункту 8.4.3. іпотечного договору, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не були виконані;
Згідно пункту 8.4.8. іпотечного договору, достроково звернути стягнення на предмет іпотеки у разі неналежного виконання іпотекодавцем будь-яких умов кредитного договору, у тому числі, але не обмежуючись переліченим нижче, у разі несвоєчасної чи не повної сплати ауїтетних платежів, несвоєчасного повернення сум зобов'язань за кредитним договором, в т.ч. кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки. Право звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває також, якщо іпотекодержатель, відповідно до п.3.4. кредитного договору, заявить іпотекодавцю вимогу повернути кредит та сплатити проценти, комісійну винагороду до настання строку, зазначеного у п.3.2. кредитного договору, а іпотекодавець не виконає зазначене зобов'язання;
Відповідно п. 10 іпотечного договору сторони передбачили, що звернення стягнення на заставне за цим договором майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.
Згідно п. 11 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено іпотекодавцем виключно в судовому порядку. Згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що містяться в пп.11.3.1. та 11.3.2. пункту 11.3 договору.
Так, пунктом 11.3.1. іпотечного договору передбачено, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до пункту .11.3.2. іпотечного договору продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України &qu.l;Про іпотеку&quc2; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України &qu=";Про іпотеку&quga; договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України &qu;.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
З матеріалів справи не вбачається наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, що передбачено умовами договору іпотеки як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 30 березня 2016 року.
Відтак, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального права.
Також, колегія суддів також вважає, що не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 та вказував, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15.06.2017 року були вирішені питання про права та гарантовані Державою Україна та ратифікованими нею міжнародними договорами інтереси майнового та особистого немайнового характеру неповнолітньої особи - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, в той час коли вона не була залучена до участі в справі в якості співвідповідача.
Зазначені доводи не грунтуються на матеріалах справи. Так як позивач звертаючись з позовом до суду висував вимоги щодо виселення ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 Щодо неповнолітньої ОСОБА_5 в даній справі позивачем вимог не заявлялось.
Не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду і доводи апеляційної скарги в частині пропуску позивачем при зверненні до суду строків позовної давності, як і того, що суд позбавив ОСОБА_4 права приймати участь у розгляді справи в суді не направляючи йому судових повідомлень.
А саме, матеріали справи містять у собі заявуОСОБА_4 про розгляд цивільної справи за позовом ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» без його особистої участі ( том 1 а.с. 199). Відтак судові повідомлення в подальшому поверталися на адресу суду з відміткою «за закінченням строку зберігання».
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність, тривалістю у три роки. Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року з ОСОБА_6 та ОСОБА_4, була стягнута заборгованість за кредитним договором( рішення набрало законної сили в жовтні 2013 року).У зв'язку з невиконання рішення, позивач в межах строку позовної давності звернувся в 2015 році до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при ухвалені судового рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправосудного судового рішення. Підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційних скаргах немає.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 372, 374, 375, 381-383, 384, 387 ЦПК України, п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року №1402- VІІІ &quze;Про судоустрій і статус суддів&quno;, п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІ від 03 жовтня 2017 року, ч.6 ст.147 Закону України « Про судоустрій і статус суддів&q?ис;, колегія суддів,
Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 серпня 2018 року.
Суддя - доповідач:
Судді: