Постанова
Іменем України
22 серпня 2018 р.
м. Київ
справа № 761/29362/15-к
провадження № 51-710км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120151001000102789, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Роздільне Приморського краю Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року ОСОБА_6 визнано не винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.
Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він 01 вересня 2015 року о 12.30 год., будучи заарештованим Оболонським районним судом м. Києва та перебуваючи на території прогулянкового двору слідчого корпусу слідчого ізолятора м. Києва № 13 за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 13, при порушенні вимоги тримання у місцях попереднього ув'язнення, вчинив опір молодшому інспектору відділу режиму безпеки СІЗО м. Києва старшому сержанту внутрішньої служби ОСОБА_8 під час виконання ним службових обов'язків, що виразився у хапанні та смиканні за формений одяг, а також завдав удар кулаком в обличчя, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає, що ОСОБА_6 виправдано безпідставно, оскільки судом не були належним чином проаналізовані та оцінені всі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_6 , а також взято до уваги лише докази сторони захисту та не оцінено докази обвинувачення й не наведено мотиви, з яких їх відкинуто. Зазначає, що судом безпідставно не покладено в основу вироку висновок судово-медичної експертизи, рапорт фельдшера про огляд потерпілого та виявлення тілесних ушкоджень, як допустимі докази. Посилається на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні технічні носії інформації, на яких зафіксовані судові засідання за12 жовтня та 23 листопада 2016 року. Вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора, при цьому не звергнув уваги на допущенні істотні порушення судом першої інстанції й,у супереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належної оцінки доводам прокурора, зазначеним в апеляційній скарзі. У доповненні прокурор зазначає, що апеляційний суд надав оцінку іншій підставі для виправдання, ніж зазначено у вироку.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_5 вважала за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Захисник ОСОБА_7 та виправданий ОСОБА_6 заперечували проти задоволення скарги прокурора.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Як зазначено у ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині виправдувального вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом доведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення.
Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено суть апеляції, результати розгляду справи і докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні апеляції без задоволення - підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.
Однак, апеляційним судом ці вимоги закону не виконано.
Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор не погоджуючись з рішенням місцевого суду, подав апеляцію, в якій зазначав про безпідставне виправдання ОСОБА_6 , з наведенням відповідних мотивів.
Проте, апеляційний суд не навів переконливих мотивів прийнятого рішення про безпідставність доводів апеляції прокурора, належним чином свого рішення не обґрунтував, докладної відповіді на викладені його доводи, не дав.
При цьому, поза увагою апеляційного суду залишилося те, що суд першої інстанції не проаналізував у вироку докази, якими орган досудового розслідування обґрунтував доведеність обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів й не навів мотивів із яких він відкидає їх.
Також, апеляційний суд, залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що, встановлюючи фактичні обставини кримінального провадження, місцевий суд зазначив у його мотивувальній частині в чому обвинувачувався ОСОБА_6 , органами досудового розслідування, виклавши обвинувальний акт, тоді як у цій частині вироку слід було зазначити підстави для виправдання обвинуваченого з наведенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Окрім того, суд другої інстанції в ухвалі зазначив про факт вчинення ОСОБА_6 злочинів, передбачених ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України, що суттєво суперечить вироку суду першої інстанції, який виправдав останнього.
Разом із тим, як убачається з виправдувального вироку, суд виправдав ОСОБА_6 у зв'язку з недоведеністю, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких обвинувачувався ОСОБА_6 , посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, проте апеляційний суд, погоджуючись з правильністю виправдання, зазначає іншу підставу, передбачену п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду через порушення ним вимог ст. 419 КПК України не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового апеляційного розгляду суду належить урахувати наведене, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, та перевірити доводи зазначені в касаційній скарзі, зокрема щодо допущення судом першої інстанції порушень п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.
Керуючись ст. ст. 434, 436, 441 КПК України та відповідно до п. 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), суд
Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2017 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3