Постанова
Іменем України
20 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 369/10158/16-ц
провадження № 61-16287св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - комунальне підприємство «Боярка-Водоканал»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу комунального підприємства «Боярка-Водоканал» на постанову апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В.,
Олійника В. І.,
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Боярка-Водоканал» (далі - КП «Боярка-Водоканал») про визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, скасування запису в трудовій книжці, поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з 15 березня 2010 року ОСОБА_4 працювала у відповідача юрисконсультом та провідним юрисконсультом. Наказом в.о. директора КП «Боярка-Водоканал» від 04 жовтня 2016 року її незаконно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Через це вона двічі 04 і 05 жовтня 2016 року з метою оскарження дії в.о. директора підприємства голові міської ради в робочий час ходила до міської ради, про що робила запис в журналі місцевих відряджень та повідомляла секретаря, а також керівника підприємства, з яким зустрічалася в приміщенні ради.
Однак, 26 жовтня 2016 року відповідачем були винесені накази № 148-к та
№ 149-к про дисциплінарне стягнення за відсутність на робочому місці
04 жовтня 2016 року та 05 жовтня 2016 року, відповідно.
31 жовтня 2016 року профком розглянув подання в.о. директора КП «Боярка-Водоканал» Хижняка С. М. щодо її звільнення, однак згоди на звільнення не дав. Між тим, 18 листопада 2016 року за наказом відповідача № 162
ОСОБА_4 було звільнено з посади провідного юрисконсульта за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
ОСОБА_4 просила визнати незаконними та скасувати накази від
04 жовтня 2016 року № 134-к, від 26 жовтня 2016 року № 148-к, від 26 жовтня 2016 року № 149-к про притягнення до дисциплінарної відповідальності, визнати незаконним та скасувати наказ від 18 листопада 2016 року № 162-к про звільнення, поновити її на посаді провідного юрисконсульта КП «Боярка-Водоканал», скасувати запис в трудовій книжці про звільнення за пунктом 3 частиною першою статті 40 КЗпП України, стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18 листопада 2016 року по 14 листопада 2017 року та судовий збір в сумі 551,21 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від
14 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивача було проведено відповідачем з додержанням вимог закону, оскільки позивач допустила систематичне невиконання трудових обов'язків, за що неодноразово притягувалася до дисциплінарної відповідальності.
Постановою апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від
14 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 04 жовтня 2016 року № 134-к про притягнення до дисциплінарної відповідальності провідного юрисконсульта ОСОБА_4
Визнано незаконним та скасовано наказ від 26 жовтня 2016 року № 148-к про дисциплінарне стягнення.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 26 жовтня 2016 року № 149-к про дисциплінарне стягнення.
Визнано незаконним та скасовано наказ від 18 листопада 2016 року № 162-к про звільнення провідного юрисконсульта ОСОБА_4
Скасовано запис в трудовій книжці про звільнення за пунктом 3 частиною першою статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_4 на посаді провідного юрисконсульта КП «Боярка-Водоканал».
Стягнуто з КП «Боярка-Водоканал» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 листопада 2016 року по 14 листопада 2017 року у розмірі
75 968,64 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована відсутністю систематичного невиконання ОСОБА_4 без поважних причин обов?язків, покладених на неї трудовим договором. При цьому від ОСОБА_4 не відбиралися пояснення щодо дисциплінарного стягнення. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_4 серуднього заробітку за час вимушеного прогулу.
04 квітня 2018 року КП «Боярка-Водоканал» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції надана неналежна оцінка наявним в матеріалам справи доказам, що призвело до винесення необґрунтованої постанови.
06 червня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу КП «Боярка-Водоканал» залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року залишити без змін.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до нього застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.
При звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, організація повинна навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли. Виходячи зі змісту цієї норми, працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
При цьому, адміністрація повинна навести конкретні факти невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.
Згідно з вимогами частин першої та сьомої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Встановлено, щозгоди на звільнення ОСОБА_4 з займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України профспілковим комітетом не надано. Обґрунтоване дане рішення було тим, що винесені за відсутність на робочому місці без узгодження з керівництвом догани не є підставою для звільнення позивача за систематичне невиконання службових обов'язків.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним наказу від
18 листопада 2016 року № 162-к, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що згоди профспілковий комітет на звільнення позивачки не надав. Судом апеляційної інстанції надана належна оцінка рішенню профспілкового комітету від 27 жовтня 2016 року. З вказаним висновком погоджується колегія суддів Верховного Суду.
Частиною другою статті 147 КЗпП України встановлено, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. Заходами дисциплінарного стягнення є догана і звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло одного року.
Отже, законодавством передбачено, що підставою звільнення може бути лише безпосереднє порушення трудової дисципліни чи невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, за наявності застосованого й не втратившого юридичної сили за давністю або не знятого заходу дисциплінарного чи громадського стягнення, а не фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за систематичне порушення трудової дисципліни згідно з наказом від 18 листопада 2016 року № 1623-к застосовано до ОСОБА_4не за наступний після останньої догани дисциплінарний поступок, а за сукупністю порушень трудової дисципліни. КП «Боярка-Водоканал»за одне і теж порушення двічі застосував до позивачки дисциплінарне стягнення (спочатку догану, а потім звільнення), що суперечить вимогам частини другої статті 147 КЗпП України й не може бути підставою для розірвання трудового договору з підстав пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визнання недійсним та скасування наказу від 04 жовтня
2016 року № 134-к про притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності з підстав невиконання посадової інструкції щодо розробки положення про тендерний комітет, оскільки такі обов'язки згідно посадової інструкції на провідного юрисконсульта підприємства не покладено.
Також є обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про визнання недійсними та скасування наказів від 26 жовтня 2016 року № 148-к та від
26 жовтня 2016 року № 149-к про дисциплінарне стягнення покладене на ОСОБА_4 у зв?язку з відсутністю на робочому місці, оскільки така відсутність була пов?язана з вирішенням питань, які виникли між роботодавцем та працівником.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу комунального підприємства «Боярка-Водоканал» залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Київської області від 06 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська