22 серпня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/6016/17
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Жигилія С.П.
суддів: Перцової Т.С. , Бартош Н.С.
за участю: секретаря судового засідання - Ващук Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018р. (суддя Мар'єнко Л.М.; м. Харків; повний текст рішення складено 19.04.2018) по справі № 820/6016/17
за позовом Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2
до Державної міграційної служби України, треті особи: Управління Державної міграційної служби України у Київській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про скасування рішення,
Громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач, ДМС України), треті особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд: скасувати наказ відповідача № 176 від 30.12.2015 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання в частині скасування посвідки на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року адміністративний позов громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 - задоволено.
Скасовано п. 8 (п.п.8.1-8.3) наказу Державної міграційної служби України від 30.12.2015 № 176 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання в частині скасування посвідки на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Стягнуто з Державної міграційної служби України за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, код НОМЕР_1) у розмірі 640 грн. (шістсот сорока гривень).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 12 Закону України «Про імміграцію», абз. 4 п. 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», п. 2.9 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681, ст.ст. 90, 192, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, та прийняття судового рішення без урахування всіх обставин, що мають значення для справи.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги вказує, що посвідку на постійне проживання позивачеві було скасовано на підставі п. 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 N 681, оскільки вказана посвідка була оформлена з порушенням вимог Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Так, пунктом 4 розділу V Прикінцевих положень цього Закону було передбачено, що іноземці вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні та звернулися протягом 6 місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні. Закон України «Про імміграцію» опубліковано 07.07.2001, отже, він набрав чинності 07.08.2001, таким чином, станом на дату звернення позивача за посвідкою - 26.03.2004 - строк для подання заяв про видачу посвідки закінчився. Разом з тим, ВГІРФО УМВС України в Київській області було прийнято рішення (висновок) від 16.06.2004 про залишення позивача на постійне проживання в Україні відповідно до вищевказаної Міжнародної угоди від 02.04.1981 року. З огляду на викладене, стверджує, що оскільки на час звернення позивача у 2004 році норма Закону, яка надавала право іноземному громадянину отримати посвідку без дозволу на імміграцію, втратила чинність, позивач не мав права на документування посвідкою на постійне проживання, а отже, відповідач, скасовуючи позивачеві посвідку на постійне проживання, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про імміграцію».
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на наведену норму, беручи до уваги, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі сторін.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що представник позивача звернувся із заявою до начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з непридатністю її для подальшого використання.
Листом від 24.11.2017 №04/1-30701 ГУ ДМС України в Харківській області представника позивача повідомлено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ ОСОБА_2, якому наказом ДМС України №176 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні (а.с.9).
Наказ Державної міграційної служби України від 30.12.2015 № 176 прийнято на підставі висновку ГУ ДМС України в Київській області від 06.11.2015 про перевірку матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ ОСОБА_2.
Вказаним висновком від 06.11.2015 про перевірку матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійнепроживання в Україні громадянина СРВ ОСОБА_2, ГУ ДМС України в Київській області визначено, що рішення про видачу посвідки на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_2 було прийнято у порушення вимог законодавства (а.с.46-47).
На підставі вказаного висновку Державною міграційною службою України, на підставі абз. 3 п. 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 N 681, прийнято наказ від 30.12.2015 №176 "Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання", зокрема, пунктом 8 (підпунктами 8.1-8.3) скасовано рішення відділу ГУРФО ГУМВС України в Київській області від 16.06.2004 про документування посвідками на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 16.06.2004 визнано недійною та такою, що підлягає вилученню (а.с.48-51).
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при наданні позивачу посвідки на постійне проживання у 2004 році ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області будь-яких заперечень щодо законності перебування позивача на території України не висловлювало, а тому відсутні підстави для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні. Отже відповідач діяв протиправно, не в спосіб, не в межах та не в порядку встановленому Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, з таких підстав.
Судом встановлено, що юридичною підставою для прийняття відповідачем спірного наказу визначено положення абз. 3 п. 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 N 681, а фактичним мотивом зазначено те, що позивача вперше було документовано посвідкою після закінчення встановленого законодавством терміну для її оформлення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом ч.15 ст.4 Закону № 3773, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-III (далі по тексту - Закон № 2491) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Так, за визначенням ст. 1 Закону № 2491, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Згідно з абз. 6 ст.1 Закону №2491 посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абзацу 3 пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону № 2491-III, згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
За вказаною нормою, посвідка на постійне проживання видається за заявами заінтересованих осіб без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність ст. 12-15 Закону України "Про імміграцію".
При наданні 16.06.2004р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні ВГІРФО ГУМВС України в Київській області проводив перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України та керувався положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного наказу 30.12.2015 № 176 про скасування рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання від 16.06.2004 р.
Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію та скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні.
За твердженнями апелянта, на момент звернення позивача до ВГІРФО ГУМВС України в Київській області з клопотанням про надання посвідки не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну.
Вказане твердження судова колегія вважає необґрунтованим з урахуванням наступного.
Згідно з пунктом 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Зважаючи на аналіз вказаної норми Закону, колегія суддів вважає, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію.
При цьому, ані статтею 12 Закону України «Про імміграцію», ані жодною іншою нормою законодавства України не передбачено підставою для прийняття органом міграційної служби рішення про визнання недійсною посвідки на постійне проживання чи скасування дозволу на імміграцію, пропуск заінтересованою особою шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.
В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1993 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001р., передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
Таким чином, судом встановлено, що посвідка позивача скасована без скасування дозволу на імміграцію. Оскільки дозвіл на імміграцію позивачу не надавався, відсутній об'єкт скасування, як то передбачає ст. 12 Закону України "Про імміграцію".
Крім того, з приводу доводів відповідача про пропущення позивачем шестимісячного строку звернення за отриманням посвідки, слід відмітити, що пунктом 2 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» було зобов'язано Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.
Пунктом 3 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» рекомендовано Президенту України визначити центральний орган виконавчої влади, на який буде покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, та привести свої акти у відповідність з цим Законом.
З метою забезпечення виконання Закону України «Про імміграцію» Президентом України видано Указ № 596 від 07.08.2001, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язано Кабінету міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію».
Таким підзаконним актом стала постанова КМУ «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» від 26.12.2002р. №1983. Відповідно до вступної частини постанова видана на виконання статті 5 Закону України «Про імміграцію», тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом четвертим пункту 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» (з простроченням на 1 рік 2 місяці).
Таким чином, документування посвідками на постійне місце проживання в'єтнамських громадян на підставі Закону України «Про імміграцію» відповідними міграційними органами фактично було розпочато після 26.12.2002 у порядку, передбаченому постановою КМУ від 26.12.2002 №1983 вже після спливу шестимісячного терміну, передбаченого «Прикінцевими положеннями» Закону України «Про імміграцію».
Відповідно до вищенаведеного, жоден громадянин Соціалістичної республіки В'єтнам не міг звернутися і бути документованим посвідкою на постійне проживання у визначений законом термін до 07.02.2002, оскільки порядок видачі таких посвідок було затверджено Кабінетом Міністрів України, всупереч п.2 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» та Указу Президент України № 596 від 07.08.2001.
Крім цього, доводи відповідача про те, що з 08 лютого 2002 року, тобто після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення із заявами про видачу посвідок на постійне проживання, норма абзацу шостого пункту 4 Розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» втратила чинність, є необґрунтованими, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.02.2018 по справі №810/1709/17.
Отже, колегія суддів зазначає, що на момент звернення позивача до ВГІРФО УМВС України в Київській області з клопотанням про надання посвідки було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до п. 4 розділу V Закону України «Про імміграцію», разом з тим, недотримання позивачем передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну не є підставою для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2018 по справі № 820/1608/17, відповідно до якої посвідка на постійне проживання може бути скасована суб'єктом владних повноважень лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію". Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає.
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції п. 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду.
Згідно п. 2.9 . розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.
Про прийняте рішення робиться відмітка в заяві або вказуються причини відмови в її видачі.
Рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню.
Наказ Голови ДМС про скасування рішення про видачу або відмову у видачі посвідки може бути оскаржений до суду.
Колегія суддів зазначає, що протиправність видачі посвідки позивачу жодними належними та допустимими доказами не підтверджена, а тому посилання відповідача на п. 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, як на норму, яка підтверджує правомірність наказу від 30.12.2015р. № 176, яким скасовано посвідку ОСОБА_2 є помилковим.
Доказів того, що посвідка на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, видана ВГІРФО ГУМВС України в Київській області та отримана позивачем у не передбаченому законом порядку, відповідачем не надано.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та скасування п. 8 (п.п.8.1-8.3) наказу Державної міграційної служби України від 30.12.2015 № 176 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання в частині скасування посвідки на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення .
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 по справі № 820/6016/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 27.08.2018.