Справа № 826/12177/17 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.
22 серпня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Кобаля М.І., Кузьменка В.В. секретар судового засідання Харитонова Х.Б., за участі позивача ОСОБА_2, представника третьої особи Кустової Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "КЛАСИКБАНК" Северина Юрія Петровича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язання вчинити дії, -
26.09.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "КЛАСИКБАНК" Северина Юрія Петровича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якому, просив поновити строк на включення позивача до реєстру вимог кредиторів ПАТ "КЛАСИКБАНК"; зобов'язати Уповноважену особу акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача на суму 71568,80 грн.; зобов'язати Уповноважену особу внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КЛАСИКБАНК" шляхом включення акцептованих вимог позивача на суму 71568,80 грн. як таких, що підлягають задоволенню у другу чергу та подати зміни, внесені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КЛАСИКБАНК" на затвердження Фонду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2018 р. позов задоволено частково: зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КЛАСИКБАНК" Северина Юрія Петровича включити вимоги ОСОБА_2 в сумі 71568,80 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публіч-ного акціонерного товариства "КЛАСИКБАНК" як такі, що підлягають задоволенню у другу чергу та подати зміни, внесені до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "КЛАСИКБАНК", на затвердження до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.02.2018 р. як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Під час розгляду справи Фондом було надано додаткові пояснення до апеляційної скарги, якими просили скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі, мотивуючи тим, що даний спір стосується включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, в тому числі щодо внесення змін черговості задоволення вимог кредиторів, і він не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, як необґрунтованої.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 червня 2016р. згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду №1004 було запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "КЛАСИКБАНК" по 14.07.2016 р., яку було продовжено по 14.08.2016 р., а також призначено Северина Ю.П. Уповноваженою особою на тимчасову адміністрацію.
Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду №1493 12 серпня 2016 р. розпочато ліквідацію ПАТ "КЛАСИКБАНК", та призначено Северина Ю.П. Уповноваженою особою на ліквідацію та делеговано всі повноваження ліквідатора, визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема ст.ст. 37, 38, 47-52, 52-1, 53 цього Закону.
Водночас, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2017 у справі №755/3946/17 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "КЛАСИКБАНК" про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.07.2017, задоволено частково позов ОСОБА_2 та стягнуто з ПАТ "КЛАСИКБАНК" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 71568,80 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 08.08.2017р. про виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2017 у справі №755/3946/17.
04 вересня 2017р. позивач звернувся до відповідача з другою заявою, в якій, зазначивши про неотримання відповіді на свою попередню заяву від 08.08.2017, просив відповідача акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача до ПАТ "КЛАСИКБАНК" на суму 71568,80 грн.; внести відповідні зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КЛАСИК- БАНК" шляхом включення акцептованих вимог позивача на суму 71568,80 грн. як таких, що підлягають задоволенню у другу чергу, та подати зміни, внесені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КЛАСИКБАНК" на затвердження Фонду.
Листом від 02.10.2017 №Л-314 відповідач повідомив позивачу про те, що кредиторські вимоги приймалися до 15.09.2016 (включно) та, пославшись на положення ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", повідомив, що будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними.
Обставини опублікування відомостей про ліквідацію ПАТ "КЛАСИКБАНК" і строку для прийняття вимог кредиторів, а також завершення цього строку 15.09.2016 (включно) ніким не заперечується. Делегування відповідачу повноважень, передбачених ст.ст. 48, 49 Закону №4452 (складення реєстру акцептованих вимог кредиторів і внесення змін до нього, здійснення заходів щодо задоволення вимог кредиторів та ін.) підтверджується п. 4 рішення виконавчої дирекції Фонду від 12.08.2016 №1493, копія якого наявна у справі, і ніким не заперечується.
На час розгляду і вирішення адміністративної справи завершено задоволення вимог кредиторів ПАТ "КЛАСИКБАНК" та передано залишкове майно (активи) акціонерам ПАТ "КЛАСИКБАНК", про що виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 06.11.2017 №4947 і від 14.12.2017 №5373 та укладено нотаріально посвідчений договір між ПАТ "КЛАСИКБАНК" і акціонерами про передачу (розподіл) залишкового майна (активів) у спільну часткову власність акціонерів від 27.12.2017, зареєстрований в реєстрі №5782, копії яких містяться у справі, а також закрито в Національному банку України накопичувальний рахунок у національній валюті НОМЕР_1, що підтверджується наявною у справі копією довідки Національного банку України від 18.01.2018 №55-0008/3552.
Кошти у сумі 71568,80 грн., присуджені до стягнення з ПАТ "КЛАСИКБАНК" на користь позивача рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2017 у справі №755/3946/17, не виплачені.
Позивач, вважаючи не включення його до реєстру кредиторів порушенням прав на отримання належної суми, звернувся до суду.
Спірні правовідносини виникли у сфері функціонування системи гарантування вкла- дів фізичних осіб та стосуються правомірності не включення кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, який ліквідовується.
Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дані відносини є публічно - правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.
Проте, колегія суддів не погоджується з таким свсновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст.19 КАС України Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».
У даній справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_2 на суму 71 568,80 грн. до кредиторських вимог та зобов'язання змінити черговість належних позивачу кредиторських вимог на вказану суму до кредиторських вимог ПАТ "КЛАСИКБАНК" 2 черги, що заявлені на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.04.2017 у справі №755/3946/17.
Закон України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон № 4452-VI) визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. (ч.1 ст. 4 Закону№ 4452-VI)
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Згідно із частиною п'ятою статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
За приписами частини другої статті 37 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.
Повноваження Фонду як ліквідатора, що закріплені у ч.1 ст.48 наведеного Закону збігаються за змістом із повноваженнями розпорядника майна у справі про банкрутство, які закріплені у ч.3, 5 ст.22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів. У другій черзі задовольняються грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Таким чином, оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають і зобов'язань банку перед позивачем, уповноважена особа Фонду та Фонд діють як представники сторони договірних відносин.
Зазначене дає підстави стверджувати, що спір в цій справі не є публічно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а належить до цивільної юрисдикції.
Беручи до уваги наведене й враховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів, в тому числі щодо внесення змін до черговості задоволення вимог кредиторів, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/7532/16, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, з урахуванням правової позиції наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною 1 ст.319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у даній справі, передбачених п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Приймаючи до уваги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині розгляду справи з порушенням правил юрисдикційної підсудності, колегія суддів доходить висновку що у відповідності до ч.1 ст.319 КАС України апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 лютого 2018 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, роз'яснивши позивачу його право на звернення з позовом до суду цивільної юрисдикції.
Повне судове рішення виготовлено 27.08.2018 р.
Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 319, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2018 р. задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "КЛАСИКБАНК" Северина Юрія Петровича, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про зобов'язання вчинити дії - скасувати.
Провадження у справі № 826/12177/17 - закрити.
Роз'яснити позивачу право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
М.І. Кобаль
В.В. Кузьменко