Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/796/6058/2018
м. Київ Справа № 753/303/17
23 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Пікуль А.А.
- Волошиної В.М.
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Леонтюк Л.К., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, шляхом зобов'язання відповідачів надати ключі від квартири та можливості вільного доступу до житлового приміщення в будь-який час доби, -
10 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, в якому просила визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що квартира АДРЕСА_1 була приватизована у 1998 році на трьох осіб: на неї, її чоловіка - ОСОБА_6 та їх сина - ОСОБА_3 в рівних частках. Після смерті чоловіка вона успадкувала його 1/3 частину вказаної квартири і на даний час є власницею 2/3 частин цієї квартири. Власником 1/3 частини спірної квартири є її син ОСОБА_3. Крім співвласників, в квартирі зареєстрована малолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є донькою відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Зазначає, що малолітня ОСОБА_5 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 26 січня 2012 року, проте перестала проживати в даній квартирі з червня 2013 року, так як мати дитини ОСОБА_4 стала проживати за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2, перешкод у користуванні квартирою їй ніхто не чинив, а тому просила визнати ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у даній квартирі.
01 червня 2017 року ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, звернулась до Дарницького районного суду м. Києва із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, шляхом зобов'язання відповідачів надати ключі від квартири та можливості вільного доступу до житлового приміщення в будь-який час доби. В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що з 22 лютого 2008 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 січня 2014 року було розірвано. У шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_5, 2008 року народження. Зазначила, що після одруження та народження дитини, вони стали проживати сім'єю та були зареєстровані в квартирі відповідачів по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 В дане жиле приміщення вони вселилися з донькою та проживали, як члени сім'ї власника квартири. Вказала, що спірну квартиру вона змушена була покинути через неможливість спільного проживання з чоловіком ОСОБА_3, який зловживав спиртними напоями та наркотичними засобами. З реєстрації за адресою спірної квартири вона знялась так як того вимагали від не відповідачі у справі. Власного житла вона не має, ніде не зареєстрована. Вказала, що добровільної угоди між нею та відповідачем у справі ОСОБА_3 стосовно постійного місця проживання їх малолітньої дитини, вона не укладала. Дитина покинула місце свого постійного проживання разом із нею з поважної причини, оскільки проживати разом з відповідачем у квартирі було неможливо через його захоплення алкоголем та наркотиками. Просила усунути неповнолітній доньці ОСОБА_5 перешкоди в користуванні жилим приміщенням- квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідачів надати їй ключі від квартири та можливість вільного доступу до жилого приміщення в будь - який час доби.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, шляхом зобов'язання відповідачів надати ключі від квартири та можливості вільного доступу до житлового приміщення в будь-який час доби, відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 20 червня 2018 року ОСОБА_2 надіслала до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи. Вказує на безпідставність висновку суду першої інстанції про недоведеність нею факту не проживання неповнолітньої ОСОБА_5, як колишнього члена її сім&q?ї ;ї, в спірній квартирі більше одного року без поважних причин. Зазначає, що такий висновок суд першої інстанції зробив без належної оцінки показів свідка ОСОБА_7, яка підтвердила, що ОСОБА_4 та її малолітня донька ОСОБА_5 з 2013 року не проживають в спірній квартирі. Крім того, дану обставину ОСОБА_4 підтвердила в своїх поясненнях. Не грунтується на встановлених фактичних обставинах справи і висновок суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_4 та її донька постійно проживають в квартирі АДРЕСА_2 та що ця квартира є місцем постійного проживання матері дитини в розумінні статті 29 ЦК України, так як в судовому засіданні на запитання суду та в зустрічному позові ОСОБА_4 вказувала адресу свого проживання - квартира АДРЕСА_2. Вважає, що право ОСОБА_5 на житло закріплене в Законі України «Про охорону дитинства» і Декларації прав дитини, буде дотримано в тому разі, якщо дитина буде зареєстрована за тією адресою, де вона фактично проживає і де їй будуть створені належні умови для проживання.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q? п;Голос України&quоп; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України № 2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_8 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 в судове засідання не з&q?из;явилась, про день та час слухання справи судом повідомлена у встановленому законом порядку, звернулась до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи з тих підстав, що вона знаходиться на лікарняному, проте, жодного доказу на підтвердження вказаної обставини суду не надала, а тому колегія суддів вважає, що підстав визнати причини неявки відповідачки в судове засідання поважними немає та можливим розгляд справи у її відсутності.
Відповідач ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник Служби у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з&q?но;явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була приватизована у 1998 році на трьох осіб: ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Харківської районної державної адміністрації м.Києва 14 січня 1998 року.
Згідно свідоцтва про шлюб, виданого Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м.Києва, 22 лютого 2008 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_4.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народилась донька ОСОБА_5.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер співвласник спірної квартири ОСОБА_6.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Трапезніковою З.О. 20 січня 2015 року, спадкоємицею 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 є його дружина ОСОБА_2.
Таким чином, співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 (право власності на 2/3 частини квартири ) та ОСОБА_3 (право власності на 1 / 3 частини квартири).
Відповідно до технічного паспорту, квартира АДРЕСА_1 складається з трьох ізольованих кімнат площею, 17,71 кв.м., 10, 05 кв.м. та 13,26 кв.м., загальна площа квартири - 68,77 кв.м.
Згідно довідки Комунального концерну &qu'>; Центр комунального сервісу &q?ом; Дарницького району м. Києва № 4264 від 30 грудня 2016 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано три особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_5, 2008 рокународження.
Порядок користування житлом в даній квартирі будь - яким компетентним органом, в тому числі й судом, не визначався.
Малолітня ОСОБА_5 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 26 січня 2012 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, суд першої інстанції посилався на недоведеність позовних вимог ОСОБА_2 про не проживання неповнолітньої ОСОБА_5 без поважних причин понад один рік в спірній квартирі та відсутність визначених ст. 405 ЦК України підстав для визнання її такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги його правильність не спростовують, з наступних підстав.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону чи за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v. Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.
Згідно із положеннями статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Частиною четвертою статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно вимог статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
З досліджених доказів судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є батьком неповнолітньої ОСОБА_5, 2008року народження та власником 1/3 частина спірної квартири і за ним зберігається право користування цим житлом нарівні з іншим співвласником квартири позивачем у справі ОСОБА_2. Неповнолітня ОСОБА_5 поселилась у спірну квартиру та була в ній зареєстрована, як член сім&quпо;ї власника- ОСОБА_3. (його донька). Проживала в цій квартирі з моменту народження та до розлучення батьків та виникнення між ними конфліктних стосунків. Після розлучення батьків дитина проживає з матір'ю в іншому житлі- за адресою: АДРЕСА_2. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що мати ОСОБА_5 - ОСОБА_4 постійно проживає і зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_2, тобто, що це житло є місцем проживання матері дитини в розумінні статті 29 ЦК України.
Інформація про власників цієї квартири і про створені в ній умов для проживання неповнолітньої дитини в матеріалах справи також відсутня.
Оцінивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що неповнолітня ОСОБА_5 не проживає у спірному житлі з поважних причин, якими є розірвання шлюбу між її батьками і визначення її місця проживання разом з матір'ю.
Враховуючи її неповнолітній вік, ОСОБА_5 не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування належним її батьку житлом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що причини непроживання дитини - ОСОБА_5 у спірній квартирі є поважними та обгрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою
Доводи апеляційної скарги про неправильність висновку суду першої інстанціїпро недоведеність факту непроживання неповнолітньої ОСОБА_5, як колишнього члена її сім&qusp;ї, в спірній квартирі більше одного року без поважних причин колегія суддів відхиляє, оскільки висновок суду першої інстанції про відмову в позові грунтується на тому, що неповнолітня ОСОБА_5 є членом сім&q?н ;ї її батька ОСОБА_3., який є співвласником спірної квартири і не проживає в ній з поважних причин, якими є конфліктні стосунки між батьками, їх розлучення та проживання дитини з матір&q?ик;ю, яка не має житла, зареєстрованого за нею на праві власності чи на праві користування.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновки суду зроблені без належної оцінки показів свідка ОСОБА_7, яка підтвердила, що ОСОБА_4 та її малолітня донька ОСОБА_5 з 2013 року не проживають в спірній квартирі та що дану обставину ОСОБА_4 підтвердила в своїх поясненнях, правильність висновку суду першої інстанції не спростовують, так як судом встановлено факт непроживання неповнолітньої ОСОБА_5 в спірній квартирі, але зазначено, що причини такого непроживання є поважними.
Не грунтуються на досліджених доказах та вимогах закону і доводи апеляційної скарги про доведеність факту постійного проживання ОСОБА_4 та її доньки ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_2 та що ця квартира є місцем постійного проживання матері та дитини в розумінні статті 29 ЦК України, так як, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_4 в установленому законом порядку зареєстрована у даній квартирі та має право користування нею.
Крім того, вказані обставини не є правовими підставами для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими. Суд повно та об&qule;єктивно встановив дійсні обставини справи, дослідив надані сторонами докази, дав їм вірну правову оцінку.
Доводів щодо неправильності висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, шляхом зобов'язання відповідачів надати ключі від квартири та можливості вільного доступу до житлового приміщення в будь-який час доби, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить . Іншими учасниками справи рішення суду в цій частині також не оскаржувалось, а тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 відсутні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суд м. Києва від 21 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженау касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 серпня 2018 року.
Головуючий: Судді: