27 серпня 2018 року
м. Київ
Справа № П/800/520/16
Провадження № 11-684сап18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі у розгляді апеляційної скарги Верховної Ради України на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання незаконною та скасування постанови,
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконною та скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1616-VIII «Про звільнення судді».
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 жовтня 2016 року відкрив провадження у цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ураховуючи наведене вище, позовну заяву ОСОБА_3 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішеннямвід 07 травня 2018 року задовольнив позов ОСОБА_3
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховна Рада України подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 липня 2018 року відкрилапровадження у справі, а ухвалою від 11 липня 2018 року призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 11 жовтня 2018 року.
14 серпня 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 направив до Великої Палати Верховного Суду заяви про відвід кожного із суддів, окрім суддіДанішевської В. І., яка не бере участі в розгляді цієї справи, оскільки не входить до складу колегії суддів, сформованої для розгляду цієї справи в порядку, встановленому ст. 31 КАС України.
Як на підставу для відводу суддів, ОСОБА_4 послався на п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України, а саме наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості та об'єктивності суддів.
На обґрунтування вказаної підстави ОСОБА_4 зазначив, що в п. 93 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Мікалефф проти Мальти» названо критерії, які визначають наявність неупередженості судді в конкретній справі, зокрема об'єктивний, за яким встановлюється, чи суд, а також, серед іншого, його структура забезпечили відповідні гарантії для виключення легітимних сумнівів стосовно його неупередженості.
Заявник посилається також на практику ЄСПЛ, за якою «суд» розглядається як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку він не буде володіти легітимністю,що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві (п. 81 рішення ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії»,). Фраза «заснований на законних підставах» означає не лише законні підстави для існування суду, а також відповідність суду специфічним правилам, що регламентують його діяльність (п. 24 рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України»). «Закон» у значенні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), таким чином, включає не лише законодавство щодо заснування і компетенцію судових органів, а також будь-яке інше положення національного законодавства, яке в разі його порушення спричинило б незаконну участь одного чи більше суддів у розгляді справи (п. 59 рішення ЄСПЛ у справі «ДМД Груп, А.С. проти Словакії»). Завданням принципу «заснованості на законних підставах» у ст. 6 Конвенції є забезпечення незалежності судової системи від дискреційного права представника виконавчої влади і її регулювання законами уряду (п. 94 рішення ЄСПЛ у справі «Савіно та інші проти Італії»).
ОСОБА_4 зазначив, що з приводу легітимності Верховного Суду Окружний адміністративний суд м. Києва розглядає справу № 826/15714/17 про скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 09 листопада 2017 року № 10701020000071690 щодо проведення державної реєстрації органу державної влади - Верховного Суду, ідентифікаційний код юридичної особи № 41721784.
Тому, на думку ОСОБА_4, зазначені у його заявах судді Великої Палати Верховного Суду не можуть відповідати принципам неупередженості, зокрема, за об'єктивним критерієм, оскільки сам Верховний Суд створений не на підставі закону.
Перевіривши наведені ОСОБА_4 на обґрунтування заяв про відвід суддів доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Частинами 1, 5 та 6 ст. 125 Основного Закону встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
ЄСПЛ у п. 24 рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
За правилами ч. 4 ст. 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України від 2 червня 2016 року
№ 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», що за винятком двох пунктів розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» набрав чинності 30 вересня 2016 року, Велика Палата діє у складі Верховного Суду.
Згідно з ч. 5 ст. 266 КАС України судом апеляційної інстанції у справах, визначених ч. 2 цієї статті, зокрема щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, є Велика Палата Верховного Суду.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції є судом, установленим законом для розгляду апеляційної скарги Верховної Ради України на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року.
За таких обставин, з огляду на закріплені у параграфі 2 глави 2 розд. І та ст. 40 КАС України правила інстанційної юрисдикції й порядок вирішення заявленого відводу для вирішення питання про відвід усіх суддів такого колегіального органу Верховного Суду, як Велика Палата, іншого суду законодавством не встановлено.
Відповідно до ст. 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»).
Так, ОСОБА_4 зазначає, що наявність упередженості вказаних у заявах про відвід суддів встановлена ним за об'єктивним критерієм, зміст якого наведено у рішенні ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти».
Практика цього Суду свідчить, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (п. 45-50 рішення ЄСПЛ у справі «Морель проти Франції»; п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «ПескадорВалеро проти Іспанії») або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (п. 40 рішення ЄСПЛ у справі «Лука проти Румунії»), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»; п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Пабла Кю проти Фінляндії»; п. 96 рішення ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти»,).
Європейський суд з прав людини в п. 49 рішення у справі «Білуха проти України вказав, що наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Стосовно об'єктивного критерію цей Суд указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (п. 52 рішення у справі «Білуха проти України»).
Посилання ОСОБА_4 на упередженість суддів через створення Верховного Суду, на думку заявника, не на підставі закону не можна вважати об'єктивно обґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, суб'єктивній оцінці заявником обставин створення цього органу.
Той факт, що в Окружному адміністративному суді м. Києва триває розгляд справи про скасування запису в ЄДР від 09 листопада 2017 року № 10701020000071690 щодо проведення державної реєстрації органу державної влади - Верховного Суду, не доводить незаконності реєстрації та нелегітимності цього органу.
Крім того, з предмета та меж перегляду в цій справі не простежується будь-яка залежність чи взаємозв'язок, що прямо чи опосередковано вказували б на упередженість або необ'єктивність суддів, яким заявлено відвід.
Отже, обставини, наведені представником позивача на обґрунтування заяв про відвід суддів, не знайшли свого підтвердження. Тому підстав для висновку про наявність визначених п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України та інших передумов для відводу названих вище суддів Великої Палати Верховного Суду немає.
Окрім наведеного, Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги, що в разі задоволення відводу її суддям, перегляд оскарженого Верховною радою України рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року може не відбутися, оскільки формально не існуватиме складу суду, установленого для цього законом. За такої правової ситуації відповідач може бути позбавлений передбаченого ст. 6 Конвенції права на доступ до правосуддя. У поєднанні з наведеними вище аргументами настання такої ситуації є неприпустимим.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 36, 40 та 266 КАС, Велика Палата Верховного Суду
Відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі у розгляді апеляційної скарги Верховної Ради України на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Верховної Ради України, третя особа - Вища рада правосуддя, про визнання незаконною та скасування постанови.
Ухвала набирає законної сили негайно та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: І.В. Саприкіна
Судді:
Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
О. С. Золотніков О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська