22 серпня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/19776/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
за участю представників:
позивача - Доброчинської А.С.,
відповідача - Семенова М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Запорізьке кар'єроуправління"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Пінчук В.І.)
від 23.03.2018
та постанову Київського апеляційного господарського суду
(головуючий - Дідиченко М.А., судді - Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.)
від 03.07.2018,
за позовом приватного акціонерного товариства "Запорізьке кар'єроуправління"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний майданчик"
про визнання недійсним договору оренди від 12.01.2017 № 120117
У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним укладеного між ними 12.01.2017 договору оренди основних засобів № 120117.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що основні засоби, які були передані йому в оренду відповідачем за оспорюваним договором, не ідентифіковані належним чином і не знаходяться у власності ТОВ "Будівельний майданчик", що свідчить про відсутність договірних відносин та порушення відповідачем при здійсненні господарської діяльності постанови Кабінету Міністрів України № 8 від 06.01.2010. Крім того, у договорі відсутні документи обліку роботи спецтехніки, які передбачені наказом Міністерства статистики України № 149 від 13.06.1997 - картки обліку роботи механізмів, журнали обліку роботи, довідки про виконані роботи. Також голова правління ПрАТ "Запорізьке кар'єроуправління" не мав права підписувати договір, оскільки відповідно до п. 9.59 статуту товариства діяло фінансове обмеження у 500 000 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018, у задоволенні позову відмовлено.
23.07.2018 ПрАТ "Запорізьке кар'єроуправління" звернулося з касаційною скаргою на вказані судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права - ст. ст. 92, 97, 143, 203, 215, 241 ЦК України, ст. 47 Закону України "Про господарські товариства", а також порушення норм процесуального права - ст. ст. 78, 87, 269, 277 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.01.2017 ПрАТ "Запорізьке кар'єроуправління" (позивачем, орендарем) і ТОВ "Будівельний майданчик" (відповідачем, орендодавцем) був укладений договір оренди основних засобів № 120117.
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в оренду основні засоби (техніку):
- навантажувач фронтальний САSЕ821Е, вартість якого визначена за даними балансу орендодавця станом на дату укладення договору, становить 2,5 млн.грн. (без ПДВ);
- екскаватор КОВЕLСО SК330LC, вартість якого визначена за даними балансу орендодавця станом на дату укладення договору, становить 1 166 666,67 грн. (без ПДВ).
Згідно з п. 1.2 договору вартість майна, що передається в оренду, збільшена на суму ПДВ, є вартістю, яка використовується сторонами для вирішення питань, пов'язаних із відновленням стану майна, що підлягає поверненню з оренди, відшкодуванням збитків, пов'язаних із втратою орендованого майна та ін.
Відповідно до п. 1.3 договору передача в оренду здійснюється:
- навантажувача фронтального САSЕ821Е з 16.01.2017. Строк оренди становить з 16.01.2017 по 29.03.2017;
- екскаватора КОВЕLСО SК330LC з 01.02.2017р. Строк оренди становить з 01.02.2017 по 29.03.2017.
Передача здійснюється на території орендаря за актом приймання-передачі в оренду, що є невід'ємною частиною цього договору.
Основні засоби (техніка) передаються в оренду для їх використання за технологічним призначенням в межах господарської діяльності орендаря. Час оренди визначається, як фактичний погодинний час роботи основних засобів (техніки) (п. 1.4 договору).
Пунктом 2.1 договору узгоджено, що вступ орендаря у користування орендованими основними засобами настає одночасно з підписанням сторонами акту приймання-передачі.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 договору передача техніки в оренду та її повернення здійснюється за актом приймання-передачі. Основні засоби (техніка) вважаються поверненими орендодавцю з оренди з часу підписання сторонами акта приймання-передачі з оренди.
Згідно з п. 3.1 договору, орендна плата за оренду становить:
- навантажувача фронтального САSЕ 821Е встановлена сторонами за домовленістю та складає 1 година роботи екскаватора - 550,00 грн з ПДВ. Сторони домовились, що мінімальний час роботи навантажувача протягом робочого тижня не повинен становити менше 40 годин. Максимальний час роботи навантажувача протягом одного дня, не повинен перевищувати 20 годин з метою надання часу для його технічного огляду та обслуговування;
- екскаватора КОВЕLСО SК330LC встановлена сторонами за домовленістю та складає з 01.02.2017 по 28.02.2017 1 година роботи екскаватора - 1.125 грн з ПДВ, а з 01.03.2017 по 29.03.2017 складає 1 година роботи екскаватора - 1.208,25 грн з ПДВ. Сторони домовились, що мінімальний час роботи екскаватора протягом робочого тижня не повинен становити менше 40 годин. Максимальний час роботи екскаватора протягом одного дня, не повинен перевищувати 20 годин з метою надання часу для його технічного огляду та обслуговування.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що сторони домовились визначити обсяг кількості часів оренди кожні два тижні або календарний місяць виходячи із фактичного часу роботи техніки, який визначається в акті здачі-приймання робіт (надання послуг), що складається та підписується сторонами по в середині та по останній даті календарного місяця.
Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2017, а в частині обов'язків з розрахунків або відшкодування нанесених збитків - до повного проведення розрахунків та відшкодування збитків між сторонами. Договір підписаний з обох сторін та скріплений печатками підприємств.
На виконання умов договору сторонами підписано акт приймання-передачі основних засобів (техніки) в оренду від 16.01.2017 (навантажувач фронтальний CASE 821Е) та акт приймання-передачі основних засобів (техніки) в оренду від 01.02.2017 (екскаватор KOBELCO SK330LC).
Крім того, сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): №ОУ-16 від 01.02.2017 на суму 115 500,00 грн (з ПДВ); №ОУ-17 від 15.02.2017 на суму 161 400 грн (з ПДВ); №ОУ-22 від 28.02.2017 на суму 217 660,00 грн (з ПДВ); №ОУ-35 від 29.03.2017 на суму 432 998,96 грн (з ПДВ).
29.03.2017 сторонами складено та підписано акт приймання - передачі основних засобів (техніки) з оренди - навантажувача фронтальний CASE 821Е та екскаватора KOBELCO SK330LC.
За приписами ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спір про визнання правочинів недійсними, має бути встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних правових наслідків.
Суди прийшли до висновку, що при укладенні договору оренди № 120117 від 12.01.2017 сторони узгодили всі істотні умови, а саме, предмет договору, його мету, характеристики, умови передачі, орендну плату та строк дії договору.
Разом з тим, судами встановлено, що пунктом 9.58 статуту ПрАТ "Запорізьке кар'єроуправління" встановлено, що правління є колегіальним виконавчим органом товариства, який здійснює управління поточною діяльністю товариства. Правління є підзвітним загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень.
Відповідно до п. 9.59 статуту ПрАТ "Запорізьке кар'єроуправління", з урахуванням змін від 25.04.2013, до компетенції правління належить вирішення усіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань що належить до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. До компетенції правління належить, зокрема, укладання господарських угод, пов'язаних з обіговими коштами на суму до 500 000,00 грн.
Пунктом 9.42 статуту ПрАТ "Запорізьке кар'єроуправління" передбачено, що до виключної компетенції наглядової ради належить затвердження умов договорів, розмір яких перевищує максимальний розмір, визначений пунктом 9.59 статуту товариства, за поданням правління.
Відхиляючи доводи позивача про те, що оспорюваний договір укладений головою правління з перевищенням наданих йому статутом повноважень, а тому в силу вимог ст. 241 ЦК України є недійсним, господарські суди виходили з того, що положення статуту позивача передбачають процедуру затвердження умов договорів, сума яких перевищує 500 000,00 грн, за поданням правління, а не надання дозволу на їх укладення, а тому голова правління уклав договір без порушення наданих йому повноважень, а сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Крім того, на момент укладення спірного договору оренди спецтехніки уповноваженим підписантам об'єктивно не могло бути відомо, яка фактично загальна сума орендних платежів буде після закінчення договірних відносин.
Загальна сума господарських операцій з оренди техніки у ТОВ "Будівельний майданчик", відображених у податкових деклараціях приватного акціонерного товариства "Запорізьке кар'єроуправління" до 20.06.2017 становила 784 560,00 грн. Включення позивачем до складу свого податкового кредиту з ПДВ податкових накладних на суму 784 560 тис. грн, в тому числі ПДВ 130 760 грн свідчить, на думку суду, про підтвердження ним прийняття правочину - договору оренди № 120117 від 12.01.2017, укладеного з відповідачем.
Проте, погодитися з такими висновками суду неможливо з огляду на таке.
Зазначення у п. 9.59 статуту позивача про повноваження правління на укладення господарських угод, пов'язаних з обіговими коштами на суму до 500 000,00 грн є за своєю суттю обмеженням, оскільки повноваження правління на самостійне укладення договорів на більшу суму, без затвердження наглядової ради, неможливе.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
При оцінці судами обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення. Таким органом у цьому випадку є наглядова рада позивача. Докази схвалення нею оспорюваного правочину в матеріалах справи відсутні.
Помилковим є посилання суду апеляційної інстанції при аналізі повноважень виконавчого органу позивача на ст. ст. 99, 145, 147 ЦК України, ст. ст. 58, 59, 62, 63 Закону України "Про господарські товариства", оскільки вказані норми регулюють діяльність виконавчих органів товариства з обмеженою відповідальністю, а позивач за своєю організаційно-правовою формою є акціонерним товариством і діяльність його виконавчого органу регулюється ст. 161 ЦК України, ст. 58, 59, 60 Закону України "Про акціонерні товариства".
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В суді апеляційної інстанції відповідачем були долучені до матеріалів справи копії договорів управління майном № 1/12 від 01.12.2016 та № 2/12 від 02.12.2016, відповідно до яких фізичні особи ОСОБА_3та ОСОБА_4 передали, а ТОВ "Будівельний майданчик" прийняло в управління на строк, визначений вказаними договорами, майно, а саме - технологічний транспортний засіб навантажувач фронтальний CASE821Е, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та екскаватор гусеничний KOBELCO SC330 LC, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2.
Приймаючи вказані докази, суд апеляційної інстанції зазначив, що в обґрунтування неможливості подачі зазначених доказів до суду першої інстанції з причин, які об'єктивно не залежали від нього, відповідач вказав, що позивачем жодним чином при розгляді даного спору не оспорювалось право відповідача на управління спірним майном та суд не вимагав від відповідача доказів правомірності управління майном.
Оскільки суд першої інстанції відповідно до ст. 65 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) не зобов'язував відповідача надати докази управління технологічними транспортними засобами: навантажувач фронтальний CASE821Е, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та екскаватор гусеничний KOBELCO SC330 LC, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2, в той час як ці докази необхідні для повного та об'єктивного розгляду спору у даній справі, то суд апеляційної інстанції прийняв як належний доказ у справі надані відповідачем договори управління майном № 1/12 від 01.12.2016 та № 2/12 від 02.12.2016.
Разом з тим, прийнявши вказані докази, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 269 ГПК України не зазначив які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача, були надані останнім суду апеляційної інстанції.
Що стосується посилань на те, що позивачем не оспорювалось право відповідача на управління спірним майном та суд першої інстанції не вимагав від відповідача доказів правомірності управління майном, то необхідно звернути увагу на те, що однією з підстав визнання договору недійсним позивач вказував на відсутність у відповідача будь-яких прав на передану в оренду спецтехніку, а тому в силу ст. 74 ГПК України відповідач мав спростувати ці доводи у суді першої інстанції.
За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України.
Суд першої інстанції в порушення вимог ст. 86 ГПК України неповно встановив обставини справи, які мжуть вплинути на вирішення її по суті, оскільки належним чином не з'ясував наявність у відповідача правових підстав для укладення оспорюваного договору оренди.
Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що основні засоби, які були предметом договору оренди, зареєстровані належним чином в Головному управлінні Держпраці Запорізької області на їх власників та мали всі необхідні індивідуальні ознаки, в тому числі державні номери, що спростовує обставини, наведені позивачем у позовній заяви як підстави для визнання оспорюваного договору оренди основних засобів недійсним.
Також господарськими судами правильно відхилені доводи позивача про те, що відсутність в договорі документів обліку роботи спецтехніки, які передбачені наказом Міністерства статистики України № 149 від 13.06.1997, а саме: картки обліку роботи механізмів, журнали обліку роботи, довідки про виконанні роботи та інш. також є підставою для визнання договору оренди недійсним, адже зазначені види документів не були передбачені умовами договору, як документи, які підтверджують факт виконання/надання послуг за договором. Об'єм та вартість наданих та прийнятих позивачем послуг, згідно договору узгоджувався сторонами договору лише на підставі відповідних актів.
Вказані позивачем форми документів не мають статусу первинних бухгалтерських документів, оскільки в їх змісті не зазначені дані про ціну, суму та розмір наданих послуг, як це передбачено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ".
Крім того, наказ Міністерства статистики України № 149 від 13.06.1997 "Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку роботи будівельних машин та механізмів" не зареєстрований в Мінюсті України, а тому не є обов'язковим для виконання і має лише рекомендаційний характер.
Але, враховуючи вказані вище порушення норм матеріального і процесуального права, допущені господарськими судами при розгляді спору, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.
Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
З врахуванням викладеного, оскільки як місцевий, так і апеляційний господарські суди допустили неправильне застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а також порушили при розгляді справи вимоги ст. ст. 80, 86 ГПК України, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, більш ретельно з'ясувати питання наявності у голови правління позивача повноважень на укладення оспорюваного договору, а при їх відсутності - обставини, що свідчать про наступне схвалення правочину позивачем відповідно до вимог ст. 241 ЦК України, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Запорізьке кар'єроуправління" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 у справі за № 910/19776/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді Г. Вронська
І. Ткач