Справа № 810/4493/17 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.
21 серпня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Судді-доповідача - Троян Н.М.,
суддів - Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,
за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Вирій» до Києво-Святошинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У грудні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001481404, №0001501404 та № 0001491404 від 16.12.2016.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Каліакра» за квітень 2015 року, за результатами якої складено акт, та винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення.
Однак, вказані податкові повідомлення-рішення позивач вважає протиправними та просить їх скасувати.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001481404, № 0001501404 та № 0001491404 від 16.12.2016.
В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в частині задоволення позовних вимог.
Зокрема, апелянт посилався на те, що в ході перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства щодо повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлено порушення позивачем вимог ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, завищення суми від'ємного значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, а також призвело до заниження податку на прибуток.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено, що фактично єдиним доказом правомірності своїх висновків відповідач зазначає порушення ПП «Вирій» умов Інструкції про порядок, приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» №281/171/578/155 від 20.05.2008.
Однак, позивачем придбано нафтопродукти у контрагента ТОВ «Каліакра», рух товару, тобто поставка нафтопродуктів підтверджується товаро-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів від 21.04.2015 №2104-05 та від 16.04.2015 №1604-02.
При цьому, відповідачем жодних фактів і доказів на підтвердження неправомірної діяльності та порушення податкового законодавства саме ТОВ «Каліакра» в Акті податкової перевірки не наведено.
Всі необхідні документи було надано позивачем до перевірки і досліджено відповідачем, жодних зауважень податковим органом стосовно цих документів зроблено не було.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Каліакра» за квітень 2015 року.
За результатими проведеної перевірки був складений акт від 28.11.2016 № 168/10-13-14-04/19424369 про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Вирій» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Каліакра» за квітень 2015 року (а.с. 13-25).
Відповідно до вищевказаного акту перевірки було встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:
- п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198, п. 201.10, п. 201.11 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість та призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р.25 Декларації) на загальну суму 9 328 грн в тому числі за квітень 2015 року і завищення від'ємного значення,що враховується до складу податкового кредиту наступного податкового (звітного) періоду (р.24 Декларації) на суму податку на додану вартість - 71 246,00 грн., в тому числі за квітень 2015 року;
- п. 138.1, п.п. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 72 517,00 грн., в тому числі 2015 рік.
На підставі акту перевірки відповідачем 16.12.2016 винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення № 0001481404, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 9328 грн, за штрафними санкціями 2332 грн, № 0001501404, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 72 517 грн, та № 0001491404, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 71 246 грн (а.с. 9-12).
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагента позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Відтак, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірність прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень - рішень № 0001481404, № 0001501404 та № 0001491404 від 16.12.2016, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.
Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.
Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
За змістом пункту 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.
У результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Каліакра» укладено договір № К-14 від 16.04.2015 про поставку товару, а саме світлі нафтопродукти (бензин таабо дизельне пальне), паливо моторне альтернативне «Еліт Супер», Бензин А-92-Євро, Бензин А-95-Євро (а.с. 26-31).
Відповідно до умов договору поставка здійснювалась партіями. По факту отримання та узгодження відповідних замовлень покупця, тобто ПП «Вирій».
Посилання відповідача на нереальність вчинення фінансово-господарських операцій згідно умов вказаного договору, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.
ПП «Вирій» на підтвердження виконання умов договору № К-14 від 16.04.2015 надано розрахунок на оплату № 59 від 16.04.2015, № 71 від 21.04.2015, сертифікати відповідності, видаткову накладну № 75 від 21.04.2015, № 65 від 16.04.2015, виписки з банку за квітень 2015 року, які свідчать про рух коштів на рахунках, зокрема і оплату за отриманий товар (бензин) від ТОВ «Каліакра», податкові накладні № 13 від 16.04.2015, № 23 від 21.04.2015 та докази щодо їх реєстрації у відповідному порядку, квитанції, видаткові накладні № РН-0000250 від 30.06.2015, № РП-0000209 від 09.06.2015, № РН-0000165 від 05.06.2015, № РН-0000175 від 19.05.2015, № РН-0000193 від 02.06.2015, № РН-0000228 від 22.06.2015, № РН-0000191 від 28.05.2015, № РН-0000186 від 25.05.2015, № РН-0000183, РН-0000169 від 06.05.2015, № РН-0000221 від 17.06.2015, № РН-0000187 від 25.05.2015, № РН-0000161 від 27.04.2015, № РН-0000234 від 24.06.2015, № РН-0000249 від 30.06.2015, № РН-0000160 від 23.04.2015, № РН-0000182 від 22.05.2015, № РН-0000156 від 17.04.2015, № РН-0000167 від 27.04.2015, № РН-000231 від 23.06.2015, № РН-0000232 від 23.06.2015, які свідчать по подальшу реалізацію придбаного товару (бензин) (а.с. 32-41, 44-59, 77-110).
Також позивачем до суду першої інстанції було надано товаро - транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), які підтверджують перевезення товару, також, позивачем надано копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, якими безпосередньо і було перевезено придбаний товар (бензин) та які належать ПП «Вирій» (а.с. 42-43, 119-125).
Факт зберігання та перебування придбаного товару (бензин) позивач підтвердив наданими змінними звітами щодо руху нафтопродуктів по автозаправним станціям (а.с. 74-76).
Аналізуючи надані позивачем докази на підтвердження реальності вищевказаних господарських операцій колегія суддів вважає, що документи, надані позивачем, достовірно підтверджують реальність вчинених господарських операцій.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагента позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на п.4 Розділу III Наказу Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами» згідно з яким у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно:
чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;
зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;
у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів;
у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів;
у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові посадової особи платника податків, уповноваженої здійснювати від його імені юридичні дії (його законного представника), та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт складання такого акта відображається в акті (довідці) документальної перевірки;
у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим особам контролюючого органу письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти надання таких пояснень необхідно відобразити в акті документальної перевірки, а факт відсутності або порушення правильності ведення податкового та/або бухгалтерського обліку фіксується в описовій частині акта документальної перевірки.
Однак, відповідачем під час проведення перевірки позивача не було встановлено фактів ненадання позивачем первинних документів та інших документів, які підтверджують обставини порушення ПП «Вирій» вимог податкового законодавства, жодних записів стосовно відсутності первинних документів податковим органом вчинено не було.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є підставою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Колегія звертає увагу на те, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На момент здійснення господарської діяльності товариство-контрагент позивача ТОВ «Каліакра» було зареєстроване як юридична особа та платник податку на додану вартість. Крім того, відповідач в ході розгляду справи не надав переконливих доказів про те, що контрагент позивача був ліквідований або припинено його господарську діяльність під час укладання та виконання господарських договорів.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до частини першоїст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).
Відповідачем у апеляційній скарзі не наведено доводів, які б спростовували надані позивачем пояснення та докази, на наведено доказів на підтвердження наявності порушення позивачем норм податкового законодавства.
Посилання апелянта на Інструкцію про порядок, приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджену Наказом Міністерства економіки, Міністерства транспорту та зв'язку, Міністерства палива та енергетики, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідач не наводить жодних посилань на конкретні пункти вказаної Інструкції, які порушив позивач, що ставить останнього в правову невизначеність.
З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що оскільки суб'єкт владних повноважень, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв не у межах та у спосіб наданих йому повноважень, тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Н.М. Троян
Судді: Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк
Повний текст виготовлено: 27 серпня 2018 року.