33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 серпня 2018 року Справа № 902/202/18
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Огороднік К.М. , суддя Дужич С.П.
при секретарі судового засідання Левчук І.О.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Вінницької області від 10.07.18 р. у справі №902/202/18 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» м. Київ
до Об»єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мрія-29» м. Вінниця
про стягнення 627,24 грн.
за участю представників:
позивача - Родоман Т.О., довіреність №14-136 від 20.07.18 р.;
відповідача - не з'явився;
Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.07.18р. у справі №902/202/18 відмовлено у позові Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мрія-29" про стягнення 627,24 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач по справі - Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. (стр. 110-115 )
В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що списання заборгованості згідно ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі-Закон) є частиною процедури врегулювання заборгованості у відповідності до ст.1 Закону.
Дія Закону розповсюджується лише на теплопостачальні, теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання і водовідведення у відповідності до ст.2 Закону.
Учасниками процедури врегулювання заборгованості (у тому числі - процедури списання) є підприємства та організації, включені до реєстру - ст.1 Закону.
Застосування ч.3 ст.7 Закону правомірне лише щодо підприємств та організацій, включених до реєстру.
Частиною 2 статті 3 Закону визначено, що для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються:
- копії установчих документів;
- копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності;
- копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 1 липня 2016 року (розрахункова дата) та за останній звітний період;
- довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та
структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період;
- копії актів звіряння взаєморозрахунків;
- розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).
Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.
Крім цього, Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 затверджено "Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром" (далі - Порядок) , яким визначено дані реєстру про підприємства, зокрема, зазначаються реквізити ліцензій підприємства, що були чинними в період виникнення заборгованості за спожиті енергоносії, яка підлягає врегулюванню згідно із Законом; підстава включення підприємства до реєстру (дата видання та номер наказу Мінрегіону); дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.
Пунктом 8 Порядку визначено, що для включення підприємств до реєстру підприємства подають до Мінрегіону заяву, до якої додають документи, передбачені в абзацах другому - сьомому частини другої статті 3 Закону.
Матеріали справи не містять вище перерахованих документів, вони не надавалися відповідачем у справі та не досліджувалися судом.
Оскільки, матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, та судом не зазначено на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, а відтак застосування ч.З ст.7 Закону є неправомірним, а рішення суду не обгрунтованим та незаконним.
20.08.2018р. на адресу суду від відповідача- ОСББ «Мрія-29» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якій останній звертає увагу суду на те, що розрахувався за природний газ, поставлений позивачем на підставі договору № 1220/15-ТЕ-1 від 15.12.2014р. в повному обсязі станом на 12.02.2016р. Наголошує на п.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", відповідно до якого на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Також звертає увагу суду на те, що відповідача не включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, що виключає можливість застосування до даних правовідносин положень ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". При цьому відповідач наголошує, що підстав для включення підприємства до названого реєстру не було у зв'язку з відсутністю заборгованості.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.08.2018р. відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 22.08.2018р.
22.08.20018 року у судове засідання представник ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з»явився, доводи викладені в апеляційній скарзі підтримав. Представник відповідача у судове засідання не з»явився, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу ПАТ «НАК «Нафтогаз України» в даному судовому засіданні, оскільки явка повноважних представників у судове засідання не визнавалася обов »язковою.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:
15.12.2014 р між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, за Договором Продавець) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Чайка-Чехова" (відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №1220/15-ТЕ-1. (надалі Договір)
Відповідно до п.1.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.
Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. (п. 1.2. Договору)
Згідно з п. 2.1. Договору Продавець передає Покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до136,0 тис. куб. м..
Згідно з п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.
У п. 5.2. Договору сторонами встановлено, що ціна за 1000 куб. м природного газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн.
Згідно з п. 6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
У пункті 9.3 Договору сторони узгодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє, в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а, в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 Договору).
В подальшому між сторонами укладено ряд Додаткових угод до Договору, якими, з поміж іншого, внесено зміни до ціни природного газу, що поставляється за Договором.
Так, Додатковою угодою № 1 від 23.05.2015р викладено з 01 квітня 2015 року пункт 5.2. Договору в наступній редакції: " 5.2. Ціна за 1000 куб. м природного газу становить 2 495,25 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 2 495,25 грн., крім того ПДВ - 20% - 499,05 грн, всього з ПДВ - 2 994,30 грн."
Додатковою угодою №1/2 від 17.07.2015р викладено з 01 липня 2015 року пункт 5.2. Договору в наступній редакції: " 5.2. Ціна за 1000 куб. м природного газу становить 2 994,30 грн., в тому числі: - тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами - 102,50 грн, крім того ПДВ - 20% - 20,50 грн, всього з ПДВ - 123,00 грн.; - тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами - 561,00 грн, (в т.ч. вартість газу на виробничо-технологічні витрати та власні потреби, що враховано в структурі тарифу з транспортування природного газу розподільними трубопроводами, встановленого постановою НКРЕКП), крім того ПДВ - 20% - 112,20 грн, всього з ПДВ - 673,20 грн; - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ (2%) - 35,92 грн, крім того ПДВ - 20% - 7,18 грн, всього з ПДВ - 43,10 грн.
Ціна за 1000 куб.м. природного газу, як товару, становить 1795,83 грн., крім того ПДВ - 20% - 359,17 грн., всього з ПДВ - 2 155,00 грн.
До сплати за 1000 куб.м природного газу - 2 495,25 грн, крім того ПДВ - 20% -499,05 грн, всього з ПДВ - 2 994,30 грн."
Додатковою угодою № 3 від 20.10.2015р викладено з 01 жовтня 2015 року пункт 5.2. Договору в наступній редакції: " 5.2. Ціна за 1000 куб. м природного газу становить 1 770,74 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і розподіл природного газу, крім того:
Збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%;
Податок на додану вартість за ставкою - 20%.
Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 691,10 грн., крім того ПДВ - 20% - 137,82 грн., всього з ПДВ - 826,92 грн. В структурі тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, затвердженого постановою НКРЕКП, враховано вартість газу на виробничо-технологічні витрати та власні потреби газорозподільного підприємства.
До сплати за 1000 куб.м природного газу - 2 495,25 грн, крім того ПДВ - 20% -499,05 грн, всього з ПДВ - 2 994,30 грн."
Як встановлено судом першої інстанції на виконання умов Договору, позивач поставив, а відповідач прийняв, природний газ на загальну суму 210 086,17грн. за період з січня по грудень 2015 року, що підтверджується належним чином оформленими, підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу:
від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 24 609,03 грн.;
від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 22645,23 грн.;
від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 15 838,71 грн.;
від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 16 887,85 грн.;
від 31.05.2015 за травень 2015 року на суму 7 629,48 грн.;
від 30.06.2015 за червень 2015 року на суму 6 210,18 грн.;
від 31.07.2015 за липень 2015 року на суму 5 787,98 грн.;
від 31.08.2015 за серпень 2015 року на суму 6 306,00 грн.;
від 30.09.2015 за вересень 2015 року на суму 7 216,27 грн.;
від 31.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 22 639,91 грн.;
від 30.11.2015 за листопад 2015 року на суму 31 092,80 грн.;
від 31.12.2015 за грудень 2015 року на суму 43 222,73 грн.
Відповідач за поставлений природний газ у спірному періоді розрахувався в повному обсязі станом на 12.02.2016р, що вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, та підтверджено його представником в судовому засіданні 10.07.2018р. Разом з тим, розрахунки відповідачем проводились з порушенням строків, встановлених умовами Договору (п.6.1 Договору).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків. Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі. Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 умов цього Договору він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 593,77 грн. пені та 33,47 грн. 3% річних.
30.11.2016р набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" №1730-VIII (надалі- Закон), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Так, ст.1 названого Закону визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 3 ст. 7 даного Закону визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Як встановлено судом заборгованість за поставлений природний газ, що використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, погашена останнім в повному обсязі станом на 12.02.2016 р., тобто, до набрання чинності Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що єдиною умовою для списання на підставі ч. 3 ст. 7 вищеназваного Закону неустойки та процентів річних, які нараховані на погашену відповідачем заборгованість, є набрання чинності 30.11.2016 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
У даному випадку наведене є безумовною підставою для списання даної заборгованості та не потребує будь-яких дій від теплопостачального підприємства щодо включення до реєстру в порядку передбаченому ст.3 даного Закону, оскільки є нормою прямої дії.
Крім цього суд не погоджується з висновком позивача про те, що відповідач не внесений в реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Так, з 21.01.2016 року ( протягом семи діб після закінчення терміну остаточного розрахунку за договором №1220/15-ТЕ-1 від 15.12.2014 року п.6.1) відповідач повністю розрахувався за спожитий газ, а відповідно до Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 р. за №93. Відповідно підстав для включення відповідача до реєстру не було, так як не було заборгованості.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 07.02.2018р № 927/1152/16.
Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.
Приймаючи до уваги викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що предметом спору у даній справі є стягнення пені та 3% річних, які нараховані на основну заборгованість за спожитий у 2015 році природний газ та те, що така заборгованість була погашена відповідачем до звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов»язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії»).
Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.
У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення господарського суду Житомирської області від 10.07.18р. у справі № 902/202/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - без задоволення.
Керуючись ст.ст.269, 270, 272, 273, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення господарського суду Вінницької області від 10.07.18 р. у справі №902/202/18 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови складений "27" серпня 2018 р.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Огороднік К.М.
Суддя Дужич С.П.