15 серпня 2018 року справа № 811/1125/18
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Білак С.В., суддів: Шальєвої В.А. Юрко І.В. , розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.05.2018 року у справі №811/1125/18 (головуючий суддя у 1 інстанції Кармазина Т.М., рішення ухвалено та складено в м. Кропивницькій Кіровоградським окружним адміністративним судом 24.05.2018 року) за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним рішення та зобов'язати вчинити певні дії, -
У лютому 2018 році ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, викладене в листі за вих. №Б-18264/0-12934/0/6-17 від 05.10.2017 року, яким ОСОБА_2 відмовлено в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання (заяву) та надати учаснику антитерористичної операції (учаснику бойових дій) ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах не більше 2,0 га на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області (за межами населеного пункту).
Свої вимоги позивач мотивував тим, що останній є учасником АТО та учасником бойових дій, у зв'язку з чим вирішив використати своє право на отримання у власність земельну ділянку для особистого селянського господарства площею не більше 2 га та звернувся з відповідною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, проте отримав відповідь-відмову, в якій зазначено, що з метою раціонального використання земельних ділянок Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області сформовано перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.05.2018 року
позовну заяву ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладену у листі від 05.10.2017 року №Б-18264/0-12934/0/6-17. Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не пізніше 30 днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 06.09.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в зобов'язанні відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим суд першої інстанції мав задовольнити позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки це є належним способом захисту порушених прав позивача.
Відповідач до суду подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки доводи, наведені відповідачем в останній є безпідставними, а отже підстав для її задоволення не має.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, жодних клопотань чи заяв до суду не надали, тому апеляційний перегляд здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та судом апеляційної інстанції підтверджено, що позивач є учасником АТО та учасником бойових дій.
З метою отримання у власність земельну ділянку для особистого селянського господарства площею не більше 2 га, позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з відповідною заявою від 06.09.2017 року, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області. До вказаної заяви позивачем додані: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копія паспорта та ідентифікаційного номера; копія довідки про безпосередню участь особи в АТО.
Проте, листом від 05.10.2017 року №Б-18264/0-12934/0/6-17 Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за результатами розгляду поданої заяви, проінформовано позивача з посиланням на ч.7 ст.118 Земельного кодексу України та Закон України «Про охорону земель» про сформований перелік земельних ділянок із зазначенням площі, які можуть бути передані в межах норм безоплатної приватизації на території Кіровоградської області. Також зазначено, що інформація про перелік земельних ділянок оприлюднена на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області.
Суд першої інстанції задовольняючи частково адміністративний позов виходив з наступного.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, частинами 1, 2, пункту «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Пунктом «в» ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана норма кореспондується із положеннями ч.3 ст.123 Земельного кодексу України.
Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пп.13 п.4 Положення).
Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Кіровоградської області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.
При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Так, суд першої інстанції у своєму рішенні вірно зазначив, що відповідач після отримання заяви позивача від 06.09.2017 року згідно з частиною 7 статті 118 ЗК України повинен був у місячний строк дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (видати відповідний наказ) або надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.
Водночас, відповідачем у листі від 05.10.2017 №Б-18264/0-12934/0/6-17 відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без зазначення обставин, передбачених частиною 7 статті 118 ЗК України, що є порушення норм чинного законодавства.
При цьому, чинне законодавство не передбачає такої умови відмови у отриманні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності, як включення бажаної до відведення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, що передаються в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області, сформованого територіальним органом Держгеокадастру.
Також позивачем направлено запит до відповідача про вільні земельні ділянки, які зарезервовані для учасників АТО на території Знам'янського та Компаніївського районах Кіровоградської області з призначенням для ведення особистого селянського господарства, які перебувають у державній або комунальній власності, у розмірі 2,0 га, на що отримав лист від 27.10.2017 року №31-11-0.15-7359/2-17, в якому зазначалося, що за інформацією відділу у Компаніївському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області інвентаризація земельних ділянок, які зарезервовані для учасників АТО та інформацію про які розміщено на офіційному сайті Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області щодо земельної ділянки на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району площею 11,50 га та 16,64 га не проводилась.
Згідно з інформації для учасників АТО та членів їх сімей, яка міститься на офіційному сайті Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, в переліку зарезервованих земельних ділянок учасникам АТО, значаться земельні ділянки на території Лозуватської сільської ради Компаніївського району площею 11,50 га та 19,64 га.
З огляду на означене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що посилання відповідача в листі від 05.10.2017 року №Б-18264/0-12934/0/6-17 на відповідний перелік, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставним, оскільки це суперечить частині 7 статті 118 ЗК України. Інших підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у вказаному листі не наведено.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у зв'язку із не задоволенням вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки це є належним способом захисту порушених прав позивача, є хибними.
Так, згідно з частиною 2 статті 22 Закону України «Про землеустрій» рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про землеустрій», землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил; діяльність у сфері землеустрою - наукова, технічна, виробнича та управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, що здійснюється при землеустрої.
Суб'єктами землеустрою відповідно до статті 4 цього Закону є органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
За змістом частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, територіальний орган Держгеокадастру на етапі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розглядаючи відповідне клопотання громадянина, повинен перевірити відповідність місця розташування обраної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, бажане місце розташування земельної ділянки зазначається у викопіюванні з кадастрової карти (плану) або в інших графічних матеріалах, які подаються до клопотання та повинні ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки. Ці графічні матеріали є частиною документації із землеустрою, відповідно до статей 29, 50 Закону України «Про землеустрій».
Порядок розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про передачу у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності (ч.7 ст.118 ЗК України) передбачає наявність у відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування права вибору одного з рішень - надати дозвіл або відмовити у його наданні. Відповідне рішення орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає за результатами такої перевірки та у разі відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, проектів землеустрою, затверджених у встановленому законом порядку, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою, а в протилежному випадку - відмовляє у наданні такого дозволу.
Оскільки в матеріалах справи були відсутні докази здійснення відповідачем перевірки заяв позивача на відповідність їх вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України, як умови надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову про зобов'язання відповідача надати позивачу такий дозвіл та обрав вірний спосіб захисту порушеного права позивача, зобов'язавши відповідача повторно розглянути заяву та прийняти рішення відповідно до вимог земельного законодавства. При цьому, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача, з урахуванням правової оцінки, наданої судом обставинам у цій справі.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність належить до площини дискреційних повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Як слідує зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тому, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права.
Критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміється таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_2, відмовивши в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, оскільки прийняття рішення про надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з наведеного суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_2.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.05.2018 року у справі №811/1125/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним рішення та зобов'язати вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач С.В. Білак
Судді І.В. Юрко
В.А.Шальєва