вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"21" серпня 2018 р. Справа№ 910/1242/18
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Хрипуна О.О.
суддів: Яковлєва М.Л.
Тарасенко К.В.
за участю помічника судді Киниці А.Л., яка за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України
на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2018
у справі № 910/1242/18 (суддя Літвінова М.Є.)
(повний текст рішення складено 18.06.2018)
за позовом державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод"
до державного агентства резерву України
про стягнення 111 178,98 грн.
за участю представників:
від позивача: Малий М.С.,
від відповідача: Висотенко І.М.
ДП "Житомирський бронетанковий завод" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 128 931,78 грн., що складається з суми річних в розмірі 26 417,40 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 102 514,38 грн. за період з 03.04.2017 по 12.03.2018.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на встановлене рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2017 у справі № 910/9760/17 порушення відповідачем грошового зобов'язання по відшкодуванню витрат, понесених у зв'язку з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2018 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача на підставі ст. 625 ЦК України 26 417,40 грн. 3% річних та 102 514,38 грн. інфляційних втрат, а також відшкодовано 1 933,98 грн. витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись з судовим рішенням, Державне агентство резерву України звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі № 910/1242/18, прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги скаржник посилається на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи, невірну оцінку матеріалів справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 129 Конституції України, ч. 2 ст. 22, ст. 551, 625 ЦК України, ст.ст. 7, 76, 77, 78, 79, 86, 231 ГПК України, ст.ст. 11, 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв". За твердженням скаржника, Законом України "Про державний матеріальний резерв", який є спеціальним нормативним актом, що регулює спірні правовідносини, не передбачено сплату процентів чи відшкодування інфляційних втрат.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі № 910/1242/18 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 21.08.2018.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 20.08.2018, у зв'язку із перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Тарасенко К.В., Яковлєв М.Л.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2018 справу № 910/1242/18 прийнято до провадження новим складом колегії та ухвалено здійснювати в раніше призначеному судовому засіданні.
В судовому засіданні 21.08.2018 представник Державного агентства резерву України вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав та посилався на відсутність вини відповідача у несплаті заборгованості.
Представник позивача в судовому засіданні просив залишити без змін рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі № 910/1242/18, а апеляційну скаргу Державного агентства резерву України без задоволення з огляду на її безпідставність.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.
Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, ДП "Житомирський бронетанковий завод" у відповідності до Закону України "Про державний матеріальний резерв" на підставі затвердженої номенклатури і норм накопичення є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву України.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (поновленням,заміною) матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання. Фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву; розбронювання матеріальних цінностей державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву без наступного їх повернення; самовільне відчуження матеріальних цінностей державного резерву - використання або реалізація відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву, що перебувають у нього на відповідальному зберіганні, без відповідного рішення на це центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.
Загальні положення про зберігання регулюються параграфом 1 глави 66 Цивільного кодексу України. Статтями 937 та 208 цього Кодексу передбачено, що договір зберігання між юридичними особами укладається в письмовій формі.
Згідно із ст. 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Дійсно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву передбачає відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно із п. 2 вказаного Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем.
Проте, як роз'яснено пленумом Вищого господарського суду України у п. 8 постанови від 17.10.2012 № 11 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" відсутність відповідного договору або укладення його з відступом від цієї форми не виключає відшкодування відповідальному зберігачу зазначених витрат за наявності цивільно-правового зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених ст. 11 ЦК України.
Також пленум Вищого господарського суду України у п. 15 постанови від 17.10.2012 № 11 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" звернув увагу судів, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Держрезерву України від виконання зобов'язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву, оскільки відповідно до приписів ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004.
Невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання у врегульованих Законом відносинах тягне за собою наслідки у вигляді застосування на загальних підставах заходів відповідальності, передбачених ст. 625 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, наявність прострочення виконання грошового зобов'язання Державного агентства резерву України перед ДП "Житомирський бронетанковий завод" по відшкодуванню витрат, понесених у зв'язку із відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву підтверджено рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2017 у справі № 910/9760/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2018, яким з Державного агентства резерву України на користь ДП "Житомирський бронетанковий завод" стягнуто відшкодування 236 447,45 грн. витрат за 2014 рік, 436 882,12 грн. витрат за 2015 рік, 500 178,14 грн. витрат за 2016 рік.
Суд встановив, що листами № 1566 від 16.06.2015р., № 01-11/692 від 20.02.2017 на адресу відповідача направлялися кошториси фактичних витрат по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2014-2016 р.
Доказів погашення відповідачем вищевказаної заборгованості суду не надано.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про сплату інфляційних втрат і 3% річних (вимога від 15.12.2017 № 01-11/4606, вимога від 24.01.2018 № 01-11/210), які залишені останнім без реагування.
Як мотивовано зазначив місцевий господарський суд, виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, сплату яких боржником прострочено.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, - це не санкції, а спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора внаслідок знецінення грошових коштів у зв'язку з інфляційними процесами та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та від сплати ним неустойки (пені) зав порушення виконання зобов'язання.
Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань та 3 % річних за заявлений у позиві період місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку про стягнення з відповідача 26 417,40 грн. 3% річних та 102 514,38 грн. інфляційних втрат.
Посилання скаржника на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема положень ст.ст. 7, 76, 77, 78, 79, 86, 231 ГПК України, які встановлюють рівність перед законом і судом, дають тлумачення належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, регламентують оцінку доказів судом та встановлюють підстави для закриття провадження у справі, не знайшли свого підтвердження.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі № 910/1242/18 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2018 у справі № 910/1242/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя О.О. Хрипун
Судді М.Л. Яковлєв
К.В. Тарасенко