ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
27 серпня 2018 року № 826/16384/13-а
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., при секретарі судового засідання Кириллові М.С. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.2013,
представник позивача - не прибув,
представник відповідача - не прибув,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, Головного управління Міндоходів у місті Києві про 1) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.2013 №0006441703, яким підприємцю визначено податкове зобов'язання за платежем "земельний податок" на суму 8213,15 грн.; 2) скасування рішення про результати розгляду скарги позивача від 25.09.2013 № 1475/я/26-15-10-08 на податкове повідомлення-рішення від 30.05.2013 №0006441703.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25..11.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 30.05.2013 № 0006441703; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.11.2016 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 № 826/16384/13-а в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 30.05.2013 № 0006441703 скасовано та в цій частині справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 у справі № 826/16384/13-а залишено без змін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.01.2017 справу прийнято до провадження, замінено неналежного відповідача - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на належного - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві та призначено справу до судового розгляду.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідачем не було враховано, що той факт, що позивач перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та відповідно є платником єдиного податку та фактично здійснює такий вид підприємницької діяльності як «здавання в оренду власного нерухомого майна» у зв'язку з чим відповідно до положень підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільняється від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку. Також позивач посилається на те, що вона не є ані власником, а ні користувачем земельної ділянки що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з чим обов'язок щодо сплати земельного податку з фізичних осіб у нього відсутній. Позивач у судове засідання не прибув, подав клопотання щодо розгляду справи без його участі.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав письмові заперечення, які обґрунтовує тим, що позивач є користувачем частини земельної ділянки загального площею 199,41 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, нормативна грошова оцінка якої згідно витягу з технічної документації від 03.07.2012 № Ю-36321/2012 становить 821 315, 12 гри. Також відповідач посилався на те, що згідно Узагальнюючої податкової консультації щодо плати земельного податку власниками нежитлових приміщень, платниками єдиного податку - фізичними особам - підприємцями, затвердженої наказом ДПС України від 23.11.2012 № 10510, фізична особа - підприємець - платник єдиного податку, яка придбала будівлю, споруду (їх частину), нежиле приміщення (їх частину) у багатоквартирному житловому будинку, але право власності на таку земельну ділянку не оформила, сплачує земельний податок на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території, незалежно від обраного нею виду господарської діяльності. Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
Під час судового розгляду справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до договору купівлі - продажу нежилих приміщень від 14.07.2005 за реєстраційним №4793 ОСОБА_1 є власником нежилих приміщень № 57 (з приміщення № 1 по приміщення № 10) на ІІ-му поверсі в літ. «А», загальною площею 180,0 м2 (що складає 7/100 частин домоволодіння), що розташоване за адресою: АДРЕСА_3
30.05.2013 Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві винесено податкове повідомлення - рішення від 30.05.2013 № 0006441703, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення - рішення № 20-1305, якими визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 8213,15 грн.
06.07.2006 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та взята на податковий облік Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві.
Відповідно до Свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_3 від 19.01.2012, виданого суб'єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_1 вона була зареєстрована як платник єдиного податку з 01.01.2012 за наступними видами діяльності: 70.20.0 Здавання в оренду власного нерухомого майна, місцем здійснення господарської діяльності вказана адреса: АДРЕСА_3.
Позивач не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернувся з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду були порушені з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній станом на 07.06.2016) у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30.11.2016 скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.11.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2014 зазначив наступне: "Згідно з пп. 14.1.72 та пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до пп. 269.1.1 та пп. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК).
Згідно з п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, передбачено положення ст. 377 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно з п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У п. 269.2 ст. 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
Згідно з пп. 4 п. 297.1 ст. 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених п. 297.1 ст. 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
Умовою звільнення від сплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
Таким чином, у контексті вказаних правових норм ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що автоматично разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
Вказана правова позиція відповідає позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 24 листопада 2015 року у справі № 826/14703/13-а (реєстраційний номер рішення у ЄДРСР 54688775).
У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач як фізична особа з 2005 року є власником нежилого приміщення площею 180 м2, що знаходиться в багатоквартирному будинку на АДРЕСА_3 що підтверджується договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 14 липня 2005 року (а.с. 15). Згідно відомостей зазначених у свідоцтві платника єдиного податку та витягу з ЄДР видом господарської діяльності позивача є здавання в оренду власного нерухомого майна (а.с. 14, 30). Починаючи з 2012 року, ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди надала належне їй на праві власності нежиле приміщення та обладнання ФОП ОСОБА_2 Водночас обставини щодо вірного обчислення суми грошового зобов'язання та обґрунтованості застосування відповідних показників, коефіцієнтів і ставок при нарахуванні позивачу суми грошового зобов'язання з податку на землю суди не досліджували.
Ці обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2013 року № 0006441703."
Таким чином Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 30.11.2016, яка набрала законної сили зазначив про те, що судом при вирішення даного спору має бути перевірено обставини щодо вірного обчислення суми грошового зобов'язання та обґрунтованості застосування відповідних показників, коефіцієнтів і ставок при нарахуванні позивачу суми грошового зобов'язання з податку на землю.
При цьому з положень Податкового кодексу України та Земельного кодексу України наведених в зазначеній ухвалі вбачається, що податковий орган при визначенні грошового має оцінити комплекс обставин, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, з'ясовувати на підстав даних Державного земельного кадастру площу, цільове призначення, оцінку земельної ділянки, встановити чи зареєстровано право власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території тощо.
В наданих суду запереченнях відповідач зазначає про те, що при здійсненні розрахунку земельного податку з фізичних осіб та прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення ним було взято дані з Витягу з технічної документації від 03.07.2012 № Ю-36321/2012 на підтвердження чого надає суду копію відповідного витягу.
Доказів на підтвердження факту отримання та використання при розрахунку податкового зобов'язання з земельного податку даних Державного земельного кадастру відповідачем суду надано не було, як і не було зазначено про наявність відповідного факту.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України саме відповідач наділений повноваженнями здійснити нарахування суми земельного податку з фізичних осіб та враховуючи положення пункту 286.1 статті 286 Податкового кодекс України, він повинен був використовувати дані державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, суд дійшов висновку про те, що відповідачем невірно розраховану суму податкового зобов'язання, яке було визначено оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
Аналогічна позиція викладена постанові Верховного Суду від 12.06.2018 № №К/9901/3401/17 (адміністративна справа №826/13291/16).
Суд звертає увагу на те, що він не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, вирішувати питання, які належать до його компетенції, усувати необґрунтованість оскаржуваного рішення в ході судового розгляду. Оскаржуване рішення не може ґрунтуватися на доказах, які отримані пізніше, ніж прийняте оскаржуване рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 №К/9901/1450/17 ( справа №826/15139/16).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (03062, АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26, код ЄДРПОУ 39561762) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.05.2013 - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 30.05.2013 № 0006441703.
3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26, код ЄДРПОУ 39561762) на користь Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26, код ЄДРПОУ 39561762) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 114,71 грн. (сто чотирнадцять грн. 71 коп.).
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов