27 серпня 2018 р.м. ХерсонСправа № 2140/1417/18
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просить:
- скасувати рішення відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №9 Управління застосування пенсійного законодавства Головного упрравління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ) №13 від 19.04.2018 року в частині не зарахування до загального трудового стажу період роботи з 28.09.1994 року по 17.05.1995 року - відрядження на суднобудівний завод DAEWOO, Південня Корея, на "Док-44" для гарантійного обслуговування, за контрактом №705/01-19371-961 від 28.09.1994 року, визнавши бездіяльність відповідача в цій частині протиправною;
- зобов'язати відповідача врахувати заробітну плату в сумі 210 498,18 грн. за час відрядження на суднобудівний завод Daewoo, Південня Корея, на "Док-44" для гарантійного обслуговування, за контрактом №705/01-19371-961 від 28.09.1994 року і перерахувати призначену позивачу пенсію.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. При цьому для обрахунку пенсії у повному обсязі відповідачем в порушення вимог чинного законодавства не зараховано позивачу трудовий стаж та доходи отримані за періоди роботи під час службового відрядження останнього до Південної Кореї з 28.09.1994 року по 17.05.1995 року та заробітна плата в сумі 210 498,18 грн. (із розрахунку 28,4457 грн. за 1 долар США на момент нарахування пенсії).
Ухвалою суду від 23.07.2018 року позовна заява була залишена без руху, позивачу надано строк на усунення її недоліків.
Недоліки були усунуті позивачем в межах наданого судом строку, у зв'язку з чим ухвалою від 01.08.2018 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
06.08.2018 року від позивача надійшла заява, зі змісту третього пункту якої вбачається, що окрім іншого, позивач бажає збільшити позовні вимоги, шляхом стягнення з начальника відділу перерахувань пенсій ПФУ ОСОБА_2 та з Голови Пенсійного фонду України в Херсонській області ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 70 000 грн.
У зв'язку з тим, що позивачем до поданої ним заяви не додано доказів направлення відповідачу копії відповідної заяви заяву ОСОБА_1 від 06.08.2018 року про збільшення позовних вимог - повернуто заявнику.
21.08.2018 року до суду надійшов відзив відповідача, з якого вбачається, що ГУ ПФУ проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на наступне.
10.04.2018 року позивач звернувся до управління з заявою стосовно перерахунку пенсії з врахуванням заробітної плати та стажу згідно наданої митної декларації та довідки про відрядження.
Розглянувши заяву позивача та додані до неї копії документів, рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 19.04.2018 року №13 було відмовлено позивачу в перерахунку пенсії в зв'язку з відсутністю законодавчих підстав, оскільки ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пп.3 п.2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 передбачений порядок обчислення пенсії та документи, які використовуються для такого обчислення. Враховуючи вказане, відповідач зазначає, що провести перерахунок на підставі наданих позивачем документів: атестату та митної декларації не можливо. У зв'язку з чим відповідач вважає, що при прийнятті оскарженого рішення діяв на підставі та в межах закону.
Відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача та відповідь на нього, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що з 14.01.2018 року позивач перебуває на обліку в головному управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як вбачається з матеріалів справи позивач 10.04.2018 року звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії з урахуванням стажу роботи та заробітної плати під час відрядження до Південної Кореї, роботи в ДП «Ера», навчання в університеті 1999-2000 рік. До поданої заяви ОСОБА_1 додано наступні документи:
- копію декларації митниці від 17.05.1995 року;
- копія паспорта моряка з відмітками про перебування на судні «Док-44» Херсонського суднобудівного заводу з 03.11.1994 року по 24.11.1994 року в якості дублера механіка і з 24.11.1994 року по 12.12.1994 року в якості змінного електромеханіка;
- атестат про відрядження на суднобудівний завод DAEWOO, Південна Корея, на «Док-44» для гарантійного обслуговування за контрактом №705/01-19371-961 від 28.09.1994 року.
За вказаною заявою позивача ГУ ПФУ прийнято рішення №13 від 19.04.2018 року, в якому зазначено, що період стажу з 13.10.1982 року по 16.12.1994 року на Дніпровському підприємстві «Ера» зараховано ОСОБА_1 при призначенні пенсії з 14.01.2018 року, як і період навчання з 07.10.1999 року по 04.05.2000 рік в Херсонському державному технічному університеті.
Стосовно перерахунку пенсії з врахуванням заробітної плати та стажу згідно наданої ОСОБА_1 митної декларації та довідки про відрядження відповідач зазначив, що згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
Відповідно підпункту 3 пункту 2.1. розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок), для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року.
За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
У разі якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року.
Зважаючи на вищезазначене відповідач повідомив, що провести перерахунок згідно наданої митної декларації не можливо.
Згідно пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно пункту 3 вищевказаної постанови за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 24 Постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про періоди роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Зважаючи на вищезазначене відповідач вказав, що провести перерахунок згідно наданого атестату не можливо.
Позивач вважає вказане рішення ГУ ПФ України в Херсонській області неправомірним, просить захистити свої права шляхом задоволення даного позову.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України від 23.09.1999 № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон від 23.09.1999 № 1105-ХІV) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
При цьому, статтею 21 Закону від 23.09.1999 № 1105-ХІV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Частиною 4 статті 21 Закону від 23.09.1999 № 1105-ХІV встановлено, що до страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».
Частиною 2 статті 24 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Статтею 62 вищевказаного Закону встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 24 даного Порядку встановлено, що для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що основним документом для підтвердження стажу роботи особи є трудова книжка.
З пояснень ОСОБА_1, що наведені ним в позові, а також з копій матеріалів пенсійної справи позивача вбачається, що до заяви про перерахунок пенсії від 10.04.2018 року позивачем не було додано трудової книжки.
Проте, з копії відповідного документа, що наявна в пенсійній справі позивача вбачається, що бажаний ним до зарахування період роботи на судні: «ДОК №44» Херсонського суднобудівного заводу у відрядженні з 28.09.1994 року по 17.05.1995 року в трудовій книжці не відображений.
З наведеного слідує, що між даними, що містяться в посвідченні особи моряка, доданого позивачем до заяви про перерахунок пенсії та між даними трудової книжки, наданої ОСОБА_1 органу пенсійного фонду раніше, наявні розбіжності, що має наслідком застосування положень п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Згідно положень наведеної норми, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктами 22-24 зазначеного Порядку передбачено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів. Стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення, до укладення відповідних двосторонніх угод).
Частиною 3 ст. 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На підтвердження факту перебування позивача у відрядженні на судні: «Док №44» Херсонського суднобудівного заводу в спірний період, позивач надав копію сторінок 2-5 посвідчення особи моряка з наявними відмітками про роботу ОСОБА_1 у період часу з 03.11.1994 по 24.11.1994 року, з 24.11.1994 по 12.12.1994 року та з 12.12.1994 року по невизначену дату на вже зазначеному судні на посадах дублера механіка та змінного електро - механіка. Також, позивачем надано атестат на відрядження до Південної Кореї на док №44.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що в разі відсутності у трудовій книжці відомостей стосовно періоду трудового стажу, законом передбачений механізм взаємодії органів пенсійного фонду та пенсіонера, згідно якого заявник має право підтвердити наявний у нього трудовий стаж шляхом подачі довідок з місця роботи, виписок з наказів, особових рахунків і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З матеріалів справи вбачається, що документ, наданий ОСОБА_1 відповідачу для підтвердження наявного у нього трудового стажу, це посвідчення особи моряка.
Посвідчення особи моряка, згідно норм діючого на час його видачі законодавства - Положення про посвідчення особи моряка, затвердженого Указом Президента України від 5 червня 1993 року № 194/93 є документом, що видається громадянинові України, що займає будь-яку посаду на борту судна (крім військового судна), зареєстрованого на території України чи інших держав - учасниць Конвенції 1958 року про посвідчення особи моряків і звичайно використовуваного для морського плавання (п.1 зазначеного Положення).
Власнику посвідчення особи моряка дозволяється за цим посвідченням виїзд з України та в'їзд в Україну на судні, до суднової ролі якого занесено власника посвідчення.
За посвідченням особи моряка його власнику дозволяється також виїзд з України в індивідуальному порядку під час прямування на своє судно чи переходу на інше судно і в'їзд в Україну в такому самому порядку (П.4 Положення).
Посвідчення особи моряка видається строком до п'яти років. Строк дії посвідчення може бути продовжено особами, зазначеними у пункті 6 цього Положення, один раз строком до п'яти років, після закінчення якого посвідчення підлягає заміні (п.5 Положення).
Посвідчення особи моряка не може бути використано на території України громадянином України, який його має, під час укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення довіреностей іншим особам для представництва перед третьою особою (п.8 Положення).
У разі списання з судна власник посвідчення особи моряка повинен здати посвідчення за місцем його одержання (п.9 Положення).
З наведеного слідує, що посвідчення особи моряка є спеціальним видом посвідчень особи з обмеженим порядком використання. До того ж, строк дії вказаного документа обмежений, а в разі списання з судна вказане посвідчення має бути здано за місцем його одержання. Наведене посвідчення не відноситься до документів, призначенням яких є підтвердження наявного у особи трудового стажу.
Окрім зазначеного, надане ОСОБА_1 посвідчення особи моряка містить дату його найняття, проте не містить дати звільнення, що є об'єктивною обставиною, яка робить неможливим встановити дату припинення трудових відносин позивача з роботодавцем.
Також, трудовий стаж не може бути підтверджено атестатом про відрядження, оскільки він підтверджує тільки направлення працівника у відрядження та місце відрядження.
Проте, суд зазначає, що надані позивачем документи, хоч і є недостатніми для підтвердження факту його роботи у спірний період часу, проте можуть бути використані як додаткові докази зазначеного у сукупності з іншими документами, які дозволять відповідачу встановити дату прийняття його на роботу, дату звільнення та розмір отриманої ним заробітної плати.
Також, суд звертає увагу позивача, що в посвідченні особи моряка зазначено, що його роботодавцем є Херсонський суднобудівний завод, який, наразі, є функціонуючим підприємством. Вказане дає можливість позивачу звернутися до підприємства з заявою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, передбаченою додатком №5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідна довідка є належним та нескладним в отриманні доказом, який, безумовно, підтвердив би факт роботи ОСОБА_1 у спірний період часу, а також містив би дані про заробітну плату позивача. Однак, ОСОБА_1 відомостей щодо свого звернення до Херсонського суднобудівного заводу суду не надав, про обставини, які б ускладнювали отримання ним відповідної інформації, не повідомив.
Таким чином, суд зазначає, що додані ОСОБА_1 до заяви про перерахунок пенсії від 10.04.2018 року документи не відповідали вимогам закону, які пред'явлені для документів, які посвідчують трудовий стаж особи. Отже, рішення відповідача №13 від 19.04.2018 року містить вірні висновки та скасуванню не підлягає.
Додатково суд звертає увагу на положення ч.2 ст. 74 КАС України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача врахувати заробітну плату в сумі 210 498,18 грн. за час відрядження у спірний період суд зазначає наступне.
Статтею 72 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що при обчисленні середньомісячного заробітку працівникам за роботу за межами України враховується заробітна плата, яку вони одержували перед виїздом (статті 64-67), або за їх вибором заробіток, що визначається відповідно до статті 73 цього Закону, а за умови сплати в цей період внесків до Пенсійного фонду України - на загальних підставах.
Згідно положень ст. 73 зазначеного Закону, пенсії громадянам України обчислюються з розрахунку середньомісячного заробітку працівників відповідної професії та кваліфікації в Україні на час призначення пенсії (за даними відповідної профспілки), а за умови сплати повністю необхідної суми страхових внесків до Пенсійного фонду України - на загальних підставах.
Також, з наявних у справі документів, суд допускає (проте, в силу недостатності доказів не стверджує), що позивач міг отримувати заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць (рейсів).
В разі обґрунтованості такого припущення, нарахування пенсії позивачу може бути здійснено за правилами, передбаченими для такої категорії осіб.
Так, згідно абзацу 2 пункту 2статті 41 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для осіб, які у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно доЗакону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, у розрахунку на кожний місяць виконання роботи. Перелік таких осіб, а також порядок визначення для них заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вказаної норми Закону Кабінетом Міністрів України 20.04.2005 року прийнято постанову № 306 «Про реалізацію абзацу 2 пункту 2 статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою затверджений Порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії особам, що у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, строк виконання якої перевищував календарний місяць. (далі -Порядок № 306).
За приписами п. 1 цього Порядку його дія поширюється на осіб, що до 1 липня 1998 р. отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, строк виконання якої перевищував календарний місяць, зокрема, тих, що працювали в сільському господарстві, були зайняті на сезонних роботах, працювали у старательських артілях, виконували роботи (надавали послуги) за цивільно-правовими договорами та сплачували внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно п. 2 Порядку № 306 до суми заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії згідно з цим Порядком зараховуються суми виплат (доходу), з яких сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно доЗакону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до п. 4 Порядку № 306 документом, що підтверджує виплату особі заробітної плати (доходу) за результатами роботи є: для інших осіб, зазначених у пункті 1 цього Порядку, крім тих, що працювали у старательських артілях, - довідка підприємства, установи, організації про заробітну плату (дохід), оформлена згідно з додатком до Порядку, із зазначенням підстави для виплати заробітної плати (доходу) за результатами виконаної роботи.
Підсумовуючи викладене вище, суд наголошує на тому, що розмір заробітної плати (доходу), який підлягає врахуванню при перерахуванні пенсії ОСОБА_1 має бути встановлений з відповідних довідок роботодавця. Надана позивачем до ГУ ПФУ митна декларація від 17.05.1995 року не може бути підтвердженням розміру заробітної плати (доходу) позивача в силу того, що митне декларування згідно ст. 37 Митного Кодексу України (в редакції чинній на час оформлення митної декларації позивачем) є дією, направленою на забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України товарів та інших предметів.
Походження коштів під час процедури митного декларування не встановлюється. Отже, підстав вважати, що ввезена позивачем на територію України сума у 7400 американських доларів є його заробітною платою (доходом) немає.
Узагальнюючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та, як наслідок, відмовляє в задоволенні даного позову.
В той же час, суд звертає увагу позивача, що рішення в даній справі не позбавляє його права на перерахунок пенсії, в разі надання ним відповідачу документів, які передбачені Законом та наведені судом в тексті даного рішення як такі, що підтверджують трудовий стаж ОСОБА_1 у період з 28.09.1994 по 17.05.1995 року, а також документів, що підтверджують його заробітну плату (дохід) за вказаний період..
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ковбій О.В.
кат. 10.2.4