Справа № 815/2827/18
20 серпня 2018 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
судді - Бутенка А.В.,
за участю секретаря - Філімоненко А.О.,
сторін:
представник позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),
представник відповідача - Топова О.П. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Громадянина СРВ ОСОБА_11 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Громадянина СРВ ОСОБА_11 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дії, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 60), просить суд:
- визнати протиправними дії ГУ ДМС України в Одеської області щодо відмови у зміні посвідки на по стійне проживання в Україні, яка є пошкодженою.
В обґрунтування позову Позивачем зазначено, що дії Відповідача порушують гарантовані Конституцією України права Позивача, а тому є незаконними.
12.07.2018 року, представником Відповідача було надано відзив на позов (а.с. 44-46). В обгрунтування відзиву зазначено, що на момент звернення позивача з адміністративним позовом до суду, Відповідачкем не було прийнято рішення про скасування посвідки на постійне проживання, як і на даний час, лише розпочата процедура скасування дозволу на імміграцію в Україну, а тому у задоволенні позову Позивачу слід відмовити.
Ухвалою суду від 18.06.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням до розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позові.
Представник відповідача, просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, з підстав зазначених у письмовому відзиві на позовну заяву, який міститься в матеріалах адміністративної справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
18.05.2018 року, громадянин В'єтнаму ОСОБА_11 (у подальшому - позивач), звернувся до Малиновського відділу у м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області з клопотанням щодо обміну наявної в нього посвідки на постійне проживання в Украї ні серії НОМЕР_2, яка була йому видана ВГІРФО ГУМВС України в Одеської об ласті 31.03.2010 року, у зв'язку із тим, що його посвідка була випадково пошкоджена.
Для здійснення цієї процедури він подав необхідні документи, однак, на момент його звернення до суду із цим адміністративним позовом, рішення Головного управлін ня Державної міграційної служби в Одеської області щодо заміни йому пошкодженої посвідки на посвідку нового зразка, прийняте не було.
ОСОБА_11 направив запит до Головного Управління ДМС України в Одеської області та 06.06.2018 року, він отримав відповідь №5/3-253851, що на дання йому дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою було здійсне не всупереч Закону України «Про імміграцію» та відносно нього розпочата процедура скасування дозволу на імміграцію, про результати якої, він буде повідомлений додатко во (а.с. 13-14).
Позивач, вважаючи, що його законні права та інтереси були порушені від повідачем, а саме не замінена посвідка, відповідно до ст.ст. 5, 19 КАС України, звернувся з ві дповідним адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду.
Оцінюючи оскаржені дії суб'єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 2 ст. 2 КАС України та доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено та не заперечується Відповідачем, що у 1988 році, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із дружиною гр-кою СРВ ОСОБА_8, прибули до СРСР по міжурядовій угоді, укладеній між Урядами СРСР та СРВ «щодо працевлаштування громадян СРВ на підпри ємствах у СРСР».
Позивач працював на Херсонському комбайновому комбінаті з 1988 року по 1993 рік, був звільнений по закінченню строку контракту 25.02.1993 року, за спеціальністю токар і залишився проживати вже на території України (а.с. 18).
У 2002 році, позивач звернувся до ВГІРФО щодо отримання дозволу на імміграцію в Україні та надання йому необхідних паспортних до кументів. 18.02.2002 року, Позивач, після перевірок уповноваженими на те державними структурами отримав дозвіл на імміграцію в Україні, та був докумен тований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 (а.с. 16-17).
ІНФОРМАЦІЯ_2 у Позивача та його дружини ОСОБА_8 народилася до нька ОСОБА_7.
У 2003 році, ОСОБА_11 отримав права на керування автомобілем (а.с. 22), а ІНФОРМАЦІЯ_3, в позивача в Україні народилася друга до нька - ОСОБА_9 (а.с. 25).
У 2007 році, він став на облік платників податків в Україні та отримав свідоцтво фізичної особи підприємця тобто позивач працює та сплачує податки в Україні (а.с. 19-20).
У 2009 році, перша донька позивача ОСОБА_7 отримала паспорт громадянина України та є студенткою Національного університету імені К.Д.Ушинського (а.с. 23-24)
У 2010 році, позивач разом з дружиною придбав власне житло у АДРЕСА_1 (а.с. 21).
31.03.2010 року, ВГІРФО ГУМВС України в Одеської області змінило позивачу по свідку старого зразку на посвідку нового зразка серії НОМЕР_2 із безстроковим терміном дії (а.с. 15).
ІНФОРМАЦІЯ_4, в позивача народився онук - ОСОБА_10. (а.с. 26).
Тобто, позивач є іммігрантом, проживає в Україні 30 років та неодноразово звертався до ВГІРФО ГУМВС України в Одеської області з привуду отримання та заміни посвідки на постійне проживання, перебуває в Україні на законних підставах, до відповідальності не притягувався.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд погоджується з доводами Позивача, які викладені у позові, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Суд зазначає, що умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначені Законом України «Про імміграцію».
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію», посвідка на постійне прожи вання - це документ, що підтверджує право іноземця на постійне проживання в Україні.
Механізм реалізації Закону України «Про імміграцію» тобто оформлення, виготовлення і вида чі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання, визначає «Порядок оформлення, виготовлення і ви дачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання», затвердже ний постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251 (надалі по тексту - Порядок, у тій редакції, що діяла на момент звернення позивача до органу ДМС).
Пунктом 17 зазначеного Порядку передбачено, що рішення про відмову у ви дачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі:
- необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громад ського порядку;
- необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів гро мадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
- коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує осо бу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає вста новленому зразку чи належить іншій особі;
- подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених докумен тів;
- коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнен ня, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізи чними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попе реднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отриму ють посвідку на тимчасове проживання);
- інших випадках, передбачених законами.
Згідно зі статтями 1 та 6 Закону України «Про імміграцію», обов'язок щодо перевір ки наданих особою - заявником документів та пояснень покладено на посадову особу орга ну виконавчої влади. Зазначені норми є імперативними, посадова особа зобов'язана діяти лише так, а не інакше.
Отже, на момент документування Позивача посвідкою на постіне проживання, після проведення посадовими особами та уповноваженими на те органами ре тельної перевірки (згідно з приписами статті 6 Закону України «Про імміграцію»), підс тав для відмови позивачу у дозволі на імміграцію, визначених статтею 10 Закону Украї ни «Про імміграцію» та підстав для скасування дозволу, визначених у статті 12 Закону України «Про імміграцію» - виявлено не було.
31.03.2010 року, позивачу було змінено посвідку старого зразку, оформлено та видано нову посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2, в якій міститься відмітка про безстроковий термін її дії.
Відповідно до пункту 2 Порядку №251, заяви для оформлення посвідок подаються іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразки заяв та порядок їх розгляду визначаються МВС.
Пунктом 9 Порядку встановлено, що строк дії посвідки на постійне проживання не обмежується: вона підлягає обміну в разі досягнення особою 25-ти і 45-ти річного віку.
Для обміну посвідки на постійне проживання в разі пошкодження або досягнення іноземцем 25-ти і 45-ти річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1 - 4 і 6 пункту 15 цього Порядку (п. 16 Порядку).
Судом встановлено, що 18.05.2018 року, Позивач звернувся до Малиновського відділу у м. Одеси ГУ ДМС України в Одеській області з клопотанням щодо обміну наявної в нього посвідки на постійне проживання в Украї ні серії НОМЕР_2, яка була йому видана ВГІРФО ГУМВС України в Одеської об ласті 31.03.2010 року, у зв'язку із тим, що його посвідка була пошкоджена.
29.05.2018 року Позивач направив запит до Головного Управління ДМС України в Одеської області та 06.06.2018 року, він отримав відповідь №5/3-253851, що на дання йому дозволу на імміграцію в Україну та документування посвідкою було здійсне ним у супереч Закону України «Про імміграцію» та відносно нього розпочата процедура скасування дозволу на імміграцію, про результати якої, він буде повідомлений додатко во (а.с. 13-14).
Судом встановлено та не заперечується Відповідачем, що Позивачем було подано усі документи, які передбачені зазначеним Порядком.
Положенням пункту 11 Порядку зазначено, що за результатами розгляду заяви про тягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів, приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступни ком Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником.
Натомість, у порушення передбаченого п. 11 Порядку, семиденного строку на при йняття рішення, станом на день звернення до суду, позивачу, посвідку не замінено з тих підстав, що відносно Позивача розпочата процедура скасування дозволу на імміграцію. Однак такої підстави Порядком не передбачено, а процедура позбавлення дозволу на іміграцію не звільняє Відповідача від обов'язку замінити пошкоджену посвідку на нову.
У зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що Відповідачем протиправно вчинено бездіяльність у нездійсненні обміну посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 31.03.2010 року на нову у зв'язку із її пошкодженням.
Також, суд зазначає, що з моменту отримання позивачем посвідки на постійне проживання минуло 16 років, у позивача сформувався певний уклад життя, виникли зв'язки з оточенням. Позивач разом із родиною проживає в м. Одеса, та має двох дітей та онука, які народились в Україні та мають громадянство України.
Отже, з боку позивача порушення законодавства про імміграцію відсутні, а фактично порушення допущені державним органом, який не здійснив обмін Позивачу посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 31.03.2010 року, за спливом встановленого Законом строку.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України. Порівняльний аналіз змісту принципу правової визначеності в європейському і національному праві сприятиме кращому розумінню його сутності й призначення у правовому регулюванні, а з'ясування вимог, які випливають з цього принципу, - пошуку більш ефективних способів адаптації законодавства України до принципів права.
Як свідчить позиція ЄСПЛ у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Крім того, суд наголошує, що відповідачем по справі не доведено "Легітимної мети", а саме: "Обмеження повинно бути "необхідним у демократичному суспільстві": не є достатнім, щоб втручання, яке розглядається, належало до винятків, перелічених у пункті 2 статті 10, так само не є достатнім, щоб таке втручання виправдовувалося тим, що його предмет належить до якоїсь визначеної категорії або підпадає під дію правової норми, викладеної у формі загальних і безумовних понять: Суд має переконатися у тому, що втручання з огляду на факти і обставини конкретної справи, яку він розглядає, справді було необхідним. (Рішення у справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства" від 26 березня 1979 р., п. 65.).
При визначенні питання "необхідності в демократичному суспільстві" держави користуються свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до людини, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти. Будь-яке непропорційне втручання не буде вважатись "необхідним у демократичному суспільстві".
Суд повинен перевірити, чи було втручання виправданим та необхідним у демократичному суспільстві, та, зокрема, чи було воно пропорційним, і чи були причини, надані національними органами влади на його виправдання, важливими та достатніми.
Таким чином, важливим є визначити, чи належним чином національні органи влади використали свою свободу повноважень... (Рішення у справі "Ляшко проти України" (Lyashko v. Ukraine) від 10 серпня 2006 р., Заява № 21040/02, п. 47).
Відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, та не пропорційно, тобто необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення не був дотриманий.
Враховуючи зазначені обставини, бездіяльність Відповідача порушує не лише права позивача, але й права та інтереси його дітей - громадян України.
Так, відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків.
Згідно ст. 14 Закону України "Про охорону дитинства", діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Зокрема ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У Преамбулі Закону України "Про охорону дитинства" зазначено, що цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Згідно з судовою практикою ЕСПЛ: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).
З урахуванням європейських принципів суд приходить до висновку, що суб'єктом владних повноважень не доведено легітимної мети бездіяльності. При цьому, застосоване обмеження не було необхідним у демократичному суспільстві з огляду на обставини справи, які встановлені при розгляді справи.
Крім того, Відповідачем не зазначено, а судом не встановлено наявність будь-яких підстав, передбачених Порядком, для відмови у видачі нової посвідки у зв'язку із її пошкодженням.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував її.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, а не вчинені дії, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про належний спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області щодо обміну громадянину СРВ ОСОБА_11 посвідки на постійне проживання в Україні
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Громадянина СРВ ОСОБА_11 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області щодо обміну громадянину СРВ ОСОБА_11 посвідки на постійне проживання в Україні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Громадянина СРВ ОСОБА_11 (код платника - НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної міграційної служби України в Одеській, судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 27.08.2018 року.
Суддя Бутенко А.В.
.