Номер провадження: 22-ц/785/4885/18
Номер справи місцевого суду: 522/1043/18
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Цюра Т. В.
14.08.2018 року м. Одеса
Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Гірняк Л.А., Кононенко Н.А.,
За участю секретаря: Лопотан В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання надати відповідь та стягнення моральної шкоди,-
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання надати відповідь та стягнення моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу, Департамент транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судове засідання, призначене на 14 серпня 2018 року, скаржник не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином про що свідчить його розписка.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність скаржника, який своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України (ред. з 18.03.2004 до 15.12.2017), відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зі своєї електронної пошти надіслав Директору департаменту транспорту Одеської міської ради на електронну пошту лист від 21.06.2017р., в якому просив провести розслідування, виявити підприємство, яке обслуговує маршрутне таксі з держ. номером НОМЕР_1, та водія, що о 09год. 46 хв. 17.05.2017р. в районі зупинки вул. Маріїнська поводився як «бидло» та вжити заходи для запобігання порушень водіями Правил надання послуг пасажирським автотранспортом.
З копії наданого листа вбачається, що на ньому відсутня відмітка канцелярії відповідача про реєстрацію листа і що цей документ в електронному вигляді створено 27.09.2017р.
З копії листа позивача від 28.11.2017р., який він надіслав Директору департаменту транспорту Одеської міської ради на електронну пошту, він просив підтвердити про порушення закону України «Про звернення громадян», оскільки відповіді не отримав, внаслідок чого йому завдано моральну шкоду.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що судом не встановлено факту отримання відповідачем листів-звернень, тобто вини відповідача в ненаданні відповіді на звернення позивача не було встановлено.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст. 1 ЗУ «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян, згідно ст.3 ЗУ «Про звернення громадян», слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства.
Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення)( ч. 6 ст. 5 ЗУ «Про звернення громадян»).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. ( ч. 7 -ВР від 02.10.1996"ст. 5 ЗУ «Про звернення громадян»).
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.09.2017 року о 15:50 позивач зі своєї електронної пошти (ІНФОРМАЦІЯ_1) надіслав на електрону пошту директора Департаменту транспорту Одеської міської ради (dtks@omr.odessa.ua) Заяву від 21.06.2017 року (а.с.2), в якій просив провести розслідування, виявити підприємство, яке обслуговує маршрутне таксі з держ. номером НОМЕР_1, та водія, що 09.46 17.05.2017р. в районі зупинки «вул. Маріїнська» поводився як «бидло» та вжити заходи для запобігання порушень водіями Правил надання послуг пасажирським автотранспортом.
28.11.2017 року у зв'язку із відсутністю відповіді на його попередню заяву від 21.06.2017 року ОСОБА_2 надіслав повторний запит на вищевказану електрону пошту (а.с.2, зворот).
Однак, як і у позовній заяві так і в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не надав жодних доказів того, що зазначені звернення були отримані та зареєстровані Департаментом.
Так, згідно матеріалів справи, а саме з відзиву Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради вбачається що такі електронні листи - звернення до них не надходили і не зареєстровані у встановленому законом порядку, про що суду надані засвідчені належним чином витяги з журналу №01-12 реєстрації скарг, заяв, пропозицій громадян за період з 19.06.2017р. по 04.12.2017р. та журналу №05-09 реєстрації запитів на доступ до інформації за період з 16.06.2017р. по 19.12.2017р.
Таким чином, районний суд дійшов вірного висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки, жодних доказів отримання Департаментом зазначених звернень суду не надано.
Також, не заслуговують на увагу вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди з огляду на наступне.
Згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно п.4, п.5 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 за №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Крім інших вимог, передбачених ст.137 ЦПК України, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування спричинення йому моральної шкоди та не вказано в чому полягає ця шкода та з яких міркувань позивач виходив визначаючи її розмір.
Єдиним доводом апеляційної скарги ОСОБА_2 є те, що суд порушив норми процесуального права, не дослідив докази по справі та не зважив на те, що факт відправлення звернень, підтверджений належним чином, а твердження відповідача про «незареєстровані звернення» є неприйнятними та не може бути розцінене як дійсне, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вказаний довід спростовується вищевикладеним та нічим не підтверджений.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду або вказували на їх помилковість позивачем не надано.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.
Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.
Таким чином апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 березня 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання надати відповідь та стягнення моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 22.08.2018 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Л.А. Гірняк
Н.А. Кононенко