Провадження № 2/522/1764/18
Справа № 522/8100/17
10 серпня 2018 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі:
судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Грищук В.О.
розглянувши за правилами загального провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ ФІНАНС ГРУПП» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач 03.05.2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив:
- стягнути на користь позивача з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №014/0022/82/59217 від 07.07.2006 року в сумі 538 517,06 грн., в тому числі: - заборгованість за кредитом у вигляді курсової різниці - 206 023,26 грн.; заборгованість за відсотками - 10839,50 дол. США, що складає 280 706,64 грн.; - заборгованість за відсотками у вигляді курсової різниці - 51 787,16 грн.;
- стягнути з відповідача судовий збір, сплачений позивачем у сумі 8 077,77 грн.
В обґрунтування позовної заяви ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» зазначено, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №2-287/11 за позовом АТ «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №014/0022/82/59217 від 07.07.2006 року. 12.12.2013 року по вказаній справі винесено рішення та стягнуто з боржників на користь АТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 880 608,15 грн. та судові витрати у розмірі 1 950 грн. 26.06.2014 року рішення суду було змінено в частині судових витрат Апеляційним судом Одеської області за апеляційною скаргою ОСОБА_2 С,В., стягнуто на користь АТ «Райффайзен банк Аваль» судові витрати з ОСОБА_2 в сумі 125 грн., з ОСОБА_3 в сумі 975 грн. Приморським районним судом м. Одеси 30.09.2014 року видано виконавчий лист №2-287/11 та відкрито виконавче провадження. 29.09.2016 року між АТ «Райффайзен банк Аваль» та ПАТ «Юнеско Банк» було укладено договір відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором. В подальшому між ПАТ «Юнеско Банк» та ТОВ «Стандарт Фінанс Групп» було укладено Договір про відступлення права вимоги від 29.09.2016 року, згідно якого було передано право вимоги за згадуваним кредитним договором. За умовами кредитного договору ОСОБА_2 отримала від первісного кредитора кредитні кошти у сумі 150 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14% річних. Заборгованість відповідача станом на 29.09.2016 року (дату відступлення права вимоги) за кредитом та процентами складала 252 539,17 дол. США та за пенею - 32 320 168,30 грн. Позивач вказує, що неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення кредитних коштів встановлено рішенням суду по справі 2-287/11, яке набрало законної сили та не потребує доказуванню. Тож, позивач вважає, що підлягає стягненню заборгованість з відповідача за кредитним договором у вигляді курсової різниці.
Справа надійшла до провадження судді Свяченої Ю.Б. та ухвалою суду від 04.05.2017 року провадження у справі відкрите.
Ухвалою суду від 05.05.2017 року задоволена заява представника ТОВ «Стандард Фінанс Групп» про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2.
У зв'язку з рішенням Дисциплінарної палати від 22.11.2017 року № 3723/3дп/15-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та внесення подання Вищої Ради Правосуддя про звільнення ОСОБА_5 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси, на підставі наказу керівника апарату суду ОСОБА_6 від 08.12.2017 року № 218/а про передачу нерозглянутих справ, та на підставі службової записки помічника судді - Діденко К.В., з метою дотримання розумних строків розгляду справи справа передана для проведення повторного автоматизованого розподілу, в результаті якого справа надійшла до провадження судді Бондаря В.Я.
15.12.2017 року вступив в силу Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 року.
Відповідно до п. 9 Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодекс.
Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою суду від 05.03.2018 року справа прийнята до провадження, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 28.03.2018 року.
Розгляд справи у судовому засіданні призначеному на 28.03.2018 року не проводився, у зв'язку з неявкою сторін. Наступне судове засідання призначене на 25.04.2018 року.
Протокольною ухвалою у судовому засіданні 25.04.2018 року закрите підготовче засідання, судовий розгляд по суті призначений на 29.05.2018 року.
На розгляд справи у судове засідання, що відбулося 29.05.2018 року не з'явився представник відповідача, який надав клопотання про відкладення судового засідання, суддею причини неявки представника відповідача визнані поважними, розгляд справи відкладено на 20.07.2018 року.
До суду 10.07.2018 року надійшла заява від представника відповідача - ОСОБА_7 про скасування заходів забезпечення позову.
Ухвалою суду від 10.07.2018 року заява про скасування заходів забезпечення позову прийнята до провадження, судове засідання призначене на 20.07.2018 року.
Представник відповідача - ОСОБА_8 20.07.2018 року надав до суду письмові пояснення, згідно яких вказав, що позовні вимоги є незаконними та безпідставними, тому не можуть бути задоволені. В поясненнях відзначено, що з ухваленням рішення суду про стягнення грошових коштів договірні відносини трансформуються у обов'язок по виконанню рішення суду. Діюче законодавство не передбачає стягнення курсової різниці з боржника після прийняття рішення суду, а, отже, повторне звернення із додатковими вимогами до боржника, які вже визнані судом та ґрунтуються на одному рішенні є такими, що суперечать закону. Нарахування відсотків поза межами строку дії договору також не є можливим, а кредитний договір діяв до 07.07.2013 року. Представник відповідача відзначив, що строк позовної давності закінчився, оскільки строк позовної давності, перебіг якого почався для осново кредитора продовжує перебіг і для нового кредитора.
При розгляді справи у судовому засіданні призначено на 20.07.2018 року з метою надання додаткових розрахунків, розгляд справи відкладено на 10.08.2018 року.
У судовому засіданні 10.08.2018 року представник позивача ОСОБА_9 позов підтримала та просила задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_10 заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 07 липня 2006 року між Акціонерно поштово-пенсійним банком Аваль та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/0022/82/59217, за яким ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 150 000 доларів США з кінцевим строком повернення кредиту - 07.07.2013 року.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.12.2013 року частково задоволено позовні вимоги ПАТ «Райффайзен банк Аваль», стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» боргу у загальній сумі 1880608,15 грн.; стягнуто в рівних частках з відповідачів судові витрати в сумі 1 950 грн.
В результаті розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішенням Апеляційного суду Одеської області віл 26.06.2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.12.2013 року в частині стягнення заборгованості залишено без змін, а в частині розподілу судових витрат змінено, а саме вирішено стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 125 грн., а з ОСОБА_3 - 975 грн.
Рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
29 вересня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Вектор Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандард Фінанс Групп» укладено договір відступлення права вимоги, згідно якого кредитор відступає за плату Новому кредитору належні йому Права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор замінює кредитора як сторону за кредитними договорами.
Згідно додатку до договору про відступлення права вимоги Розрахунок заборгованості за кредитним договором від 29.09.2016 року ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп» здійснили розрахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №014/0022/82/59217 від 07.07.2006 року та засвідчили, що станом на 29.09.2016 року заборгованість за кредитом та процентам становить 252 539,17 дол. США, за пенею - 32 320 168,30 грн.
З договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором укладеного між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп» вбачається, що між сторонами укладено однойменний договір за договором іпотеки, що укладений між АТ «Райффазен банк Аваль» та ОСОБА_2 Даний договір зареєстровано в реєстрі за №1883.
Статтею 124 Конституції України передбачено, судові рішення ухвалюються судами України і є обов'язковими для виконання на всій території України.
Згідно ч.1 ст.18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Враховуючи загальнообов'язковість та остаточність судового рішення, необхідно чітко визначити чи вважається проведеним належним чином виконання зобов'язання у випадку, коли боржник (позичальник) сплатив кредитору (банку) заборгованість за кредитним договором, зобов'язання за яким виражені в іноземній валюті, у розмірі, який був визначений остаточним судовим рішенням у національній валюті, отримавши через певний проміжок часу після набрання законної сили судовим рішенням від позичальника повну суму, визначену у цьому рішенні, не позбавлений права на пред'явлення до позичальника (боржника) вимог у зв'язку із несвоєчасною сплатою коштів згідно судового рішення (несвоєчасне виконання зобов'язання).
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, необхідно визначитися з поняттям «курсова різниця» та зі сферою його застосування.
Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126, іноземна валюта - валюта інша, ніж валюта звітності.
Курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.
Монетарні статті - статті балансу, що відображають грошові кошти в касі, на рахунках в установах банків, а також такі активи і зобов'язання, що будуть отримані чи сплачені у фіксованій чи визначеній сумі грошей або їх еквівалентів.
До монетарних статей відносяться грошові кошти в іноземній валюті, що знаходяться в касі чи на банківському рахунку підприємства; дебіторська заборгованість за відправлені нерезиденту товари, по якій очікується дохід в іноземній валюті; кредиторська заборгованість, що виникла внаслідок отримання підприємством товарів у нерезидента на умовах наступної оплати та для погашення якої, як очікується, підприємство сплатить певну суму грошових коштів в іноземній валюті.
Виходячи з поняття «курсова різниця», можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць. Це періоди між:
- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків;
- датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період;
- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку;
- датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.
Курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.
Наведене дає право зробити висновок, що курсові різниці застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У даному випадку кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2013 році звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, визначивши заборгованість у валюті гривні України. Дії первісного кредитора є обов'язковими для нового кредитора.
Судовим рішенням, яке набрало законної сили, вирішено питання про стягнення заборгованості за спірним кредитним договором з боржника на користь кредитора.
Відомостей про виконання рішення суду позивачем не представлено до суду.
Кредитор (первісний), який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та у постанові Верховного суду від 08 серпня 2018 року у справі № 761/39310/15-ц (провадження № 61-8745св18).
З прийняттям указаної постанови внесена визначеність щодо правильного застосування положень чинного законодавства у спорах даної категорії.
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тож, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, про неможливість стягненя для ТОВ «Стандрад Фінанс Групп» курсової різниці за кредитним договором №014/0022/82/59217 від 07.07.2006 року.
Крім того, суд вважає за необхідне відзначити наступне.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем зазначено, що ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ПАТ «Юнекс Банк» уклали 29.09.2016 року договір про відступлення права вимоги. В подальшому між ПАТ «Юнекс банк»та ТОВ «Стандард Фінанс Групп» було укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором №014/0022/82/59217, проте позивач не надав суду доказів, щоб підтверджували факт переходу права вимоги від ПАТ «Райффайзен банк Аваль» до ПАТ «Юнекс Банк» за кредитним договором боржником за яким є ОСОБА_2
Крім того, договір наданий позивачем укладений не між ПАТ «Юнекс Банк» та позивачем, а між ПАТ «Вектор Банк» та позивачем.
При цьому, Договір відступлення права вимоги укладений 29.09.2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «Стандард Фінанс Групп» у п. 1.1 визначає, що «дата відступлення права вимоги» - дата повного виконання Новим кредитором обов'язку сплатити Кредитору вартість Прав Вимоги в розмірі та в порядку відповідно до умов Договору.
Доказів, виконання зобов'язання щодо оплати договору про відступлення права вимоги суду не представлені.
За таких обставин, позивач не довів, що на разі ПАТ «Стандард Фінанс Групп» є правонаступником ПАТ «Райффайзен банк Аваль» за кредитним договором, укладеним між останнім та ОСОБА_2
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ТОВ «СТАНДАРД ФІНАНС ГРУПП».
Пунктом 8 ч. 1 ст. 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Частиною 9 ст. 158 ЦПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
У задоволенні позову суд відмовляє, на підставі вищезазначеного, тому заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05.05.2017 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158,258-259,263-265, суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ ФІНАНС ГРУПП» (ЄДРПОУ 39128344, місцезнаходження 65012, м. Одеса, вул.. Гімназична, буд. 21) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3) про стягнення заборгованості - відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову по цивільній справі № 522/8100/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ ФІНАНС ГРУПП» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, які були вжиті відповідно до ухвали Приморським районним судом міста Одеси від 05.05.2017 року, а саме:
Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 20.08.2018 року.
Суддя: В.Я. Бондар