Іменем України
22 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 814/129/15
адміністративне провадження № К/9901/5792/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Анцупової Т. О.,
суддів - Кравчука В. М., Стародуба О. П.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 814/129/15
за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції про скасування рішення;
за касаційною скаргою Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року (у складі судді: Малих О. В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року (у складі колегії суддів: Яковлєва О. В., Бойка А. В., Танасогло Т. М.), установив:
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції № 18257084 «Про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень» від 23 грудня 2014 року;
- зобов'язати Реєстраційну службу Миколаївського міського управління юстиції здійснити державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме: 1/1 частку новозбудованого житлового будинку що розташований у АДРЕСА_1.
2. В обґрунтування вказаних вимог позивач зазначав, що рішення відповідача протирічить нормам діючого законодавства, а саме ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 15, ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а відтак є протиправним та таким, що порушує його права.
3. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року, адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції від 23 грудня 2014 року за № 18257084 «Про відмову у державний реєстрації прав на їх обтяжень»;
- зобов'язано Реєстраційну службу Миколаївського міського управління юстиції повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 09 грудня 2014 року про здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме: 1/1 частку новозбудованого житлового будинку що розташований у АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції (далі - РС Миколаївського МУЮ) у серпні 2015 року звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. Просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову постанову суду, якою відмовити в задоволені адміністративного позову повністю.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 серпня 2015 року касаційну скаргу РС Миколаївського МУЮ залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 213 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року).
6. 01 вересня 2015 року РС Миколаївського МУЮ усунула недоліки касаційної скарги.
7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2015 року у зазначеній справі було відкрито провадження.
8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року.
Відповідно до пп. 4 п. 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
9. 18 січня 2018 року касаційну скаргу РС Миколаївського МУЮ на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року у справі № 826/15142/13-а передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
10. Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду і призначено касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
11. Станом на 22 серпня 2018 року відзиви (заперечення) на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Судами попередніх інстанцій установлено, що:
12.1 09 грудня 2014 року позивач звернувся до Реєстраційної служби із заявою про реєстрацію права власності на 1/1 частку новозбудованого житлового будинку що розташований у м. Миколаєві, провулок Жовтня, 59;
12.2 Рішенням РС Миколаївського МУЮ від 11 грудня 2014 року за № 17916655 «Про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» позивачу зупинено розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв'язку з тим, що позивачем не подані усі необхідні документи, а саме не подано документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку;
12.3 Рішенням РС Миколаївського МУЮ від 23 грудня 2014 року за № 18257084 позивачу було відмовлено у державній реєстрації права власності на підставі того, що документи, подані для проведення державної реєстрації прав, надані після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та не усунуто обставин, що були підставою для прийняття такого рішення.
13. Не погоджуючись із Рішенням Реєстраційної служби Миколаївського МУЮ від 23 грудня 2014 року з огляду на порушення останнім положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яким прямо передбачено підстави для державної реєстрації прав, ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанції дійшли висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне:
- відповідно до ст. 19 Конституції України, орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
- відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають зокрема речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам;
- згідно ч. 4 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам;
- відповідно до п. 8 «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 868, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок № 868), передбачено, що для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав заяву;
- відповідно до п. 20 Порядку № 868, за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації;
- згідно п. 28 Порядку № 868, передбачено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»;
- відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку;
- відповідно до п. 36 Порядку № 868, для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком;
- відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі якщо документи для державної реєстрації прав та їх обтяжень подано не в повному обсязі, передбаченому нормативно-правовими актами, державний реєстратор у строк, встановлений ч. 5, 7 і 8 ст. 15 цього Закону для розгляду заявлених прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і письмово повідомляє про це заявника;
- згідно п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
15. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем відмовлено у державній реєстрації права приватної власності на 1/1 частки житлового будинку, що розташований за адресою: м. Миколаїв, пров. Жовтня, буд. 59, за позивачем тому, що у поданих документах для здійснення державної реєстрації відсутній документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку.
16. Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивачем до РС Миколаївського МУЮ, разом з заявою про реєстрацію права власності на новозбудований житловий будинок, надано договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку від 24 жовтня 1978 року, що укладений між Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Миколаєва та позивачем.
17. На підставі викладеного суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що вищезазначеного договору достатньо для встановлення державним реєстратором права користування позивачем земельною ділянкою, крім того, позивачем реєструється саме об'єкт нерухомого майна, а не земельна ділянка, а тому останнім надано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації. Отже, рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно визнано необґрунтованим, оскільки воно прийняте без урахування всіх обставин у спірних правовідносинах та суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій у зазначених судових рішеннях неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
18.1 Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково дійшли висновку, що «наданий позивачем договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку на праві особистої власності № 12166 від 24 жовтня 1978 року є документом, який посвідчує виникнення речових прав на земельну ділянку». А тому судами не були застосовані норми закону, які мали б бути застосовані, а саме норми Земельного Кодексу Української РСР та Положення про житлово-будівельні кооперативи та індивідуальних забудовників у містах і селищах міського типу Української РСР № 514 від 30 квітня 1958 року, що були чинними на час укладення зазначеного договору.
18.2 Також скаржник вказує на те, що суди не мали права виходити за межі позовних вимог та приймати рішення про зобов'язання повторно розглянути заяву позивача, оскільки порядок проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно встановлений законодавством, не передбачає повторного розгляду заяви, а передбачає повторне звернення із заявою для проведення державної реєстрації.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.
20. Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є оцінка правомірності дій відповідача щодо відмови позивачу у державній реєстрації прав та їх обтяжень, згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку № 868.
21. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, колегія суддів звертає увагу відповідача, що доводи касаційної скарги, здебільшого, повторюють доводи апеляційної скарги.
22. Зокрема, щодо доводу наведеного в п. 18.1 цієї постанови, суд апеляційної інстанції вказали наступне:
«З матеріалів справи вбачається, що позивачем до Реєстраційної служби, разом з заявою про реєстрацію права власності права власності на новозбудований житловий будинок, подано договір про надання у безстрокове користування земельну ділянку для будівництва житлового будинку від 24 жовтня 1978 року, що укладений між Виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Миколаєва та позивачем.
Колегія суддів вважає, що вищезазначеного договору достатньо для встановлення державним реєстратором права користування позивачем земельною ділянкою, крім того, позивачем реєструється саме об'єкт нерухомого майна, а не земельна ділянка, а тому останнім надано всі необхідні документи для проведення державної реєстрації.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно є необґрунтованим, так як воно прийняте без урахування всіх обставин у спірних правовідносинах та суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
23. Щодо доводу наведеного в п. 18.2 цієї постанови, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до положень ч. 3 ст. 105 та ч. 2 ст. 162 КАС України (в редакції, яка була чинною на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти або вчинити дії конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
24. Оцінюючи наведені сторонами аргументи, колегія суддів доходить висновку, що вони були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, їм було надано належну правову оцінку. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.
25. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
26. Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
27. Оскільки Суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 242, 341, 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -
Касаційну скаргу Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2015 року у адміністративній справі № 814/129/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач Т. О. Анцупова
Суддя В. М. Кравчук
Суддя О. П. Стародуб