10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Справа № 802/2360/17-а
іменем України
"22" серпня 2018 р. м. Житомир
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Кузьменко Л.В.
суддів: Іваненко Т.В.
Франовської К.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від "01" лютого 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України про стягнення коштів , -
суддя в 1-й інстанції - Томчук А.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м.Вінниця,
дата складання повного тексту рішення - 08.02.2018
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, в якому просив стягнути з відповідача на його користь розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 940 839,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з січня 2003 року по 11 лютого 2009 року проходив службу на посаді судді військового місцевого суду Хмельницького гарнізону, а з 16 травня 2006 року на посаді заступника голови військового місцевого суду Хмельницького гарнізону. Наказом голови військового місцевого суду Хмельницького гарнізону №10-к від 11 лютого 2009 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас, виключено із списків особового складу суду та направлено на облік до Хмельницького міськвійськомату. Так, під час проходження служби військові судді отримували грошове забезпечення за рахунок коштів Державної судової адміністрації України, яка в період з червня по грудень 2005 року виплатила позивачу грошове забезпечення не в повному обсязі, в результаті чого останній вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2009 зобов'язано Державну судову адміністрацію України нарахувати та вплатити ОСОБА_1 суми недоотриманої заробітної плати за червень - грудень 2005 та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків. Постанова суду виконана 30.11.2017, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.02.2018 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нову, якою позов задовольнити. Зокрема вказує, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність вини відповідача у даній справі та залишив поза увагою постанову Хмельницького міськрайонного суду від 11.08.2016, яким визнано протиправними дії та бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо невиконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2009 та зобов'язано Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоотриманої заробітної плати за червень-грудень 2005 року та компенсацію втрати частини доходів у зв"язку із порушенням строків, розраховану відповідно до Порядку проведення компенсації громадян втрати частини грошових доходів, у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМ України за №159 від 21.02.2001 року з врахуванням довідки військового місцевого суду Хмельницького гарнізону за №8 від 22.04.2008 року.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, з тих підстав, що згідно постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2009 встановлено, що спірні правовідносини виникли щодо стягнення недотриманої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків виплати, саме перебування позивача на посаді судді, а не під час його звільнення, крім того вказаним рішенням вирішено питання компенсації втрати частини у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не є обов'язковою, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.
Згідно ст.308 КАС України справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами встановлено, що з січня 2003 року по 11 лютого 2009 року ОСОБА_1 проходив службу на посаді судді військового місцевого суду Хмельницького гарнізону, а з 16 травня 2006 року на посаді заступника голови військового місцевого суду Хмельницького гарнізону. Наказом голови військового місцевого суду Хмельницького гарнізону №10-к від 11 лютого 2009 року ОСОБА_1 звільненого з військової служби в запас, виключено зі списків особового складу суду та направлено на облік до Хмельницького міськвійськкомату.
Під час проходження служби військові судді отримували грошове забезпечення за рахунок коштів Державної судової адміністрації України, яка в період з червня по грудень 2005 року виплатила позивачу грошове забезпечення не в повному обсязі, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України про стягнення недоотриманої заробітної плати та компенсації втрати частини у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 28 липня 2008 року позов задоволено та стягнуто з держави в особі Міністерства фінансів України на користь ОСОБА_1 недоотриману заробітну плату за червень-грудень 2005 року у розмірі 73850,49 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати у сумі 34220,23 грн. та зобов'язано Державне казначейство України шляхом списання коштів перерахувати на рахунок Державної судової адміністрації України для виплати суддям недоотриману заробітну плату за червень-грудень 2005 року ОСОБА_1 у розмірі 73850,49 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати у сумі 34220,23 грн.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2009 року постанову Хмельницького міськрайонного суду від 28 липня 2008 року скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, зобов'язано Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоотриманої заробітної плати за червень-грудень 2005 року та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків, розраховану відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язка з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року.
30 липня 2009 року Хмельницьким міськрайонним судом видано виконавчий лист у якому стягувачем є ОСОБА_1 та боржником Державна судова адміністрація України.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 23 березня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено та встановлено спосіб та порядок виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2009 року.
Рішення судів виконано 30.11.2017, тому як зазначено позивачем у позовній заяві Державна судова адміністрація України з початку 2009 року по кінець 2017 року не виплачувала належне при звільнені ОСОБА_1 грошове забезпечення у зв'язку з чим останній звернувся до суду та просив стягнути з Державної судової адміністрації України розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 940 839,15 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що на час звільнення позивача з роботи з посади судді Хмельницького міськрайонного суду станом на 11 лютого 2009 року спірні суми йому ще не належали, а вина відповідача у їх не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до приписів ч. 1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Заходи встановленні нормою статті 117 КЗпП застосовуються, як різновид матеріальної відповідальності в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум саме звільненому працівникові. Дана норма покладає таку відповідальність на власника або уповноваженого ним органу при невиплаті належних сум працівникові при звільненні. Зі змісту постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2009 року у справі №22-а-13106/08/9104 слідує, що правовідносини, які були предметом спору у вказаній справі, виникли щодо стягнення недоотриманої заробітної плати та компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати в період перебування позивача на посаді судді, а не під час його звільнення.
Таким чином, на час звільнення позивача з військової служби в запас 11.02.2009, спірні суми йому не належали, а вина відповідача щодо їх не виплати була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст.117 КЗпП України.
Тому посилання скаржника на постанову Хмельницького міськрайонного суду від 11.08.2016 є безпідстаним, оскільки отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст. 117 КЗпП України, а може бути лише компенсацією втрати частини доходу у зв'язку із затримкою строків їх виплати.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін відповідно до вимог ст.316 КАС України.
Із врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Вінницького окружного адміністративного суду від "01" лютого 2018 р. без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Кузьменко
судді: Т.В. Іваненко
К.С. Франовська
Повне судове рішення складено "22" серпня 2018 р.