Іменем України
21 серпня 2018 року
Київ
справа №814/2224/17
адміністративне провадження №К/9901/44303/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 814/2224/17
за позовом ОСОБА_3
до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області
про визнання протиправною відмови в наданні згоди на розробку проекту землеустрою та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_3
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач), в якому просила:
визнати неправомірною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області;
зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати громадянці України ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту із земель державної власності, які знаходяться у постійному користуванні голови фермерського господарства ОСОБА_4
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що відповідач, в порушення вимог Конституції України, статей 118, 121 Земельного кодексу України, необґрунтовано відмовив їй у наданні відповідного дозволу на розроблення документації із землеустрою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, що полягає у нерозгляді по суті заяви ОСОБА_3.
Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області розглянути, відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, заяву ОСОБА_3 від 01 червня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту із земель державної власності, які знаходяться у постійному користуванні голови фермерського господарства ОСОБА_4 на підставі державного акта серії МК № 708, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 453, виданого 01 лютого 1995.року.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з того, що лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень, Управління допустило протиправну бездіяльність, оскільки не направило позивачу у передбачені строки ані дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані мотивовану відмову у його наданні, тобто не розглянуло заяву щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою по суті. За таких обставин суд дійшов висновку, що відновленням порушених прав позивача є зобов'язання Управління розглянути заяву відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Крім того, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений саме Земельним кодексом України і не може бути змінений постановою Кабінету Міністрів України № 413.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково; апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області задоволено повністю. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання протиправної відмови в наданні згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та зобов'язання вчинити певні дії - скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області довело правомірність своєї відмови від 20 липня 2017 № С-7114/6-17-СГ у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх винесеними з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права ОСОБА_3 звернулася із касаційною скаргою, в якій просить постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги повністю.
Касаційна скарга подана 22 березня 2017 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 814/2224/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 21 серпня 2018 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 червня 2017 року Управління отримало заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, із земель державної власності, які знаходяться в постійному користуванні ОСОБА_4 в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
До заяви позивач додала: погодження Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою; викопіювання місцезнаходження земельної ділянки з прив'язкою до населеного пункту; засвідчену згоду землекористувача - ОСОБА_4; засвідчену копію державного акта на право постійного користування землею; копії паспорта та картки платника податків.
20 липня 2017 року Управління направило позивачу лист "Про розгляд заяви" № С-7114/6-17-СГ, в якому вказало, що земельна ділянка не входить до визначеного Управлінням переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ кварталі поточного року на території Миколаївської області. Враховуючи це, Управління, з посиланням на частину сьому статті 118 Земельного кодексу України, повідомило позивача про неможливість вирішення порушеного у зверненні питання у ІІІ кварталі 2017 року.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з позовом.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскільки у своєму листі відповідач не посилається на невідповідність місця розташування земельної ділянки як підстави для прийняття такого рішення, тому відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є необґрунтованою та неправомірною. Крім того, позивач не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідає вимогам постановою Кабінету Міністрів України № 413, оскільки зазначена постанова не є нормативно-правовим актом, прийнятим відповідно до Земельного кодексу України. Також позивач не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, надання земельної ділянки у власність є виключною компетенцією Головного управління, а тому примусити Головне управління через судове рішення реалізувати свої повноваження неможливо, адже в такому випадку суд фактично підміняє функцію Головного управління та втручається у діяльність органу виконавчої влади. Вважає, що в даному випадку відсутній адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень, а тому навпаки, його повноваження в питанні видачі дозволу регламентовані і можливість для відмови в наданні дозволу обмежена єдиним випадком - невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів.
Відповідачем 06 липня 2018 року подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому від просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року - без змін. У своєму відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дослідив докази, що мають значенні по справі, зробив висновки, які відповідають обставинам справи та прийняв обґрунтоване та законне рішення.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного Кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року, якою скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року, не відповідає, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.
Розглядаючи доводи касаційної скарги стосовно неправомірності відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи в оскаржуваному рішенні, яке оформлено листом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, питання по суті заявленого клопотання вирішено не було, зокрема, за результатами його розгляду не надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою або мотивованої відмови у його наданні з підстав, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України. Натомість суб'єкт владних повноважень обґрунтовує свої дії виконанням вимог постанови № 413, якою встановлено обов'язок Держгеокадастру та його територіальних органів формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області та зобов'язано Держгеокадастр та його територіальні органи надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції.
З огляду на таке, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, посилаючись на постанову № 413, вийшов за межі, наданих Земельним кодексом України, повноважень.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 812/1557/17 та від 19 червня 2018 року у справі № 803/1183/17.
Колегія суддів наголошує, що у зв'язку із прийняттям постанови № 413 зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався, повноваження щодо залишення клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою без розгляду відповідним органам не надавались.
На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що висновки апеляційного суду ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема, статей 118, 122 Земельного кодексу України, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновок суду першої інстанції, що лист не є законним рішенням суб'єкта владних повноважень, Управління допустило протиправну бездіяльність, оскільки не направило позивачу у передбачені строки ані дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ані мотивовану відмову у його наданні, тобто не розглянуло заяву щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою по суті і за таких обставин суд дійшов висновку, що відновленням порушених прав позивача є зобов'язання Управління розглянути заяву відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений саме Земельним кодексом України і не може бути змінений постановою Кабінету Міністрів України № 413.
Крім того, Суд погоджується із висновками суду першої інстанції, що позовна вимога про зобов'язання Управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки задоволенню не підлягає, оскільки суд не може підміняти цю процедуру та адміністративного суб'єкта, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень, а доводами касаційної скарги зазначене не спростовується.
Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
З наведеного вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області має виключні повноваження на вирішення питання щодо надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_3, скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення у силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки особа, яка подає касаційну скаргу звільнена від сплати судового збору, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 352, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року скасувати.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко