21 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/4573/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Хобор Р.Б., Носа С.П.
за участю секретаря судового засідання Костюка Р.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року, ухвалене суддею Скільським І.І., 15:39:54 год, м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення 3 квітня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_2, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
29.12.2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_2, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №38972122 від 26.12.2017року; зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 19.12.2017 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2620480901:01:004:0169, площею 0,1017 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої по вул. Гагаріна, с. Глибівка, Богородчанського району, Івано-Франківської області.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року до розгляду адміністративної справи залучено в якості другого відповідача - виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_2 №38972122 від 26.12.2017 року про відмову в державній реєстрації права приватної власності на земельну ділянку, за кадастровим номером 2620480901:01:004:0169, площею 0,1017 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої по вулиці Гагаріна, с. Глибівка, Богородчанський район, Івано-Франківська область. Зобов'язано виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2017 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2620480901:01:004:0169, площею 0,1017 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої по вулиці Гагаріна, с. Глибівка, Богородчанський район, Івано-Франківська область.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підстави, які визначені в пунктах 1-13 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» містять чітке визначення і перелік правоустановчих документів, на підставі яких проводиться відповідна державна реєстрація права власності. В той же час, пункт 14 частин 1 статті 27 вказаного Закону визначає можливу наявність інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Вказана норма є бланкетною і відсилає до нормативно-правових актів, які можуть містити положення щодо інших документів, на підставі яких допускається реєстрація речового права, за умови, що вони відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Відтак, у спірних правовідносинах такою нормою є абзац 2 пункту 1 розділу X Земельного кодексу України, за змістом якої установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «"Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до положень ЗК України спадкоємці померлих громадян, щодо яких відповідною сільською радою, у відповідності до положень Декрету №15-92, прийнято рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, мають право зареєструвати за собою право приватної власності на таку виключно на підставі такого рішення органу місцевого самоврядування, виготовленого у встановленому законом порядку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також із повним дотриманням правил і процедур, визначених Законом №1952-ІУ.
Суд першої інстанції зазначає, що відповідач в оскаржуваному рішенні від 26.12.2017 року не навів жодної обставини і відповідного обґрунтування неможливості застосування пункту 14 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та абзац 2 пункту 1 розділу X Земельного кодексу України із урахуванням вищевказаного. В даному випадку не здійснення державним реєстратором всіх перевірочних дій щодо встановлення виключних підстав для державної реєстрації права власності, визначених частиною 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», має ознаки неналежного ставлення до своїх посадових обов'язків і як наслідок є протиправною бездіяльністю первинного відповідача.
Крім того, незважаючи на наявні підстави застосувати у спірних правовідносинах пункту 14 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідач в порушення пунктів 4, 5 частини 1 статті 18, абзацу 1 частини 1 статті 23 цього Закону не здійснив перевірку документів на наявність підстав для зупинення розгляду відповідної заяви ОСОБА_1 від 19.12.2017 року.
Позивач подав до відповідача, поряд з іншим, Технічну документацію із землеустрою по земельній ділянці площею 0,1017 га, архівний витяг Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за №Л 27/04-01 від 20.12.2016 року і рішення Глибівської сільської ради від 24.12.1997 року. Саме вказані документи мали б стати підставою для їх вивчення і вирішення на предмет можливості їх застосування із урахуванням пункту 14 частин 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та абзацу 2 пункту 1 розділу X Земельного кодексу України. Однак, враховуючи характер спірних правовідносин та досліджені матеріали справи, склад даних документів є неповним за обсягом і юридичним змістом.
Враховуючи, що земельна ділянка, яка попередньо виділялася ОСОБА_3 у приватну власність, вилучена в землі запасу Глибівської сільської ради, то Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка виготовлена ОСОБА_1 площею 0,1017 га, в силу вимог статті 122, абзацу 2 пункту 14 статті 186 ЗК України, повинна бути затверджена Глибівською сільською радою. Однак, такого рішення сільської ради, прийнятого на виконання вказаних норм ЗК України, щодо затвердження Технічної документації представником позивача не надано. Таке рішення відсутнє і серед матеріалів реєстраційних справ, поданих первинним відповідачем, які сформовані за наслідками розгляду заяви позивача від 19.12.2017р.
Також, відповідно до абзацу 3 пункту 81-1 Порядку №1127 «Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки» державна реєстрація права власності на земельну ділянку, реєстрацію якого не проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент його набуття, якщо такі права набуті згідно з рішенням органу влади чи органу місцевого самоврядування, проводиться за умови встановлення факту відсутності відомостей про речові права інших осіб на таку земельну ділянку в Державному земельному кадастрі. Судом першої інстанції встановлено, що таких дій первинний відповідач не здійснював.
Таким чином, відповідач мав здійснити заходи щодо виконання вимог пункту 81-1 Порядку №1127 «Особливості державної реєстрації речових прав на земельні ділянки» та з'ясувати вказані обставини. Відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку №1227 зобов'язаний був перевірити наявність чи відсутність в позивача всіх необхідних документів.
Отже, оскаржуване рішення відповідача №38972122 від 26.12.2017 є передчасним і таким, що прийняте без урахування всіх обставин, які мають значення для об'єктивного вирішення питання щодо наявності усіх підстав для реєстрації за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,1017 га.
Однак, виходячи із принципу диспозитивності адміністративного судочинства і дискреційних повноважень відповідача, у суду відсутні повноваження щодо прийняття остаточного рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації права власності. Такі повноваження належать виключно відповідачу, які з врахуванням встановлених вище обставин повинні реалізовуватися відповідно до закону самостійно.
Щодо доводів представника позивача про застосування судом частини 4 статті 78 КАС України в частині обставин, які не підлягають доказуванню у відношенні до позивача щодо належної йому земельної ділянки, що встановлені в постанові Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2017 року у справі №809/1100/17, суд першої інстанції зазначає, що спір у адміністративних справах №809/1100/17 і №809/1900/17 виник щодо різних земельних ділянок, а відтак у суду відсутні правові підстави застосовувати положення частин 4 статті 78 КАС України з підстав, визначених представником позивача в заяві
Щодо доводів представника позивача про безпідставність залучення у справі другого відповідача суд першої інстанції вказує на те, що систему державної реєстрації прав складають державні реєстратори, в складі відповідних суб'єктів державної реєстрації прав - зокрема, виконавчих органах міських рад та державні реєстратори прав на нерухоме майно, як самостійній суб'єкти владних повноважень. В адміністративному позові ОСОБА_1, відповідачем визначив державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_2, тобто державного реєстратора який перебуває у трудових відносинах з виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, як суб'єктом державної реєстрації прав. Отже, в даному випадку суб'єктом державної реєстрації прав є виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради.
Відтак, виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради у спірних правовідносинах є належним відповідачем у даній адміністративній справі та має відповідати за позовними вимогами ОСОБА_1
Не погодившись частково з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року шляхом зміни його мотивувальної частини в спосіб виключення із нього таких міркувань (висновків) суду, зроблених поза межами позовних вимог: «Однак, враховуючи характер спірних правовідносин та досліджені матеріали справи, склад даних документів є неповним за обсягом і юридичним змістом. В даному випадку, пунктом 14 статті 186 ЗК України передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується, серед інших, органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі, якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності. Враховуючи, що земельна ділянка, яка попередньо виділялася ОСОБА_3 у приватну власність, вилучена в землі запасу Глибівської сільської ради, то Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка виготовлена ОСОБА_1 площею 0,1017 га, в силу вимог статті 122,1 абзацу 2 пункту 14 статті 186 ЗК України, повинна бути затверджена Глибівською сільською радою. Суд констатує, що такого рішення сільської ради, прийнятого на виконання вказаних норм ЗК України, щодо затвердження Технічної документації представником позивача в судовому засіданні не надано. Таке рішення відсутнє і серед матеріалів реєстраційних справ, поданих первинним відповідачем, які сформовані за наслідками розгляду заяви позивача від 19.12.2017».
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що такі міркування (висновки) суду першої викладені з неправильним застосуванням норм ч.2 ст.9 КАС України, абз. 2 п.1 розділу X ЗК України, підпунктів «б», «в» ч.1 ст.81, абз.2 п.14 ст.186 ЗК України.
Посилається на те, що згідно абз.2 п.1 розділу X ЗК України установлено, що рішення про передачу громадянам, України безоплатно у приватну власність земельних ділянок. прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» і є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Тобто, спеціальною нормою абз.2 п.1 розділу X ЗК України, яка регулює спірні відносини, не передбачено затвердження органами місцевого самоврядування технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а тільки продекларовано, що: Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Крім того, за відповідно до абз.2 п.14 ст.186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується, серед інших, органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності.
Згідно пп. «а» ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» постановлено: сільським, селищним, міським ОСОБА_4 народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва,4 дачного і гаражного будівництва....
Апелянт зазначає, що як вбачається з правовстановлюючого документа - рішення Глибівської сільської ради від 24.12.1997 року про передачу ОСОБА_3 безоплатно у приватну власність земельних ділянок, яке є чинним, ніким не скасовано і не визнано недійсним, прийнято Глибівською сільською радою відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок», земельні ділянки стосовно яких позивач подав відповідачу заяву про реєстрацію права власності, є земельними ділянками приватної власності, а тому технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж цих земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідно до абз. 2 пункту 14 статті 186 ЗК України не підлягала затвердженню органом місцевого самоврядування.
Відтак, апелянт стверджує, що вищезазначені міркування (висновки) суду першої інстанції, які не були предметом судового розгляду, взяті ним з невідомих джерел, не мають відношення до справи та не відповідають вимогам ч.2 ст. 9, ч.4 ст. 78 КАС України, а тому їх слід виключити з мотивувальної частини рішення.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що рішенням Глибівської сільської ради від 29.12.1993 року вирішено приватизувати земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства ОСОБА_3 площею 0,47 га. Зазначене підтверджується копією архівного витягу Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області за №3 25/04-01 від 07.08.2017року.
Пунктом 1 рішення Глибівської сільської ради від 24.12.1997 року відмінено вказане рішення сільської ради від 29.12.1993року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок с. Глибівка» та пунктом 2 даного рішення вирішено передати у приватну власність земельні ділянки громадянам для обслуговування житлових будинків та господарських споруд, а також для ведення підсобного господарства згідно списків, які складені на основі матеріалів інвентаризації.
Відповідно до змісту копії архівного витягу Архівного відділу Богородчанської районної державної адміністрації Івано-Франківської області №Л 27/04-01 від 20.12.2016 року, який виготовлений із протоколу одинадцятої сесії Глибівської сільської ради від 24.12.1997р. «Списки громадян с. Глибівка, які подали заяви на приватизацію присадибних ділянок», за порядковим номером 147 визначено прізвище «ОСОБА_3О.» та площа землі « 0,4703 га».
Згідно довідки Богородчанської районної державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Івано-Франківській області №02-14/756 від 20.12.2017 року матір позивача ОСОБА_3 померла 16.10.2007 року, єдиним спадкоємцем майна якої є її син ОСОБА_1
На підставі рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 01.11.2016 року у справі №338/1132/16-ц за позивачем визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 тільки на домоволодіння №34, яке розташоване по вул. Шевченка, в с. Глибівка, Богородчанського району Івано-Франківської області.
Встановлено, що станом на момент смерті в 2007 році ОСОБА_3 не оформила за собою у встановленому законом порядку реєстрацію права приватної власності на всі земельні ділянки загальною площею 0,4703 га.
Позивач в 2017 році через Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково- виробниче підприємство «ГІС» виготовив Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Івано-Франківська область, Богородчанський район, с. Глибівка, вулиця Гагаріна.
18.12.2017 року позивач здійснив реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 2620480901:01:004:0169 (площею 0,1017 га) в Державному земельному кадастрі, про що свідчить наявний в матеріалах справи Витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2603092052017 від 18.12.2017 року.
19.12.2017 року ОСОБА_1 звернувся у Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління реєстраційних процедур комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про державну реєстрацію прав на земельну ділянку 2620480901:01:004:0169 площею 0,1017 га.
Державний реєстратор ОСОБА_2, керуючись ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктами 14, 18 та 23 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, прийняла рішення №38972122 від 26.12.2017 року про відмову позивачу в державній реєстрації права приватної власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2620480901:01:004:0169, з посиланням на те, що подані документи для проведення державної реєстрації не відповідають вимогам або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. Також, за даними документами не має змоги провести державну реєстрацію права власності за спадкоємцем ОСОБА_1, так як процедура спадкування не була проведена і особа не отримала документ, який підтверджує набуття права власності на земельну ділянку (свідоцтва про право на спадщину, рішення суду).
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_2 оскаржуване рішення приймалось не у спосіб та не на підставі до вимог чинного законодавства.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає вказаний висновок суду першої інстанції правомірним з огляду на наступне.
Так, умови та порядок здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлені нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» №1942-VI від 01.07.2004 року (далі - Закон №1952-VI) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 року (далі - Порядок №1127).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1952-VI цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно ст. 2 Закону №1952-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У відповідності до ч.1 ст.4 Закону №1952-VI державній реєстрації прав підлягають, крім іншого, право власності.
За правилами ч.3 ст.10 Закону №1952-VI державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9) формує реєстраційні справи у паперовій формі.
Згідно ч.1 ст.18 Закону №1952-VI державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Пунктом 66 Порядку № 1127 зазначено, що для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.
Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб'єкта права власності - спадкодавця з обов'язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.
Частиною 1 ст. 24 Закону №1952-ІV встановлено 12 вичерпних підстав відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, яка може бути здійснена у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не мають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, обєктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття (частина 2 статті 24 Закону №1952-ІV).
Однак, п.14 ч.1 ст.27 Закон №1942-VI визначено можливість надання іншихдокументів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Відповідно до абз.2 п.1 розділу X Земельного кодексу України встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Тобто, спадкоємці померлих громадян, щодо яких відповідною сільською радою у відповідності до положень Декрету №15-92 прийнято рішення про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки, мають право зареєструвати за собою право приватної власності на таку землю виключно на підставі такого рішення органу місцевого самоврядування, виготовленого у встановленому законом порядку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також із повним дотриманням правил і процедур, визначених Законом №1952-ІV.
Встановлено, що відповідач в оскаржуваному рішенні від 26.12.2017 року не навів жодної обставини і відповідного обґрунтування неможливості застосування пункту 14 частини 1 статті 27 Закону №1952-ІУ та абзац 2 пункту 1 розділу X Земельного кодексу України.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не здійснення державним реєстратором всіх перевірочних дій щодо встановлення виключних підстав для державної реєстрації права власності, визначених частиною 1 статті 27 Закону №1952-ІV, має ознаки неналежного ставлення до своїх посадових обов'язків і як наслідок є протиправною бездіяльністю державного реєстратора.
Що стосується покликань апелянта про те, що в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції зазначив, що подані позивачем документи є неповними за обсягом і юридичним змістом, на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, такі не впливають на висновки суду, викладені в резолютивній частині рішення, що не оскажувалось позивачем.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року у справі №809/1900/17 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_2, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_5
судді ОСОБА_4
ОСОБА_6
Повне судове рішення складено 22.08.2018р.