21 серпня 2018 року№ 876/5256/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання - Чопко Ю.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 червня 2018 року у справі №819/538/18 (суддя Мірінович У.А., рішення ухвалене о 12/31 год, м.Тернопіль, повний текст складено 11 червня 2018 року) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
У березні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУДФС) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 06.03.2018 №Ф-10053-17 (далі - Вимога).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 червня 2018 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права вказує, що позивач, є пенсіонером за віком та звільнена від сплати єдиного внеску (далі - ЄВ) і подачі звіту. Проте, оскільки, остання самостійно визначила суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого ЄВ за 2017 рік, то у відповідності до поданого звіту в силу вимог пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), повинна їх сплатити.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ФОП є пенсіонером за віком, яка не здійснювала заходів для добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, то така не повинна сплачувати ЄВ.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач зареєстрована як ФОП, є платником ЄВ та перебуває на спрощеній системі оподаткування. Згідно пенсійного посвідчення серії ААИ №0828634 від 09.12.2015 ОСОБА_1 є пенсіонером і отримує пенсію за віком (а.с.8-10).
У січні 2017 року позивачем до контролюючого органу подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску за 2017 рік, згідно якого загальна сума зобов'язань з ЄВ за 2017 рік склала 8448 грн (а.с.29-30).
06.03.2018 ГУ ДФС сформовано Вимогу відповідно до якої ФОП нарахований борг зі сплати ЄВ в сумі 8448 грн.
Вважаючи вказану Вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню позивач звернулася до суду із цим позовом.
Відносини, що виникають з приводу забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регулюються Законом (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Водночас, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що фізичні особи - підприємці, які отримують пенсію за віком та обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе ЄВ, проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільних засадах.
Відповідно до частин першої-третьої статті 10 Закону платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню; особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).
Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції віхиляє доводи скаржника за якими подана позивачем звітність щодо суми нарахованого ЄВ свідчить про добровільну згоду останньої на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки позивачем договорів, в тому числі будь-яких заяв про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладалося та не подавалося, а подання звітності не є передбаченою законом умовою, на підставі якої особа, що підпадає під дію положень частини четвертої статті 4 Закону може добровільно брати участь у відповідній системі страхування.
Таким чином, судом першої інстанції вірно вказано на те, що оскільки ФОП є пенсіонером за віком, обрала спрощену систему оподаткування та не подавала жодних заяв до контролюючого органу про добровільну участь зі сплати ЄВ, то згідно з частиною четвертою статті 4 Закону на неї не розповсюджується обов'язок зі сплати ЄВ.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених вище правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу ГУДФС слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 червня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
Повний текст складений 22 серпня 2018 року.