Іменем України
22 серпня 2018 року
Київ
справа №804/925/16
адміністративне провадження №К/9901/28829/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргуОСОБА_2
на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (колегія у складі суддів: Я.В. Семененко, І.Ю. Добродняк, Н.А. Бишевська)
у справі№ 804/925/16
за позовомОСОБА_2
доЛівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області № 5565-15 форми «Ф» від 21 грудня 2015 року, яким визначено податкове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на загальну суму 25000 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців податку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто не раніше 2016 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області №5565-15 від 21 грудня 2015 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пп. 267.1.1 п.267.1. ст.267 Податкового кодексу України застосовуються лише у випадку, якщо об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років. Проте, вимоги цієї статті не розповсюджуються на позивача як власника легкового автомобіля у 2015 році, оскільки відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, роком випуску автомобіля зазначено - 2010 рік, а відтак, 2015 рік є шостим роком його експлуатації.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки первинна реєстрація автомобіля позивача відбулась 12 січня 2011 року, отже відлік строку використання даного транспортного засобу починається саме з цієї дати. Відтак, у 2015 році транспортний засіб позивача був об'єктом оподаткування відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України. Крім того, апеляційним судом відзначено, що при вирішенні питання про співвідношення норм Податкового кодексу України в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими, норма пп. 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його позову.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення апеляційної інстанцій залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу Range Rover 2010 року випуску, об'єм двигуна 4367 см3, що підтверджується завіреною копією технічного паспорту транспортного засобу серія АЕ7774АХ. Державна реєстрація транспортного засобу була здійснена 12 січня 2011 року.
21 грудня 2015 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №5565-15, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: «Транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000 грн.
Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Таким чином, транспортний податок мав справлятися не раніше 2016 року.
Вказане підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються.
Окрім того слід відзначити, що відповідно до вимог ст. 267 Податкового кодексу України, згідно якої об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, а також беручи до уваги те, що автомобіль позивача випущено у 2010 році, відтак останній станом на 2015 рік вже не є об'єктом оподаткування, оскільки використовується більше 5 років.
Правильність правової позиції про те, що використання транспортного засобу пов'язується з його віком, а не з його першою реєстрацією в Україні, підтверджується і подальшими змінами, внесеними законодавцем до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 Податкового кодексу України Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VIII від 24 грудня 2015 року, викладеними наступним чином: об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Суд приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року.
3. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.
........................
........................
...........................
В.П.Юрченко
І.А.Васильєва
С.С.Пасічник
Судді Верховного Суду