Іменем України
22 серпня 2018 року
Київ
справа №816/1904/16
адміністративне провадження №К/9901/36383/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області
на постановуПолтавського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року (суддя Л.О. Єресько)
та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року (колегія у складі суддів: В.Б. Русанова, О.В. Присяжнюк, Л.В. Курило)
у справі№816/1904/16
за позовомОСОБА_2
доДержавної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Полтавської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м. Полтаві Полтавської області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів,
ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області №217-17 від 05 листопада 2015 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: «Транспортний податок з фізичних осіб» в розмірі 25000 грн. та стягнути на користь ОСОБА_2 з Полтавської міської ради, за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, шляхом списання з відповідного рахунку Управління Державної казначейської служби України у м. Полтава - 25000 грн., сплачених ним згідно квитанції № 170 від 01 грудня 2015 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців до нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тобто не раніше 2016 року.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05 листопада 2015 року № 217-17, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000 грн. У задоволенні решти позовних відмовлено.
Задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтував свої висновки тим, що оскільки рішення позачергової 47 сесії 6 скликання Полтавської міської ради «Про місцеві податки та збори» прийняте 30 січня 2015 року та офіційно оприлюднене 06 лютого 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, тому застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на те, що при вирішенні питання про співвідношення норм Податкового кодексу України в правовому регулюванні місцевих податків, які є обов'язковими, норма пп. 12.3.5 є спеціальною. У зв'язку з цим транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті відповідно до ст. 267 Податкового кодексу України, починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому пп. 12.3.4 п. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України.
Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Lexus GX460 об'єм двигуна 4608 см3, 2011 року випуску.
Рішенням позачергової 47 сесії 6 скликання Полтавської міської ради Полтавської області від 30 січня 2015 року затверджено «Положення про податок на майно» та вирішено встановити транспортний податок у м. Полтаві з 2015 року.
05 листопада 2015 року податковою інспекцією згідно пп. 54.3.3 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 286.5 ст.286 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення № 217-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок фізичних осіб в розмірі 25000 грн.
01 грудня 2015 року позивачем сплачено кошти в сумі 25000 грн, визначені податковим повідомленням-рішенням, на відповідний розрахунковий рахунок, що підтверджується квитанцією про сплату.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок та податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Таким чином, транспортний податок мав справлятися не раніше 2016 року.
Вказане підтверджується тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків не застосовуються.
Отже, беручи до уваги саме наведені вище обставини, Суд приходить до висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення позову.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року - залишити без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
........................
........................
...........................
В.П.Юрченко
І.А.Васильєва
С.С.Пасічник
Судді Верховного Суду