Справа № 300/908/17
07 серпня 2018 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
Головуючого - судді Бисага Т.Ю.,
суддів: Фазикош Г.В.,Собослой Г.Г.,
секретарі - Микуляк Є.В.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області на рішення Воловецького районного суду від 20 березня 2018 року (Головуючий - Вотьканич В.А.) у справі за позовом органу опіки та піклування Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Воловецький районний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Воловецької РДА Закарпатської області про позбавлення батьківських прав,
17.11.2017 року представник органу опіки та піклування Воловецької районної адміністрації звернувся до суду з позовом, у якому просив позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо малолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5.
Позовні вимоги мотивував тим, що відповідачка не виконує батьківських обов'язків щодо своїх малолітніх дітей, які виховує сама, оскільки батько дітей записаний відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України. Службою в справах дітей Воловецької РДА 17.09.2015 року було взято на облік малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3, як таких, що опинилися у складних життєвих обставинах. З відповідачкою проводилась робота щодо покращення умов проживання, виховання та розвитку малолітніх дітей та її ставлення, як матері до виконання своїх батьківських обов'язків. Але відповідачка не реагує і продовжує ухилятися від виконання своїх батьківських обов'язків. Згідно з актом обстеження умов проживання, сім'я відповідачки знаходиться у важких матеріально-побутових умовах. На підставі викладеного позивач просить позбавити відповідачку батьківських прав щодо неповнолітніх дітей та передати їх органу опіки та піклування для подальшого їх влаштування.
Рішенням Воловецького районного суду від 20 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, Воловецька районна державна адміністрація Закарпатської області подала апеляційну скаргу на рішення, якою просить скасувати рішення суду, та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Cтаттею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 в житловому будинку, який складається з однієї жилої кімнати. Неповнолітні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, народилися і проживають у вказаному будинку разом з нею, що підтверджено довідкою № 3205, виданою Воловецькою селищною радою (а.с.7).
Згідно з інформацією Воловецького РАЦС (а.с.8-12) відомості про батька у свідоцтві про народження всіх п'яти неповнолітніх дітей відповідачки записані з слів матері.
Згідно з довідками № 1116 від 18.10.2017 р. (а.с.- 5-6) відповідачка ОСОБА_1 отримала щомісячну одноразову допомогу при народженні двох дітей, допомогу на трьох дітей одиноким матерям, державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям протягом 2017 року.
Відповідно до характеристики Воловецького відділення поліції відповідачка в сім'ї характеризується з негативної сторони (а.с.16).
З постанов у справах про адміністративні правопорушення (а.с.13-15)слідує, що ОСОБА_1 притягалася до адміністративної відповідальності 07.04.2017 р. ч.1 ст. 184 КУпАП до попередження, 11.09.2017 р. за ч.2 ст. 184 КУпАП із застосуванням штрафу розміром 34 грн., 06.10.2017 р. за ч.2 ст. 184 КУпАП до штрафу в розмірі 34 грн. Вказаними постановами встановлено два рази факт жебракування відповідачки з малолітніми, та факт вчинення малолітнім протиправного діяння.
Згідно з актами обстеження умов проживання від 23.08.2017р. та 10.10.2017р. органом опіки і піклування Воловецької районної державної адміністрації встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є інвалідом дитинства третьої групи і через це не справляється із виконанням своїх батьківських обов'язків щодо утримання та виховання дітей, які не відвідують школу, залишають свій дім та бродяжать і жебракують (а.с.22, 23).
Ця обставина підтверджена також листом начальника служби у справах дітей Новоград-Волинської міської ради Житомирської області від 03.05.2017 р. № 719, згідно з яким малолітні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7 перебувають в інфекційному відділенні Новоград-Волинського ТМО (а.с.4).
З листа Воловецької ЗОШ І-ІІІ ступенів вбачається, що малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відраховані зі шкоди по причині невідвідування загальноосвітнього навчального закладу (а.с.18).
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самовільно залишили населений пункт, де проживаються із матір'ю і були вилучені на вулиці працівниками Львівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області та поміщені до Львівського обласного притулку для дітей, звідки вони втекли (а.с.79).
Органом опіки та піклування Воловецької РДА дано висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1, батьківських прав стосовно малолітніх дітей (а.с.78).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні беззаперечні докази свідомого ухилення відповідача від виховання своїх дітей.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів зважаючи на наступне.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України - мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
У п. 16 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", роз'яснено, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно п. 15 вищевказаної постанови, позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист її інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 27.02.1991 року визначено неможливість розлучення дитини з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків коли таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції з приводу того, що важке матеріальне становище та як наслідок погані умови проживання дітей не можуть свідчити про ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Також не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язківнебажання дійте відвідувати школу, позаяк органом опіки та піклування не доведено що між певними діями чи бездіяльністю відповідачки та невідвідування дітьми шкоди наявний причино-наслідковий зв'язок.
З приводу притягнення до відповідачки до адміністративної відповідальності та вироку суду від 20.03.2018 року, який долучено до апеляційної скарги (а.с.99), то як слідує з даних судових рішень такі постановлено в результаті того, що малолітні діти займалися жебракуванням. Однак апеляційний суд звертає увагу, що зайняття дітьми жебракуванням є самостійною та окремою підставою для позбавлення батьківських прав згідно п.5 ч.1 ст. 164 СК України. Натомість позивач, скориставшись своїм диспозитивним правом, пред'явив даний позов виключно з підстав передбачених п.2 ч.1 ст. 164 СК України і на п.5 вказаної норми жодного разу не посилався. За таких обставин, зважаючи на підстави даного позову, вказані доводи апеляційної скарги не мають самостійного правового значення та підлягають відхиленню.
Крім того по даній справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.
Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад див. пункт 100 рішення у справі «Мамчур проти України»).
У цьому контексті недостатньо встановити, що дитину може бути поміщено у краще середовище для її виховання (див. рішення у справі К. і Т., зазначене вище, п. 173). Не може також бути виправданим захід, що роз'єднує сімейні зв'язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім'ї (див., наприклад, рішення у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 50, від 18 грудня 2008 року).
Апеляційний суд зважаючи на рішення у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) додатково звертає увагу на наступне.
Так, з матеріалів справи не слідує, що орган опіки та піклування якимсь чином аналізував якою мірою стверджувану незадовільність виховання дітей зумовлювала саме непоправна нездатність відповідача забезпечувати належну опіку і піклування, а не фінансові труднощі та об'єктивний фізичний стан зумовлений інвалідністю, що можна було виправити за допомогою цільової фінансової та соціальної допомоги й ефективного консультування.
З матеріалів справи неможливо встановити чи здійснювалися відповідачем якісь спроби поліпшити умови проживання дітей. Натомість орган опіки та піклування те, що відповідач отримує соціальну допомогу та має фінансову можливість створити нормальні умови для виховання та розвитку дітей. Окрім наданих документів, у яких лише зафіксовано певні проблеми, позивачем не надано ніяких інших даних фактичного обсягу та достатності соціальної допомоги, як і не зазначено чи проводилися коли-небудь з відповідачкою консультації з приводу виховання дітей з наданням конкретних рекомендацій. Суд вважає, що така інформація має важливе значення для висновку про те, чи виконала держава в особі відповідного органу свій конвенційний обов'язок зі збереження єдності сім'ї і чи дослідив такий орган достатнім чином ефективність менш суворих альтернативних заходів перед тим, як клопотати про відібрання дітей від матері.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що даний позов пред'явлено передчасно і його задоволення є недоцільним, позаяк це може призвести до порушення державою своїх позитивних зобов'язань за ст.8 ЄКЗПЛ.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
За таких обставин, відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України,колегія суддів,
Апеляційну скаргу Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області відхилити.
Рішення Воловецького районного суду від 20 березня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17.08.2018 року.
Головуючий:
Судді: