Справа № 306/1917/17
07 серпня 2018 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
Головуючого - судді Бисага Т.Ю.,
суддів: Собослой Г.Г.,Фазикош Г.В.,
секретарі - Микуляк Є.В.,
за участю - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на рішення Свалявського районного суду від 20 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області про позбавлення батьківських прав. Посилаючись на те, що позивачка з 02 травня 2009 року по 28 березня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, від шлюбу народився син: ОСОБА_4. З березня 2011 року відповідач вихованням дитини не займається, не піклується про його стан здоров'я, не дбає про фізичний і духовний розвиток, матеріально не утримує, не спілкувався з дитиною, тобто ухиляється від виконання батьківських обов'язків. У зв'язку з великою заборгованістю по сплаті аліментів позивачка відмовилась від їх утримання. На підставі вищенаведеного просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав.
Рішенням Свалявського районного суду від 20 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення, яким просив скасувати рішення суду, та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.
Згідно з п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доказів свідомого нехтування відповідачем своїх обов'язків щодо сина немає.
Однак з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України - мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У п. 16 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", роз'яснено, що особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно п. 15 вищевказаної постанови, позбавлення батьківських прав (тобто позбавлення прав на виховання, захист її інтересів, на відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 27.02.1991 року визначено неможливість розлучення дитини з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків коли таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Пунктом 4 ст. 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до п.5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Як вбачається з матеріалів справи, батьками ОСОБА_4 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини НОМЕР_1 від 08 лютого 2010 року (а.с.5).
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 28 березня 2011 року шлюб між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишено прізвище - ОСОБА_1 (а.с.6-7).
Згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 виданого виконкомом Довжанської сільської ради Іршавського району Закарпатської області, актовий запис № 22, ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на ОСОБА_1 (а.с.8).
Довідкою № 630 від 16.02.2017 року виданою виконкомом Довжанської сільської ради підтверджується, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно проживає з мамою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).
Згідно довідки директора Довжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 52 від 08 червня 2017 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно навчається в першому класі Довжанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, батько дитини не приймав участі у його вихованні (а.с.15).
Відповідно до характеристики директора Довжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів від 20 лютого 2017 року, ОСОБА_4 доброзичливий, скромний, приємний, товариський. На уроках достатньо активний, зовнішній вигляд дитини охайний. Без поважних причин заняття у школі не пропускає. Мама відвідує батьківські збори, працює з сином додатково, приділяє належну увагу вихованню сина(а.с.16)
Відповідно до висновку Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області від 25.05.2017 року питання доцільності позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування Свалявської райдержадміністрації залишає на розсуд суду(а.с.10-11).
Даючи такий висновок, орган опіки та піклування фактично усунувся від вирішення питання щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, що суперечить ст. 19 СК України, а відтак такий висновок не слід брати до уваги.
В процесі апеляційного розгляду, органом опіки та піклування Іршавської РДА (за місцем проживання дитини) дано висновок від 25.05.2018р. за №02-33/864 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 (а.с.76). Згідно даного висновку ОСОБА_3 з часу народження сина участі у його вихованні та утриманні не приймає, не виявляє до дитини уваги та турботи, навчанням сина не цікавиться, не сприяє всебічному розвитку сина, якого повністю утримує мати.
З приводу відсутності заборгованості по аліментам, на що послався суд першої інстанції в своєму рішенні, то слід зазначити, що такої заборгованості немає у зв'язку з відкликанням позивачем (стягувачем) виконавчого листа (а.с.20). Вказане не свідчить, що ОСОБА_3 бере хоч якусь участь в утриманні малолітнього сина, та відповідно не спростовує факт невиконання ним своїх батьківських обов'язків.
На думку колегії суддів, зазначені вище докази у своїй сукупності та взаємозв'язку підтверджують ту обставину, що відповідач жодної участі у вихованні та утриманні малодітного сина не бере, хоча має таку можливість, а отже ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Це в свою чергу може бути підставою для позбавлення його батьківських прав згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Крім того по даній справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері. Більш того, в ньому втілений один з фундаментальних принципів Конвенції.
Європейський Суд в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад див. пункт 100 рішення у справі «Мамчур проти України»).
В ситуації, що розглядається розлучення відповідача з дитиною вже відбулось, позаяк така проживає з матір'ю окремо після розірвання шлюбу і протягом тривалого часу батько не виявив бажання вчинити будь-які дії пов'язані з відновленням свого зв'язку із дитиною.
Навіть під час розгляду справи відповідач жодним чином не продемонстрував свого бажання в поновленні сімейних стосунків з дитиною, в жодне судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду. До апеляційного суду ним лише подана заява про розгляд справи без його участі, що свідчить про відсутність у нього жодної зацікавленості щодо збереження зв'язків з дитиною. Відповідач фактично самоусунувся від процесу розгляду даної справи, а відтак на думку суду в даних правовідносинах позбавлення його батьківських прав буде сприяти інтересам малолітнього ОСОБА_4 і в подальшому зможе гарантувати повну та ефективну реалізацію прав дитини.
Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання дитини відповідачем, свідомого нехтування ним своїми обов'язками і не бажанням виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.
Таким чином, в даній конкретній ситуації існують виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить статті 9 Конвенції і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включала в себе оцінку і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення в даному випадку стосовно даної особи.
Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
За таких обставин, відповідно до ст.376 ЦПК України апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення суду першої скасувати.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України,колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Свалявського районного суду від 20 листопада 2017 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканця АДРЕСА_2, відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07.08. 2018 року.
Головуючий:
Судді: