Справа № 211/882/17-к Суддя 1 інстанції ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/774/322/К/18 Суддя-доповідач ОСОБА_2
22 серпня 2018 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року, по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №12017040230000062 від 12.01.2017 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Олександрія Кіровоградської області, українця, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий, останній раз:
12.11.2010 року Маньківським районним судом Черкаської області за ч. 1 ст.185, ст.71 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі; ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 06.06.2014 року звільнений від покарання на підставі ст.2 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08.04.2014 року
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_8
обвинувачений - ОСОБА_7
захисник - ОСОБА_9
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 , в своїх апеляційних скаргах просять скасувати вирок суду та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.
Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_7 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на вісім років.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII від 26.11.2015 року) зараховано ОСОБА_7 у строк відбуття покарання час попереднього ув'язнення по даному кримінальному провадженню з 12.01.2017 року по 20.06.2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Час попереднього ув'язнення з 21.06.2017 року зараховано ОСОБА_7 у строк відбуття покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК України.
До набрання вироку законної сили запобіжний захід, обраний ОСОБА_7 , у виді тримання під вартою продовжено, строк покарання рахувати з моменту його затримання, а саме з 12.01.2017 року.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної шкоди - залишено без розгляду.
Вирішено питання з речовими доказами.
За обставин встановлених судом та детально викладених у вироку суду ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за наступних обставин.
11.01.2017 року, у вечірній час, ОСОБА_7 , разом зі своїми знайомими ОСОБА_11 та його сином ОСОБА_12 і співмешканкою ОСОБА_11 - ОСОБА_13 знаходились в гостях у колишньої дружини ОСОБА_11 - ОСОБА_10 , в будинку за адресою: АДРЕСА_3 , де спільно вживали спиртні напої. Під час вживання спиртного, ОСОБА_10 запропонувала ОСОБА_11 сходити до її чоловіка ОСОБА_14 , який на той час тимчасово мешкав у її сестри - ОСОБА_15 , в приміщенні літньої кухні на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , та повернути їй мобільний телефон «Nokia 1280», який чоловік відібрав у неї під час сварки.
Цього ж вечора, ОСОБА_11 запропонував ОСОБА_7 виконати вищезазначене прохання ОСОБА_10 , та отримавши від нього згоду, разом, прибули до будинку АДРЕСА_4 , де застали ОСОБА_14 в приміщенні літньої кухні даного будинку та почали вимагати у нього віддати їм мобільний телефон ОСОБА_10 , на що останній у нецензурній формі їм відмовив. На ґрунті відмови у проханні між зазначеними особами виникла сварка, під час якої ОСОБА_14 завдав ОСОБА_7 одного удару правою рукою стиснутою в кулаком по обличчю, а потім схопивши ОСОБА_7 лівою рукою за шию притиснув його до себе. Однак, ОСОБА_7 вдалося вивільнитися від даного захвату та виштовхати ОСОБА_14 із приміщення вказаної літньої кухні на подвір'я будинку АДРЕСА_4 .
Вказана поведінка та дії ОСОБА_16 викликали у ОСОБА_7 особисту неприязнь до нього, та умисел на спричинення ОСОБА_14 тяжких тілесних ушкоджень за вказаних мотивів. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на території подвір'я будинку за адресою: АДРЕСА_4 , діючи з метою спричинення ОСОБА_14 тяжких тілесних ушкоджень, з мотивів особистої неприязні до нього, близько о 00:05 годин 12.01.2017 умисно, зі значною силою завдав потерпілому ОСОБА_14 , який стояв звернутим до нього обличчям, не менше 4 ударів правим кулаком в ділянку обличчя, внаслідок чого, ОСОБА_14 не встояв на ногах та впав на землю. Після того, як ОСОБА_14 самостійно підвівся на ноги, ОСОБА_7 , продовжуючи свої злочинні дії направлені на умисне спричинення ОСОБА_14 тяжких тілесних ушкоджень, з мотивів особистої неприязні до нього, умисно, зі значною силою завдав потерпілому ОСОБА_14 , який прикриваючись руками, стояв звернутим до нього обличчям, не менше 13 ударів обома кулаками в голову та одного удару в шию та не менше 7 ударів в область верхніх кінцівок. Від отриманих ударів в голову потерпілий ОСОБА_14 знову не встояв на ногах та впав на землю, а ОСОБА_7 продовжуючи діяти з умислом на спричинення ОСОБА_14 тяжких тілесних ушкоджень, з мотивів особистої неприязні до нього, приблизно об 00.20 годин 12.01.2017, умисно, зі значною силою завдав ОСОБА_14 , який продовжував лежати спиною на землі на території подвір'я будинку за адресою: АДРЕСА_4 , по два удари лівою взутою ногою в ділянку голови та тулубу. Припинивши побиття потерпілого ОСОБА_14 , ОСОБА_7 разом з ОСОБА_11 з місця вчинення злочину пішли, а потерпілий ОСОБА_14 прослідував до приміщення літньої кухні вищевказаного домоволодіння, де приблизно о 10:10 годин 12.01.2017 року від отриманих тілесних ушкоджень помер. В результаті протиправних дій ОСОБА_7 , потерпілому ОСОБА_14 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: забитої рани №1 в тім'яній ділянці праворуч; дев'яти саден в лобно-тім'яній ділянці ліворуч та праворуч; забитої рани №2 біля зовнішнього краю лівої брови; забитої рани №3 біля зовнішнього краю лівого ока на верхньому повіці; двох синців в проекції обох навколо очних ділянок з переходом на виличну та щічну ділянки праворуч та ліворуч та з переходом на ніс; внутрішньошкірних крововиливів в лобній області по середній лінії з переходом праворуч та ліворуч; трьох саден на носі; садна в виличній ділянці ліворуч; синця на задній поверхні лівого передпліччя від верхньої до нижньої третини у центрі якого садно; синця на передньо-внутрішній поверхні лівого плеча у нижній третині; двох синців на передній поверхні лівого передпліччя у нижній третині;двох синців на тильній поверхні лівої кисті; синця на тильній поверхні правого передпліччя в нижній третині з переходом на кисть; крововиливів у м'які покривні тканини лобній, тім'яній та скроневій ділянках праворуч та ліворуч; множинних дрібнокрапкових та плямистих крововиливів у товщі сірої та білої мозкової речовини в проекції лобної, тім'яної та скроневої ділянок праворуч та ліворуч; множинних дрібнокрапкових та плямистих крововиливи у товщі стовбуру головного мозку в товщі сірої та білої мозкової речовини; крововиливів у шлуночки головного мозку; осколкового перелому кісток носу; крововиливів у м'язи шиї на передній та бічній поверхнях ліворуч; зливних між собою великоплямистих темно-червоних крововиливів пристінкової плеври, що розташовані в місцях патологічної рухливості ребер 5,6 ребра ліворуч по середньо-ключичній лінії 9,10,11 ребра праворуч по біляхребцевій лінії; повного косо-поперечного перелому 5 ребра ліворуч по середньо-ключичній лінії, повного косо-поперечного перелому 2 ребра праворуч по середньо-ключичній лінії; розриву печінки на діафрагмальній поверхні; крововиливів у м'які тканини обох передпліч у середніх третинах, які відносяться до комплексу сполученої травми та оцінюються у сукупності та, за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя та перебувають у прямому причино-наслідковому зв'язку зі смертю потерпілого ОСОБА_14 , яка настала в результаті сполученої травми голови, тулубу та кінцівок, яка супроводжувалася множинними переломами кісток тулубу та ушкодженнями внутрішніх органів та ускладнилася розвитком шоку.
Вищезазначені дії обвинуваченого були кваліфіковані судом за ч.2 ст.121 КК України за ознаками умисного, тяжкого тілесного ушкодження,тобто умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Обвинувачений ОСОБА_7 , обґрунтовуючи апеляційну скаргу, просить скасувати вирок суду, призначивши новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки вирок ухвалено з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вважає, що суд виніс свій вирок спираючись лише на матеріали та докази, які надавала сторона обвинувачення, і які не зовсім відповідають дійсності та такі, що не є прямими доказами його провини. Так, суд у вироку послався на покази свідків, які не були на місці події в конкретний час, протокол огляду місця події від 12.07.2017 року, де свідок ОСОБА_15 звертає увагу на вхідні двері та ручку, які пошкоджені, хоча на відеоматеріалах слідчих експериментів добре видно загальний стан приміщення, висновок експерта № 109 від 07.02.2017 року, як прямий доказ умислу вчиненого злочину, висновок експерта № 71 від 19.01.2017 року, як прямий доказ того, що бійки між ним та потерпілим не було і останній не ніс ніякої загрози, протокол огляду мобільного телефону від 17.01.2017 року, який вилучили у нього в момент затримання, хоча на момент затримання телефону у нього не було. На думку обвинуваченого суд не правильно розглянув і оцінив всі фактичні обставини, докази та пояснення свідка ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_10 .
Окрім того, обвинувачений вказує, що в ситуації яка трапилась в ніч з 11.07.2017 року, він був змушений захищатись сам та захищати свідка ОСОБА_11 від потерпілого. З урахуванням чого, його захисником в суді подавались клопотання про те, що в його діях було перевищення меж необхідної оборони, однак суд розцінив це, як спосіб ухилення від покарання за вчинений злочин, і не взяв до уваги, що дії потерпілого були інтенсивні та цілеспрямовані відносно нього та свідка ОСОБА_11 , з першу напад потерпілого на свідка з метою побиття, потім побиття та погрози щодо нього самого.
Захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , в своїй апеляційній скарзі вказує, що вирок суду першої інстанції незаконний, необґрунтований, оскільки, суд не прийняв до уваги, що в судовому засіданні ОСОБА_7 визнав себе винним частково - факт виниклої бійки між ним та потерпілим ОСОБА_14 не заперечував, проте зауважив, що бійка носила обопільний характер, і удари потерпілому він наносив в межах захисту від агресивних дій останнього, який в свою чергу сам наніс першим декілька ударів як обвинуваченому, так і свідку ОСОБА_11 . При цьому суд першої інстанції, не прийнявши доводів обвинуваченого, зазначив про достатність доказів для прийняття обвинувального вироку та про відсутність клопотань захисту про визнання доказів недопустимими.
Також суд відкинув усі аргументи захисту, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 носили характер захисту від суспільно - небезпечного посягання з боку потерпілого ОСОБА_17 , хоча про це свідчать показання самого обвинуваченого та свідка ОСОБА_11 , так і інші докази, зокрема - протокол огляду місця події, висновок судово - медичного експерта, щодо наявності у обвинуваченого ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень.
Прокурор, в судовому засіданні при апеляційному розгляді заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 , кожен окремо, під час апеляційного розгляду свої апеляційні скарги підтримали в повному обсязі та просили вирок суду скасувати.
Відповідно до ст.402 КПК України, заперечення на апеляційну скаргу сторонами судового провадження надані не були.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого, захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, зіставивши їх з наявними матеріалами, прослухавши технічний запис судового засідання в межах підготовки провадження для розгляду, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
У відповідності з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
На думку суду апеляційної інстанції, при розгляді даного кримінального провадження суд першої інстанції дотримався вимог, закріплених у статті 370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення.
Так, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про винність обвинуваченого у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України за встановлених у вироку фактичних обставин, є ґрунтовним та підтверджується сукупністю досліджених судом доказів , що узгоджуються між собою , які були досліджені з дотриманням вимог закону, детально проаналізовані у вироку та дістали належну оцінку, як кожний окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, так і в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення про доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_7 в обсязі пред'явленого обвинувачення.
Аналізуючи доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника, в тій частині , що дії обвинуваченого ОСОБА_7 необґрунтовано кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 121 КК України, без урахування того, що обвинувачений наносив удари потерпілому ОСОБА_14 в межах захисту від агресивних дій останнього суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для їх задоволення, оскільки ці доводи повторюють лінію захисту, обрану у межах судового розгляду, яка була судом першої інстанції перевірена, обговорена в оскаржуваному вироку та ґрунтовно відкинута як неспроможна.
Суд апеляційної інстанції з такими висновками погоджується зважаючи на те, що відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, а згідно ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Так, відповідно до вимог, викладених в апеляційних скаргах обвинуваченим та його захисником, полягає вт тому, що обвинувачений та захисник не заперечують факт заподіяння обвинуваченим тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14 , які спричинили смерть потерпілого, в тім зазначається, що при заподіянні тілесних ушкоджень обвинувачений перебував у стані оборони від небезпечного посягання з боку потерпілого.
Як було встановлено судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 разом з ОСОБА_11 прийшли до ОСОБА_18 додому, вночі ,бачили , що той вже відпочиває та почали вимагати від нього віддати їм мобільний телефон ОСОБА_10 , на що останній їм відмовив. Між ними виникла сварка, під час якої ОСОБА_14 завдав ОСОБА_7 одного удару рукою по обличчю, а потім схопивши ОСОБА_7 рукою за шию притиснув його до себе. Однак, ОСОБА_7 вдалося вивільнитися та виштовхати ОСОБА_14 із приміщення на подвір'я. Після чого ОСОБА_7 , став наносити потерпілому ОСОБА_14 , удари по обличчю та між ними виникла бійка,в ході якої ОСОБА_7 завдав потерпілому ОСОБА_14 , не менше 13 ударів обома кулаками в голову та одного удару в шию та не менше 7 ударів в область верхніх кінцівок. Від отриманих ударів в голову потерпілий ОСОБА_14 падав на землю, а ОСОБА_7 продовжував наносити йому удари руками та ногами, в тому числі і в область голови.
Обвинувачений в апеляційній скарзі не визнає обставини наведені у вироку суду, а саме те, що в нього був умисел на заподіяння потерпілому ОСОБА_14 тілесних ушкоджень за вказаних у вироку мотивів та пояснював в судовому засіданні, що він наносив удари потерпілому захищаючись від агресивних дій останнього, котрий першим наніс йому декілька ударі.
Суд апеляційної інстанції, не погоджується з доводами апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника в цій частині, оскільки прослухавши технічний запис судового засідання, встановив, що обвинувачений ОСОБА_7 в суді першої інстанції підтвердив, що він дійсно 12.01.2017 року в нічний час, разом з ОСОБА_14 прийшли до потерпілого, коли той вже відпочивав, щоб забрати мобільний телефон та саме він наніс потерпілому ОСОБА_14 не менше 16 ударів по тілу, в тому числі наносив удари по голові та тілу потерпілого, в той час як той лежав, лише зазначивши, що причиною бійки стала протиправна поведінка ОСОБА_14 по відношенню до ОСОБА_19 та нього, яка змусила його захищатись, однак згідно висновків додаткової судово-медичної експертизи від 15.02.2017, обвинувачений ОСОБА_7 наніс потерпілому не менше 22 ударів в область голови та тулубу кулаками та ногами, характер та локалізацію тілесних пошкоджень заподіяних останньому, які нанесені у життєво важливі органи, з послідуючими падіннями потерпілого, що не давало підстав обвинуваченому сумніватися, що внаслідок нанесених ударів потерпілий може отримати різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження, тому такий механізм насильства розцінюється як прояв умисного заподіяння тілесних ушкоджень, що фактично настали.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 підтвердив, що вони разом з обвинуваченим, вночі, прийшли до потерпілого ОСОБА_14 , який в цей час вже відпочивав .Вони розбудили потерпілого та ОСОБА_20 став з ним розмовляти. Коли він хотів піти , потерпілий накинувся на нього, після чого ОСОБА_7 став його бити, а йому показав , щоб він не втручався. Свідок підтвердив , що потерпілий ніякої загрози для нього не становив та ударов йому не наносив.
При апеляційному розгляді обвинувачений ОСОБА_7 також підтвердив, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження завдав він , а також те, що потерпілий ОСОБА_14 ударів свідку ОСОБА_11 не наносив.
Суд апеляційної інстанції не вбачає, що у діях обвинуваченого було перевищення меж необхідної оборони, зважаючи на те, що судом першої інстанції обґрунтовано були прийняті до уваги обставини , за яких були заподіяні тілесні ушкодження потерпілому, а саме те, що обвинувачений разом зі свідком ОСОБА_11 вночі прийшли до місця проживання потерпілого, який в той час вже відпочивав та спричинили сварку з потерпілим, а також те, що обвинувачений значно молодший за віком ніж потерпілий, потерпілий перебував в стані алкогольного сп'яніння, кількість ударів , які були нанесені обвинуваченим, а також те, що удари наносились в життєво-важливий орган - голову.
Обвинувачений усвідомлював суспільно - небезпечний характер свого діяння, передбачав його наслідки, про що свідчить те, що ОСОБА_7 після нанесення ударів потерпілому в будівлі, не припиняючи при цьому своїх дій, продовжив наносити удари на подвір'ї домоволодіння і після того як потерпілий впав, опору йому не чинив та не становив ніякої загрози для обвинуваченого та свідка ОСОБА_19 , тому твердження обвинуваченого, що він оборонявся та захищав ОСОБА_19 , є неспроможними.
Виходячи з встановлених судом першої інстанції обставин даного кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що визначальним у поведінці обвинуваченого було не захист від дій потерпілого, а бажання спричинити йому шкоду (розправитися). Тому за наслідками вчиненого: ознаками тяжкості тілесних ушкоджень кваліфіковані дії обвинуваченого як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть особи.
Відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2015 року у справі № 5-125кс15, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Таким чином, з огляду на наведені у вироку докази, колегія суддів приходить до висновку, що потерпілий ОСОБА_14 в ході конфлікту з обвинуваченим не становив для самого обвинуваченого та свідка ОСОБА_19 будь-якої загрози і підстав для самозахисту або необхідності відвернення посягання на свідка ОСОБА_19 з боку потерпілого в нього не виникало. При цьому, характер, кількість та локалізація завданий тілесних ушкоджень потерпілому в область голови, обставини їх заподіяння, переконливо свідчать про те, що обвинувачений ОСОБА_7 усвідомлював можливість настання негативних наслідків своїх дій, у томі числі і ті, що фактично настали, тобто його умисел був спрямований на заподіяння значної шкоди здоров'ю потерпілого.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає правильною кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, як умисне спричинення потерпілому ОСОБА_21 тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Інші доводи апеляційної скарги обвинуваченого не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони головною мірою полягають у переоцінці окремих доказів з наданням їм тенденційної упередженої оцінки на свою користь, ігноруючи решту доказів та підтверджених ними фактичних обставин, а також в акцентуванні уваги на другорядних деталях, які не впливають істотно на правильність висновків суду і не обґрунтовують вимоги апеляційної скарги обвинуваченого, а в решті його доводи не відповідають дійсному змісту оскаржуваного вироку та висновків суду, покладених в його основу.
Посилання сторони захисту на те, що суд відкинув доводи сторони захисту стосовно того, що у обвинуваченого були наявні сліди тілесних ушкоджень, які він отримати під час бійки, і вказують на те, що потерпілий наносив йому удари, суд апеляційної інстанції не вважає, що ці обставини виправдовують дії обвинуваченого і не можуть розцінюватись як самооборона. Оскільки, згідно висновку судово-медичного експерта № 71 від 19.01.2017 року, про що суд зазначив у вироку, наявні тілесні ушкодження у обвинуваченого, а саме крововилив в області нижньої губи ліворуч, садна на лівій кісті та синець на правій, які він отримав під час цієї ж бійки, тоді як у потерпілого були виявлені численні тілесні ушкодження, сполучена травма голови, тулубу та кінцівок, яка супроводжувалася множинними переломами кісток тулуба та ушкодженнями внутрішніх органів, що свідчить про те, що боротьби з потерпілим не було і останній для обвинуваченого загрози не складав.
Суд першої інстанції при оцінці дій ОСОБА_7 в повній мірі врахував спосіб заподіяння ушкоджень, їх кількість і локалізацію.
Таким чином, в ході досудового розслідування та судового розгляду були встановлені і досліджені всі обставини, з'ясування яких мало значення для правильного вирішення провадження, тобто характеризуючи об'єктивну та суб'єктивну сторону кримінального правопорушення, допитані всі особи, показання яких мають значення для провадження, а тому висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і з достатньою повнотою досліджених судом.
При цьому, на думку колегії суддів, під час досудового розслідування та судового розгляду істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, не допущено.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 408, 419 КПК України, суд, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2018 року по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за №12017040230000062 від 12.01.2017 року, щодо ОСОБА_7 , яким визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим, який тримається під вартою, в той самий строк, з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді Апеляційного суду
Дніпропетровської області
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4