ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
21 серпня 2018 року № 826/16738/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Стеценко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління Держпраці у Київській області
про представники сторін:скасування постанови позивача - ОСОБА_2; відповідача - Береза Я.О.,
15.12.2017 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області (надалі - відповідач) від 12.12.2017 №736, якою до позивача було застосовано штраф, передбачений абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у сумі 384 000,00 грн. Відповідно до п. 1 постанови №736 від 12.12.2017, штраф накладений у зв'язку з порушенням позивачем вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України, яке полягає в допущені працівників до роботи без оформлення наказу чи розпорядження власника або уповноваженого органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Указане мотивується тим, що під час проведення інспекційної перевірки позивача у останнього були відсутні накази про прийняття на роботу відносно працівників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 Окрім того, несвоєчасне здійснення повідомлення про прийняття на роботу працівників підтверджується датою його формування у страхувальника - 28.11.2017. Указане стало підставою, викладеною у постанові №736 від 12.12.2017, для застосування штрафу, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.
Як на підставу для скасування оскаржуваного рішення позивач послався на те, що норма абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України передбачає відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трупового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків, та не встановлює жодної відповідальності за неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу; окрім того нездійснення належного утримання податків і зборів з виплаченої зарплати є порушеннями вимог податкового законодавства, яке не стосується ч. 3 ст. 24 КЗпП України; до того ж на час перевірки позивача відповідачем усі необхідні платежі були сплачені в повному обсязі, у т.ч. і штрафні санкції за порушення вимог податкового законодавства. Позивач зазначає, що ним були укладені в письмовій формі трудові договори з працівниками ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Однак ці трудові договори не були запитані під час перевірки у передбачений Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, спосіб. Вказівка в акті інспекційної на те, що указані документи відсутні (із посиланням на нібито слова самого позивача), не відповідає дійсним обставинам справи і спростовуються заявами про зарахування працівників, наказами про взяття їх на роботу, трудовими договорами, копії яких супровідним листом №17492/5 від 01.12.2017 були подані до канцелярії відповідача.
Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу передано судді Донцю В.А.
22.12.2017 ухвалою суду було задоволено заяву судді Донця В.А. про самовідвід і відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 26.12.2017 №8200 та проведеного повторного автоматизованого розподілу справу передано для вирішення судді Пащенку К.С.
28.12.2017 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження і призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 13.03.2018.
20.02.2018 представником позивача адвокатом ОСОБА_2 до суду було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженої постанови до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
21.02.2018 ухвалою суду було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову через недоведеність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості їх захисту без вжиття заходів забезпечення позову. В апеляційному порядку зазначену ухвалу позивач не оскаржував.
06.03.2018 відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскаржувану постанову було винесено у зв'язку із виявленням факту порушення позивачем законодавства про працю, а саме: у порушення вимог ч. 3 ст. 24 КЗпП України працівники допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пп. 54 п. 4 Положення про Державну службу України з питань праці від 11.02.2015 №96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства. Отже, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України.
13.03.2018 представником позивача адвокатом ОСОБА_2 було подано через канцелярію суду заяву (клопотання) про відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, у якій він посилаючись на свою кваліфікацію, витрачений час для надання правової допомоги, ціну позову та складність справи, просив відшкодувати позивачу його витрати на правову допомогу в розмірі 10 500,00 грн., які були сплачені за квитанцією №10_5 від 14.12.2017 на підставі договору про надання правової допомоги №2017/3 від 14.12.2017.
13.03.2018 у судовому засіданні представником позивача подано письмову заяву про додаткові пояснення, відповідно до якої він звертав увагу суду на ті обставини, що відповідачем під час перевірки не складено жодного документу, який вказує на відсутність відповідних наказів про прийом на роботу працівників, відсутні будь-які письмові вимоги щодо того що інспектором витребовувались саме накази про прийняття на роботу, відсутні будь-які документи, які вказують на невиконання законних вимог інспектора в частині ненадання документів - наказів про прийняття на роботу або відсутність документів взагалі, що унеможливлює проведення перевірки. Підготовче провадження було закрите та справу було призначено до розгляду в судовому засіданні.
10.04.2018 у судовому засіданні представником відповідача були подані письмові заперечення на заяву про відшкодування судових витрат, в якій зазначено, що розмір витрат не підтверджений належним чином: відсутні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, а окрім того розмір витрат не відповідає граничним розмірам, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2006 №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави». Також представники сторін звернулись до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження. Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На підставі листа Головного управління ДФС у м. Києві №17193/9/26-15-43-03-12 від 26.10.2017 та наказу про проведення інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) від 23.11.2017 №2849 Головним управлінням Держпраці у Київській області було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 на предмет дотримання законодавства про працю.
28.11.2017 за результатами проведеної перевірки було складено Акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування №26-62/1255 про порушення позивачем вимог ч. 2 ст. 21 КЗпП України, а також статей 15 та 18 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Так було встановлено, що відповідно до акту фактичної перевірки Головного управління ДФС у м. Києві від 20.10.2017 №59/26-15-42-03/НОМЕР_1, у ФОП ОСОБА_1 наявні працівники ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які виконують свою роботу без повідомлення про прийняття працівника на роботу до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві та відповідно до наданого пояснення та відомостей на виплату грошей за період з 01.07.2017 по 30.09.2017 вищеперерахованим працівникам виплачено заробітну плату у розмірі 60 000,00 грн., з якої не сплачено податок з доходів фізичних осіб, єдиний соціальний внесок та військовий збір.
Для інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 надав повідомлення про прийняття працівника на роботу, зокрема ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, де у графі «дата видання наказу або розпорядження про прийняття на роботу» значиться дата 01.07.2017, у графі «дата початку роботи» значиться дата 01.07.2017, разом з тим дата формування повідомлення у страхувальника - 28.11.2017. Також в акті міститься вказівка на відсутність на момент інспекційного відвідування підтверджуючих документів щодо наявності наказів про прийняття на роботу зазначених працівників.
28.11.2017 інспектором праці начальником відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів Борисенком Є.С. складено протокол про адміністративне правопорушення №26-62/839 про порушення позивачем ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
12.12.2017 перший заступник начальника Головного управління Держпраці у Київській області Андрієнко В.С. виніс постанову про накладення штрафу уповноваженими службовими особами №736, якою до позивача застосовано штраф у сумі 384 000,00 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877).
Відповідно до ст. 1 Закону №877, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Відповідно до пп. 6 п. 4, 7 Положення №96, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом. У свою чергу ГУ Держпраці у Київській області є таким територіальним управлінням, юрисдикція якого поширюється на Київську область та місто Київ.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якою затверджений Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295).
Відповідно до п. 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.
Відповідно до пп. 6 п. 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться за інформацією ДФС та її територіальних органів про факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень.
Основні засади здійснення контролю за додержанням законодавства про працю визначені Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, яка ратифікована Законом України від 08.09.2004 № 1985-IV і є частиною національного законодавства України та застосовується в порядку передбаченому Законом України «Про міжнародні договори України».
Відповідно до ст. 12 Конвенції, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.
Відповідно до ст. 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 затверджено порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок №509).
Відповідно до п. 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Відповідно до п.п. 3-6 Порядку №509, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений начальником управління Держпраці, його заступниками, але не більше ніж на 10 днів. Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Щодо висновків акту перевірки по суті та оскаржуваної постанови від 12.12.2017 №736 суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі; додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При цьому, Верховний Суд України у пункті 7 Постанови Пленуму від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Виходячи з цього, обов'язковою передумовою допуску працівника до роботи є укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Позивачем не оспорюється та підтверджується наявними в матеріалах справи документами, що фактичний допуск працівників до виконання ними роботи лікарів ветеринарної медицини у ветеринарному кабінеті «Чотири лапи» відбувся саме 01.07.2017. Одночасно із цим суду не було подано доказів того, що трудові договори із зазначеними працівниками були укладені, а накази про прийняття на роботу - видані у зазначену в них дату: 01.07.2017, тобто до проведення перевірки позивача службовими особами ДФС та складення акту від 20.10.2017 №59/26-15-42-03/НОМЕР_1. При цьому сплата 13.11.2017 позивачем податкових зобов'язань із військового збору, визначеного йому контролюючим органом, штрафу, податкового боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за актом перевірки від 20.10.2017 №59/26-15-42-03//НОМЕР_1, податковою вимогою №Ф-78 від 02.11.2017, податковим повідомленням-рішенням №0022114203 від 02.11.2017, на думку суду, свідчить про оформлення позивачем трудових договорів і наказів лише після виявлення службовими особами ДФС допущених позивачем порушень.
Оскільки заробітна плата працівникам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виплачувалась позивачем протягом липня-жовтня 2017 року без сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків, ним було допущено порушення, за яке передбачена відповідальність абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Сплата позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків за своїх найманих працівників за час роботи з 01.07.2017 по 30.09.2017 відбулася лише після виявлення цих порушень уповноваженими особами ДФС. Наступне ж виконання позивачем покладених на нього чинним законодавством обов'язків та усунення допущених порушень (у т.ч. до моменту інспекційного відвідування) не може бути підставою для звільнення від відповідальності за допущені порушення законодавства про працю, якщо покладення такої відповідальності відбувається уповноваженим органом у порядку та спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.п. 27-29 Порядку №295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.04.2018 по справі № 823/708/17 (провадження № К/9901/747/17), заходи щодо притягнення до відповідальності - штрафи у сфері порушення законодавства про працю - застосовуються незалежно від факту усунення виявлених порушень та не можуть бути підставою для уникнення застосування контролюючими органами та органами у сфері нагляду зазначених заходів.
З огляду на сукупність встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 12.12.2017 №736 відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки судом не знайдено підстав для задоволення позову, також не підлягає задоволенню і клопотання про розподіл судових витрат, які, за таких обставин, слід віднести на рахунок позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241- 246, 250, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд м. Києва.
Суддя К.С. Пащенко