Іменем України
21 серпня 2018 року
Київ
справа №826/24012/15
адміністративне провадження №К/9901/19575/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.
за участю секретаря - Калінін О.С.
учасники справи:
представник позивача - Яковенко В.М.
представник відповідача - Морозов П.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року (судді - Літвіна Н.М., Коротких А.Ю., Хрімля О.Г.)
у справі № 826/24012/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «АІТІ»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «АІТІ» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління ДФС у місті Києві (далі - ДПІ) від 31.07.2015.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентом, викладені у акті перевірки на підставі якого було прийнято оскаржені рішення, є безпідставними та необґрунтованими.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 січня 2016 року (суддя- Кобилянський К.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року задоволено апеляційну скаргу Товариства, скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено адміністративний позов:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 31 липня 2015 року №0005992212;
- стягнуто на користь Товариства судовий збір у розмірі 25 792, 21 грн.
Не погодившись з постановою апеляційного суду ДПІ звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судове рішення та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва. При цьому скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та неправильно застосувавши при цьому норми матеріального і процесуального права.
У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 01.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 01.12.2014, контролюючим органом складено акт від 20.07.2015.
В акті, зокрема, викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем п.п. 138.1, 138.2, 138.10.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 545 843 грн.
На цій підставі відповідачем 31.07.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення №0005992212, яким визначено позивачу грошове зобов'язання із податку на прибуток у сумі 818 765, 00 грн., у тому числі: 545 843, 00 грн. - основний платіж, 272 922, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач мотивує тим, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами - фізичними особами-підприємцями не носили реального характеру, отже здійснені позивачем витрати на отримання послуг від фізичних осіб-підприємців безпідставно враховано як витрати Товариства під час здійснення господарської діяльності.
Відмовивши в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи, а саме - надані позивачем документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання укладених Товариством угод.
Натомість, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що документи бухгалтерського обліку позивача відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а реальність виконання укладених господарських угод належним чином підтверджено цими документами.
Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.
Аналіз статей 14, 44, 138 Податкового Кодексу України та положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» свідчить, що господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
У зв'язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.
Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
Під час розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що надані позивачем документи бухгалтерського обліку не спростовують висновків ДПІ про те, що господарські операції між Товариством та його контрагентами (виконавцями) фізичними особами-підприємцями про надання консультаційно-організаційних послуг не мали реального характеру.
Натомість, суд апеляційної інстанції, здійснивши системний аналіз матеріалів справи та надавши належну оцінку наданим під час розгляду справи сторонами доказів, дійшов вірного висновку про те, що висновки ДПІ щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» спростовано під час розгляду справи.
Так, залученими до матеріалів справи доказами належним чином підтверджено реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентами консультаційно-організаційних послуг.
З огляду на це, судом обґрунтовано зроблено висновок про правомірність формування позивачем своїх податкових зобов'язань з податку на прибуток з урахуванням результатів здійснення вищезгаданих господарських операцій.
Натомість, в порушення приписів частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами протилежне.
Касаційна скарга ДПІ не спростовує правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 344, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2016 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді І.А. Гончарова
Р.Ф. Ханова
І.Я. Олендер