Іменем України
21 серпня 2018 року
Київ
справа №810/644/17
адміністративне провадження №К/9901/17032/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 810/644/17
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Держгеокадастру в Київській області,
третя особа - Відкрите акціонерне товариство «Шамраївське»
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_2
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року (у складі судді Панова Г.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (у складі колегії суддів Чаку Є.В., Файдюка В.В., Мєзєнцєва Є.І.),
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач або ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Київській області (далі за текстом - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ВАТ «Шамраївське», у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.79 га із земель резервного фонду Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.79 га із земель резервного фонду Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 10 квітня 2013 року по справі № 376/405/13-ц (набрало законної сили), визнано за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай) розміром 3.79 га із земель резервного фонду Руднянської сільської ради Сквирського району Київської області, у зв'язку з чим 21 листопада 2016 року (засобами поштового зв'язку) позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.79 га із земель резервного фонду Радянської сільської ради Сквирського району Київської області.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Постановляючи це рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки станом на день звернення позивача до відповідача з відповідним клопотанням, землі резервного фонду перебувають на праві постійного користування у ВАТ «Шамраївське», а тому відповідач на законних підставах відмовив позивачу у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.79 га із земель резервного фонду Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, вважаючи їх винесеними з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням судом норм процесуального права ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Касаційна скарга подана 07 червня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 810/644/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Згідно з пунктом 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Верховний Суд ухвалою від 19 липня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 810/644/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 20 серпня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 21 серпня 2018 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до Сквирського районного суду Київської області з позовом до Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області, Сквирської районної державної адміністрації про визнання права на земельну частку (пай). Так, Сквирський районний суд Київської області у справі № 376/405/13-ц позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав за ОСОБА_2 право на земельну частку (пай розміром 3,79 га) із земель резервного фонду Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області.
Вказане рішення суду набрало законної сили 21 квітня 2013 року.
На підставі даного судового рішення, 21 листопада 2016 року, засобами поштового зв'язку позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.79 га із земель резервного фонду Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області.
Відповідач своїм листом № Ч-38152/0-18386/6-16 від 27 грудня 2016 року відмовив ОСОБА_2 в задоволенні його клопотання, посилаючись на той факт, що землі резервного фонду Рудянської сільської ради передані у постійне користування ВАТ «Шамраївське».
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач має право на отримання у власність земельну ділянку. Держава зарезервувала землі під час розпаювання (землі резервного фонду), які передбачено надати у власність таким особам як позивач, однак передала їх у постійне користування підприємству. Державні органи наділені правом розпоряджатися землями резервного фонду, у тому числі переданими у постійне користування. Відповідач не виконує покладені на нього обов'язки щодо реалізації прав позивача, не реалізовує свої повноваження і не вирішує питання про припинення права постійного користування землею ВАТ «Шамраївське». Крім того зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій всупереч діючому законодавству визнають протиправну бездіяльність відповідача правомірною.
Відповідач заперечень або відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 не подано, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно статті 5 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України) сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку; приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).
Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.
Відповідно до частини третьої статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Частиною четвертою статті 122 ЗК України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до положень статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 вказаної статті).
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Згідно частини п'ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 141 ЗК України встановлені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржувані дії та рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області здійснені, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи були такі дії (бездіяльність) здійснені пропорційно та своєчасно.
Розглядаючи доводи касаційної скарги стосовно правомірності відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 122 ЗК України.
З урахуванням частини четвертої статті 122 ЗК України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про те, що питання стосовно розгляду клопотання позивача про розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.79 га із земель резервного фонду Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області відноситься до компетенції управління Держгеокадастру.
В той же час, як встановлено судами попередніх інстанцій, з наданих позивачем довідок Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області від 26 травня 2016 року, від 02 вересня 2016 року, Державного Акта на право постійного користування землею, Довідки архівного сектору Сквирської районної Державної адміністрації № 06-05/91 від 11 жовтня 2016 року вбачається, що земельна ділянка із земель резервного фонду у розмірі 245 га згідно Державного Акта НОМЕР_1 знаходиться на праві постійного користування у ВАТ «Шамраївське».
Відповідно до положень частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Відповідно до частини п'ятої статті 116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Статтею 141 ЗК України встановлені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що згідно статті 141 ЗК України, ВАТ «Шамраївське» припинило право користування землями резервного фонду у розмірі 245 га, з яких позивач просить відповідача надати йому дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.79 га із земель резервного фонду Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що оскільки станом на день звернення позивача до відповідача з відповідним клопотанням, землі резервного фонду перебувають на праві постійного користування у ВАТ «Шамраївське», а тому відповідач на законних підставах відмовив позивачу у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 3.79 га із земель резервного фонду Рудянської сільської ради Сквирського району Київської області.
Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко