88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
23.08.2018 м. Ужгород Справа № 907/389/18
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Кут Л.В.
розглянувши позовну заяву Хустської міської ради, м. Хуст до фізичної особи - підприємця Глеба Ганни Михайлівни, м. Хуст про стягнення суми 12630,01грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 12630,01грн., у тому числі 12620,25грн. основного боргу по сплаті за сервітутне користування земельною ділянкою за договором від 10.05.2011 та 9,76грн. пені за несвоєчасний розрахунок, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 19, 42 Конституції України, ст.ст.3, 11, 509, 510, 626, 627, 628, 629, 633, 642 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 5, 6, 43, 44, 173, 174, 178, 193 Господарського кодексу України щодо неналежно-го виконання відповідачем своїх обов'язків щодо своєчасності проведення розрахунків по сплаті сервітутних платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов договору від 10.05.2011 по сплаті за сервітутне користування земельною ділянкою, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 12630,01грн., яку позивач просить стягнути на свою користь.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.06.2018 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків.
03.07.18 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки у справі №907/389/18 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи норми п. 4 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін позивачем подано не було, у зв'язку з чим, враховуючи також, що предметом позову у даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.07.2018 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 03.08.2018 р.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Вказана ухвала суду від 05.07.2018 була надіслана відповідачу 06.07.2018 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1, та, як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №9040100151922 отримана відповідачем 14.07.2018.
Згідно пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.
У встановлений судом строк відповідачем не подано до суду відзиву на позовну заяву позивача.
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем матеріали, заслухавши повноважних представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
10 травня 2011 року між Хустської міською радою (власником земельної ділянки) та Глеба Ганною Михайлівною (землекористувачем) укладено договір про сервітутне землекористування СЧ № 056-00, за умовами якого було встановлене сервітутне землекористування (обмежене платне користування) на земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: м.Хуст, вул. Конституції, 1 «А» площею 57,98 м2 строком на 2 роки.
Згідно з пунктом 3.2 вищенаведеного договору плата за сервітутне землекористування складала 2052,09 грн. на рік або 171,01 грн. на місяць.
08 травня 2012 року між Хустської міською радою (власником земельної ділянки) та Глеба Ганною Михайлівною (землекористувачем) укладено новий договір сервітутного землекористування на вищезазначену земельну ділянку СЧ №056-01 строком до 07.05.2013.
Відповідно положень договору плата за сервітутне землекористування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м.Хуст, вул. Конституції, 1 «А» складала 3278,33 грн. на рік або 273,19 грн. на місяць.
07 травня 2013 року між Хустської міською радою (власником земельної ділянки) та Глеба Ганною Михайлівною (землекористувачем) укладено новий договір сервітутного землекористування на вищезазначену земельну ділянку СЧ №056-02 строком до 06.05.2014.
Відповідно положень договору плата за сервітутне землекористування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м.Хуст, вул. Конституції, 1 «А» залишилася незмінною і складала 3278,33 грн. на рік або 273,19 грн. на місяць.
07 травня 2014 року між сторонами укладено додаткову угоду про поновлення договору сервітутного землекористування СЧ №056-02, за умовами якої сторони дійшли згоди поновити дію договору на строк 1 рік, а саме до 07.05.2015, інші умови договору залишили без змін.
29 січня 2015 року сторонами внесено зміни до договору сервітутного землекористування СЧ №056-02 від 07.05.2013, згідно яких плата за сервітутне користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м.Хуст, вул. Конституції, 1 «А» складала 4094,63 грн. на рік або 341,21 грн. на місяць.
07 травня 2015 року між сторонами укладено додаткову угоду СЧ №056-04 про поновлення договору сервітутного землекористування СЧ №056-02 від 07.05.2013, згідно з умовами якої сторони дійшли згоди поновити дію договору на строк 1 рік, а саме до 07.05.2016, інші умови договору залишили без змін.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що плату за сервітутне землекористування Землекористувач (відповідач) вносить щомісячно на рахунок Власника (позивача) до 30-го числа місяця наступного за звітним. Згідно з п 7.1. договору відповідач зобов'язався своєчасно вносити плату за сервітутне землекористування.
Відповідач своїх зобов'язань перед позивачем по договору щодо плати за сервітутне землекористування належним чином не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 12 630,25 грн., з огляду на що позивач звернувся за захистом свого порушеного права до суду з даним позовом, та, яку позивач просить стягнути на його користь.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Земельними відносинами за визначенням ст. 2 Земельного кодексу України є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, об'єктами яких є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
У відповідності до ст. 4 Земельного кодексу України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно зі ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Згідно з ч. 1 ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Аналогічні норми містяться також у Цивільному кодексі України статтею 401 якого встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
За змістом ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Статтею 403 Цивільного кодексу України встановлено, що сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.
За умовами укладених між сторонами договорів №СЧ 056-00 від 10.05.2011, №СЧ №056-01 від 08.05.2012 (зі змінами та доповненнями), №СЧ №056-02 від 07.05.2013 та додаткової угоди до нього №056-04 від 07.05.2015 відповідач зобов'язаний здійснювати оплату сервітутного землекористування на підставі розрахунку плати за сервітутне землекористування щомісячно до 30 числа місяця, наступного за звітним.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу за період з 10.05.2011 по 07.05.2016 нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 12620,25 грн.
Також за прострочення зобов'язання з повернення процентів позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 9,76 грн.
Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши правильність нарахування позивачем суми пені з посиланням на вищенаведені норми та п. 6.3 договору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача пеню за прострочення платежу у розмірі 9,79 грн.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання грошового зобов'язань за отриманий товар, згідно видаткових накладних, як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованість.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240, 252 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи - підприємця Глеба Ганни Михайлівни (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Хустської міської ради (90400, м. Хуст, вул. 900-річчя Хуста, буд. 27, ідентифікаційний код 34005221) заборгованість у розмірі 12630,01 грн. (Дванадцять тисяч шістсот тридцять грн. 01 коп.), а також суму 1762, 00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 23.08.2018
Суддя О.Ф. Ремецькі