номер провадження справи 27/77/18
13.08.2018 Справа № 908/1116/18
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засідання Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи
За позовом: Концерну «Міські теплові мережі» (69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926)
про стягнення 1 223 039 грн. 51 коп.
за участю
представник позивача: ОСОБА_1, довіреність № 55/20- 19 від 22.05.2017 р.;
представник відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 284 від 13.02.2018 р.;
13.06.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 1 095 328 грн. 64 коп. основного боргу, суму інфляційних витрат у розмірі 82 261 грн. 82 коп., 3% річних в розмірі 19 962 грн. 54 коп., суму нарахованої пені у розмірі 25 486 грн. 51 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2018 р., справу № 908/1116/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 13.06.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1116/18, присвоєно справі номер провадження 27/77/18, підготовче засідання призначено на 04.07.2018 р.
Справа № 908/1116/18 розглядається за правилами загального позовного провадження.
03.07.2018 р. представник відповідача у підготовчому засіданні проти позову заперечив частково, на підставах викладених у письмовому відзиві № 378-юр від 02.07.2018 р. (вх. № 08-08/11821/18). Проти існування заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 1 095 328 грн. 64 коп. не заперечив, проте не погоджується з розрахунком позивача в частині нарахування 3% річних та пені. Вважає, що позивач не правомірно збільшив загальну суму 3% річних на 76 грн. 71 коп. та пені на 582 грн. 30 коп.
Просить суд зменшити розмір пені, відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 582 грн. 30 коп. та 3% річних в розмірі 76 грн. 71 коп. Крім того, просить суд розстрочити виконання рішення у справі на 12 календарних місяців, зі сплатою сум щомісячно рівними частинами та зменшити суму пені.
04.07.2018 р. судом проведено підготовче засідання у справі № 908/1116/18 за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, відповідно до приписів п. 9 ч. 1 розділу ХІ «Перехідних положень» Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 р.).
Ухвалою суду від 04.07.2018 р., відповідно до ст. 183 ГПК України, судом було оголошено перерву в підготовчому засіданні на 13.08.2018 р.
Від позивача 10.08.2018 р. надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечив проти надання розстрочки виконання рішення суду на 12 місяців.
Також від позивача в порядку ст. 46 ГПК України надійшла заява про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом.
Судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1095328 грн. 64 коп. - основного боргу, 82261 грн. 82 коп. втрат від інфляції, 19885 грн. 83 коп. 3 % річних та 24904 грн. 21 коп. пені.
У підготовчому засіданні 13.08.2018 р. представники сторін звернулись до суду з письмовою спільною заявою в порядку ч. 6 ст. 183 ГПК України про розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого засідання.
Відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Заяву сторін в порядку ч. 6 ст. 183 ГПК України, судом прийнято. 13.08.2018 р. суд перейшов до розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 13.08.2018 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
13.08.2018 р. представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог. Просить суд задовольнити зменшені позовні вимоги в повному обсязі.
13.08.2018 р. представник відповідача в засіданні суду просив суд розстрочити виконання рішення на 12 місяців та зменшити суму пені в порядку ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України, на підставах викладених у письмовому відзиві від 02.07.2018 р. вх. № 08-08/11821/18 (міститься в матеріалах справи).
В засіданні суду 13.08.2018 р. здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).
У судовому засіданні 13.08.2018 р., на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з'ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів - ст. 218 ГПК України.
Судові дебати - частина судового розгляду, що складаються з промов осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши представників сторін, після судових дебатів, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз'яснив порядок і строк його оскарження.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд
Рішенням Запорізької міської ради № 17 від 11.01.2002 р. «Про створення комунальних підприємств теплових мереж» створено Концерн «Міські теплові мережі».
Відповідно до п. 2.1 Статуту Концерну «Міські теплові мережі» в третій редакції, зареєстрованій 12.04.2013 р. за № 11031050064000104, основною метою діяльності Концерну «МТМ» (позивача у справі) є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.
Згідно з пунктом 2.2 Статуту Концерну «МТМ» предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.
Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.
Відповідно до ст.ст. 13, 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» централізоване опалення належить до житлово-комунальних послуг, порядок надання, якісні та кількісні показники яких мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України «Про теплопостачання», теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.
Статтею 25 Закону України «Про теплопостачання», закріплено права та основні обов'язки споживача теплової енергії, яка містить обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Згідно з пунктом 4 «Правил користування тепловою енергією», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору, а пунктом 14 Правил передбачений обов'язок споживача до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
Згідно п. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги належить до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, що повністю кореспондується зі ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Аналогічні норми щодо встановлення тарифів містяться у ст. 13 Закону України “Про теплопостачання”.
01.09.2006 р. між Концерном «Міські теплові мережі» в особі філії Концерну «Міські теплові мережі Жовтневого району (теплопостачальна організація) та Відкритим акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго») (споживач) укладено договір про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді № 600277 (договір).
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Відповідно до п. 1.1 договору, теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання відпустити теплову енергію в гарячій воді споживачу, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до нього, що є їх невід'ємними частинами.
Під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлено цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією», «Правилами підготовки теплових господарств до опалювального періоду», «Правилами будови і безпечної експлуатації трубопроводів пари та гарячої води», «Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж», та іншими актами цивільного законодавства і нормативно-правовими актами та документами.
В розумінні Закону України «Про теплопостачання» та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно договору постачання теплової енергії в гарячій воді здійснюється на орендоване, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова, 73 (об'єкт теплопостачання).
На виконання умов договору теплопостачальна організація відпустила споживачу теплову енергію у наступних періодах: з жовтня 2016 р. по березень 2017 р. та з листопада 2017 р. по березень 2018 р.
Загальна сума відпущеної теплової енергії складає 1095328 грн. 64 коп., що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії та рахунками, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи.
Згідно з п.п. 3.2.1, 3.2.6 договору відповідач зобов'язався виконувати умови договору та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.
Розділом 6 договору визначено порядок розрахунків за теплову енергію.
Згідно п. 6.2 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок теплопостачальної організації. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюються споживачем на підставі акту приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до п. 6.6 договору, споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від теплопостачальної організації документи за розрахунковий період: рахунок-фактуру, акт приймання-передачі теплової енергії, податкову накладну, акт звіряння розрахунків (за вимогою споживача).
Оскільки споживач не з'явився до теплопостачальної організації для отримання вказаних вище документів, позивачем дані документи було надіслано поштою.
Приписами п. 6.6.1 договору встановлено, що споживач отриманий акт приймання-передачі теплової енергії повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації протягом п'яти днів з дати отримання.
В разі наявності заперечень щодо даних, зазначених в акті, споживач зобов'язаний надати теплопостачальній організації нормативно обґрунтовані письмові заперечення до даного акту з додаванням відповідних документів та погодити з теплопостачальною організацією всі розбіжності у встановлений п. 6.6.1 договору строк. У разі неотримання акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні у встановлений договором термін, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період (п. 6.6.2 договору).
Відповідач жодних заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача у встановлені договорами строки не надав. Теплопостачальною організацією в порядку п. 6.6.2 договору були зроблені помітки на актах, а отже оформлені таким чином акти приймання-передачі теплової енергії в гарячі воді вважаються погодженими сторонами та є підставою для проведення розрахунків.
Відповідач жодних заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії на адресу позивача у встановлені договорами строки не надав, належним чином оформлені акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період на адресу теплопостачальної організації не повернув.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача надсилались претензії від 14.09.2017 р. № 6427-04 та від 27.03.2018 р. № 1368/08 з вимогами сплатити борг за теплову енергію
Відповідачем було надіслано позивачу відповідь на претензію № 6427-04 від 14.09.2017 р., з проханням розстрочення оплати за договором № 600277 від 01.09.2006 р.
Відповідно до п. 10.1 договір набуває чинності з 01.09.2006 р. і діє до 01.09.2007 р. Згідно з п. 10.2 договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін.
Пунктом 10.4 договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не відбулася ні одна із обставин, передбачених у п. 10.2 договору.
Згідно з усними поясненнями представників сторін, наданими в судовому засіданні, та як вбачається з матеріалів справи, договір сторонами розірваний не був, діє до теперішнього часу, тобто є пролонгованим.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін врегульовано договором на постачання теплової енергії в гарячій воді.
За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (ст. 714 ЦК України).
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» серед основних обов'язків споживача є додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Пункт 40 Правил користування тепловою енергією № 1198 від 03.10.2007 р. передбачає, що споживач зобов'язаний дотримуватись вимог нормативно-технічних документів та договору, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Згідно зі ст. 276 ГК України, відповідач зобов'язаний був оплатити відпущену теплову енергію у встановлений термін за встановленими цінами.
Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у встановлений строк.
Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки.
Відповідач не надав суду доказів належного виконання зобов'язання і сплати суми заборгованості у повному обсязі.
Факт наявності заборгованості за договором відповідачем не заперечується.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 1095328 грн. 64 коп. заборгованості за відпущену теплову енергію за період з жовтня 2016 р. по березень 2017 р. та з жовтня 2017 р. по квітень 2018 р.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 19885 грн. 83 коп. 3 % річних за період з 25.11.2016 р. по 20.04.2018 р. (по кожному акту окремо) та 82261 грн. 82 коп. втрат від інфляції нарахованих за період заборгованості з жовтня 2016 р. по березень 2017 р. та з листопада 2017 р. по січень 2018 р.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Факт порушення відповідачем термінів розрахунків, передбачених договорами, є доведеним і вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат заявлені обґрунтовано. До стягнення з відповідача належить сума втрат від інфляції в розмірі 82261 грн. 82 коп. та сума 3 % річних в розмірі 19885 грн. 83 коп. (в межах заявлених позовних вимог).
У зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати, позивачем заявлено до стягнення 24904 грн. 21 коп. пені за період заборгованості з 25.11.2016 р. по 20.04.2018 р. (по кожному акту окремо).
Пунктом 7.2.8 договору передбачено, що в разі сплати або несвоєчасної оплати споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у п. 6.3 цього договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.
Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено розрахунок пені за порушення строку оплати, суд встановив, що вимоги про її стягнення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення суми пені, суд його задовольнив, виходячи з наступного.
Обґрунтовуючи дане клопотання, відповідач посилається на те, що основною причиною скрутного фінансового становища товариства є значна заборгованість споживачів за надані населенню області послуги з постачання електричної енергії, а також відсутність своєчасного фінансування товариства через встановленого НКРЕКП для відповідача нульового алгоритму або встановлення щодобових багатомільйонних відрахувань, тобто в допущенні прострочення відсутня безпосередня вина відповідача.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Згідно п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд, розглянувши подані документи, враховуючи співрозмірність заявленої суми пені до суми основного боргу, ступінь вини відповідача та приймаючи до уваги період заборгованості, вважає за можливе здійснити зменшення суми пені до 10 000 грн. 00 коп.
Також відповідачем заявлено клопотання про надання розстрочення судового виконання рішення суду на дванадцять місяців, розглянувши дане клопотання, суд відмовив в його задоволенні, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарсько - процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частинами 1, 4 ст. 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
При вирішенні питання про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, суд виходить з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. При цьому, при прийнятті рішення про надання розстрочки та відстрочки суд має враховувати, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.
Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.
Відповідач, як на підставу надання розстрочки виконання рішення посилається на те, що заборгованість утворилася в зв'язку зі скрутним фінансовим становищем відповідача та незадовільною платіжною дисципліною споживачів. Також відповідач зазначає, що Кабінетом Міністрів України 4 березня 2015 року постановою №83, затверджено Перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до якого включено ВАТ «Запоріжжяобленерго». Прийняття рішення про стягнення заборгованості без врахування обставин, що ускладнюють його виконання, ставить під сумнів стабільність фінансового стану енергопостачальника, та як наслідок може відобразитись на безпеці експлуатації об'єктів електроенергетики, на безперервності передачі та поставки енергії, на екологічній безпеці об'єктів електроенергетики, на збережені цілісності та забезпечені надійного і ефективного функціонування ОЕС України тощо. Відповідач зазначає, що господарська діяльність його підприємства фактично паралізована. Складна ситуація є наслідком дій регулятора в сфері електроенергетики - НКРЕКП, що вмотивовано низьким рівнем розрахунків з ДП «Енергоринок», в тому числі надання судами розстрочки виконання рішень боржникам ПАТ «Запоріжжяобленерго». НКРЕКП було фактично заблоковано надходження грошових коштів після розподілу на поточні рахунки відповідача. Підтвердження тому є встановлення для відповідача нульового відсотку відрахувань коштів на поточні рахунки постачальника електричної енергії. Просить розстрочити виконання рішення строком на чотири місяці.
Однак саме лише посилання відповідача на вищевикладене не є підставами для надання розстрочення виконання судового рішення.
При цьому, надання заявникові розстрочення виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочення.
Отже, визначальним фактором при наданні розстрочення є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Розглядаючи вказане вище клопотання судом прийнято до уваги той факт, що відповідачем не надано суду Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2017 рік (форма № 2), тобто офіційних статистичних відомостей, які здаються у т.ч. відповідачем у цій справі до відповідних органів статистики.
Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Принципами підприємницької діяльності, згідно зі ст. 44 ГК України, є, зокрема, вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтею 160 ГПК України встановлено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.
На підставі викладеного, суд відмовляє відповідачу в задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців. Відповідач не позбавлений можливості, за наявності достатніх підстав, звернутись до суду з клопотанням про надання розстрочення виконання рішення суду на стадії виконання судового рішення.
За таких обставин, позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сума судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, з урахуванням вимог ст. 7 Закону України «Про судовий збір», позивач не позбавлений права, у зв'язку зі зменшенням позовних вимог та внесенням судового збору в більшому розмірі, подати до суду клопотання про повернення з Державного бюджету 1046 грн. 29 коп. судового збору.
В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання № 26039302042813 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 313957, код ЄДРПОУ 32121458) 1095328 (один мільйон дев'яносто п'ять тисяч триста двадцять вісім) грн. 64 коп. основного боргу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (69091 м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, на поточний рахунок № 26007301001951 у Філії - Запорізьке обласне управління ПАТ «Державний ощадний банк України», МФО 313957, код ЄДРПОУ 32121458) 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. пені, 82261 (вісімдесят дві тисячі двісті шістдесят одну) грн. 82 коп. втрат від інфляції, 19885 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 83 коп. 3 % річних та 18335 (вісімнадцять тисяч триста тридцять п'ять) грн. 71 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення оформлено та підписано 23 серпня 2018 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Дроздова