13 серпня 2018 року
Київ
справа №9901/627/18
адміністративне провадження №П/9901/627/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Шипуліної Т.М., Ханової Р.Ф.,
за участю:
секретаря судового засідання Загороднього А.А.,
представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника відповідача Селіванова А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження клопотання представника Верховної Ради України про закриття провадження у справі № 9901/627/18 за позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України про оскарження Постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" № 2471-ХІІ від 17.06.1992,
У червні 2018 року ОСОБА_6 (далі ОСОБА_6, позивач) через свого представника адвоката ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із позовом до Верховної Ради України (далі ВРУ, відповідач), у якому заявив вимоги про визнання незаконною та нечинною Постанову Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна» №2471-ХІІ (далі Постанова №2471-ХІІ).
Підставою для подання позову, на думку позивача, було без законних на те підстав застосування при обґрунтуванні слідчим врученого йому повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, посилання на порушення вимог Постанови Верховної Ради від 17 червня 1992 року «Про право власності на окремі види майна» №2471-ХІІ. В обґрунтування позову ОСОБА_6 посилається на те, що оскаржуваний правовий акт є підзаконним нормативно-правовим актом, такий не відповідає статті 41, пункту 7 статті 92 Конституції України. Вказана Постанова №2471-ХІІ була прийнята на підставі ст.ст. 13,28,45 Закону України «Про власність», який втратив чинність 20.06.2007, а тому така не є законом і не може встановлювати правовий режим власності на певні види майна. Крім того, Постанова №2471-ХІІ суперечить діючому Цивільному кодексу України, вважає, що зброя як річ, може вільно перебувати в цивільному обороті, а обмеження підзаконними нормативно-правовими актами оборотоздатності речей є незаконним.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року відкрито провадження у справі.
Справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.00 год. 30.07.2018 та за клопотанням позивача і його представника розгляд справи відкладено на 15.00 год. 13.08.2018 для надання можливості подання відповіді на відзив відповідача.
03.08.2018 на адресу суду надійшло клопотання відповідача - Верховної Ради України про закриття адміністративної справи. Подане клопотання обґрунтовано тим, що в порядку адміністративного судочинства не можуть бути оскаржені і переглянуті правові акти ВРУ щодо їх конституційності. Дії щодо прийняття Верховною Радою України правових актів не є управлінськими, такі не можуть бути оскаржені та визнані протиправними в порядку адміністративного судочинства. На час прийняття оскаржуваної Постанови №2471-ХІІ діяв Закон України «Про власність» відповідно до положень статей 13,28,45 якого прийнято оскаржувану Постанову, яка за визначенням законодавця прирівнювалась до законодавчого акту - закону. З огляду на це, а також те, що позивач вважає Постанову №2471-ХІІ такою яка не відповідає Конституції України в частині обмеження у здійсненні права власності на окремі види майна - зброю, передбачені Конституцією України, розгляд цього питання віднесений до юрисдикції Конституційного Суду України.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав заявлене клопотання та просив його задовольнити.
Представники позивача заперечили проти задоволення клопотання та просили залишити таке без задоволення.
Вирішуючи заявлене клопотання про закриття провадження у даній справі, суд виходить з наступного.
За приписами пунктів першого та другого статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник в зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пунктом 1 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
У відповідності до частини 1 статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких, зокрема, належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України.
Згідно з частиною 1 статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII до повноважень Суду належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що невідповідність Конституції України актів Верховної Ради України може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності, що свідчить про неможливість розгляду таких справ у порядку адміністративного судочинства.
Крім того, відповідно до принципу поділу державної влади в Україні, закріпленому в статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 27 березня 2002 року №7-рп/2002 визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.
Судом встановлено, що оскаржувана Постанова №2471-ХІІ прийнята Верховною Радою України відповідно до положень статей 13,28,45 Закону України «Про власність» і за приписом законодавця та своєю сутністю є законодавчим актом прирівняним до закону.
Згідно Розділу XV ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.
Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів(законодавчих актів), що включає в себе всі стадії законодавчого процесу (внесення (подання) законопроекту до парламенту; попередній розгляд і обговорення законопроекту у комітетах парламенту; обговорення, прийняття рішень щодо законопроекту на пленарних засіданнях; підписання, офіційне оприлюднення та набрання ним чинності) не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності, це дає підстави зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема, Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції, не поширюється на спори про оскарження законодавчих актів прийнятих Верховною Радою України.
З урахуванням наведеного вище юрисдикція Верховного Суду не поширюється на спори про оскарження законодавчих актів прийнятих Верховною Радою України, зокрема на спори щодо відповідності таких Конституції України.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки у позовній заяві ОСОБА_6 йдеться про те, що оскаржувана Постанова №2471-ХІІ суперечить Конституції України, суд дійшов висновку, що зазначену справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, тому заявлене клопотання підлягає задоволенню, а провадження у справі підлягає закриттю.
Відповідно до частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України роз'яснити позивачеві, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Керуючись статтями 238, 239, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Клопотання представника Верховної Ради України про закриття провадження у справі № 9901/627/18 за позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України про оскарження Постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" № 2471-ХІІ від 17.06.1992 задовольнити.
Провадження у справі № 9901/627/18 за позовом ОСОБА_6 до Верховної Ради України про оскарження Постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" № 2471-ХІІ від 17.06.1992 - закрити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (з дня складення повного судового рішення).
Ухвала складена та підписана 17.08.2018.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
І.Я. Олендер,
Л.І. Бившева,
І.А. Гончарова,
Т.М. Шипуліна,
Р.Ф. Ханова,
Судді Верховного Суду