ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
22 серпня 2018 року № 826/5489/17
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П., при секретарі судового засідання Кириллові М.С. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особа Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві Київська міська рада
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
представник позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 05.04.2017 за реєстр № 1107),
представник відповідача - не прибув,
представник третьої особи - не прибув,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві, третя особа - Київська міська рада про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2017 відкрито провадження у справі, зобов'язано відповідача надати до 31.10.2017 письмові заперечення проти позову та всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності з приводу яких подано позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2018 відповідача повторно зобов'язано надати відзив на позов, всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при вчиненні дії, допущенні бездіяльності з приводу яких подано позов, а також докази надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи та письмові пояснення стосовно того, яким чином було встановлено площу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2 на яку позивачу було нараховано земельний податок з фізичних осіб та належним чином засвідчені копії документів на підтвердження викладених обставин.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що площа земельної ділянки під належним йому нежитловим приміщення за адресою АДРЕСА_2 складає 0, 07483 га, а не, як на те посилається відповідач, 0,1937 га. Також позивач посилався на те, що він не має статусу, а ні землевласника, а ні землекористувача земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 та при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідач мав використовувати дані Державного земельного кадастру. Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Третя особа надала суду письмові пояснення в яких просила розглядати справу без її участі та зазначила про те, що оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідач оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У судове засідання 07.11.2017 представники відповідача та третьої особи не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.
10.08.2018 відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив про те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 23.08.2016 № 667 до позивача перейшло право власності на нежитлове приміщення загальною площею 640,00 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, у зв'язку з чим та огляду на те. що згідно даних ПК «Кадастр» станом на 07.04.2017, наданих Департаментом земельних ресурсів КМДА загальна площа земельної ділянки під даним нежитловим приміщенням складає 0,1937 га (1937кв.м), базова вартість 1-го м. кв. становить 761,97 грн/кв.м., економіко-планувальна зона №591 позивачу на підставі пункту 287.5 статті 287 Податкового кодексу України було визначено грошове зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб.
Під час судового розгляду справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.08.2016 за реєстр. №667 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення загальною площею 640,00 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.
08.02.2017 Державною податковою інспекцією у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення - рішення № 20-1305, якими визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання з земельного податку у розмірі 74459,04 грн.
Позивач не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню звернувся з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси за захистом яких позивач звернувся до суду були порушені з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з підпунктами 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з пунктами 287.6 та 287.7 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Відповідно до пункту 286.6 статті 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:
1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Згідно з пунктом 14.173 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
При цьому, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІ Податкового кодексу України та підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.
Таким чином, у даному випадку, податковий орган мав оцінити комплекс обставин, передбачених статтею 271 Податкового кодексу України, зокрема, з'ясовувати на підстав даних Державного земельного кадастру площу, цільове призначення, оцінку земельної ділянки, встановити чи зареєстровано право власності на приміщення, що знаходяться на земельний ділянці, чи є підстави для врахування пропорційної частки прибудинкової території тощо.
Позивачу на праві приватної власності належить відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 23.08.2016 за реєстр. № 667 ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею 640,00 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.
Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким відповідач нарахував земельний податок, обов'язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
В наданих суду запереченнях відповідач зазначає про те, що при здійсненні розрахунку земельного податку з фізичних осіб та прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення ним було використано дані ПК «Кадастр» станом на 07.04.2017, надані Департаментом земельних ресурсів КМДА. На підтвердження чого відповідачем надано суду документ "копія витягу з міського кадастру".
Доказів на підтвердження факту отримання та використання при розрахунку податкового зобов'язання з земельного податку даних Державного земельного кадастру відповідачем суду надано не було, як і не було зазначено про наявність відповідного факту.
З аналізу розрахунку до податкового повідомлення - рішення від 08.02.2017 № 08.02.2017 № 20-1305 судом встановлено, що відповідачем при розрахунку земельного податку було застосовано ставку земельного податку у розмірі 3%, тобто максимальний розмір ставки податку, який передбачений статтею 274 Податкового кодексу України, відповідно до якої ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що відповідно до пункту 286.5 статті 286.5 Податкового кодексу України саме відповідач наділений повноваженнями здійснити нарахування суми земельного податку з фізичних осіб та враховуючи положення пункту 286.1 статті 286 Податкового кодекс України, він повинен був використовувати дані державного земельного кадастру, натомість відповідачем здійснено таке нарахування виходячи з даних, отриманих з неналежних джерел, суд дійшов висновку про те, що відповідачем невірно розраховану суму податкового зобов'язання, яке було визначено оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
Аналогічна позиція викладена постанові Верховного Суду від 12.06.2018 № №К/9901/3401/17 (адміністративна справа №826/13291/16).
Суд звертає увагу на те, що він не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, вирішувати питання, які належать до його компетенції, усувати необґрунтованість оскаржуваного рішення в ході судового розгляду. Оскаржуване рішення не може ґрунтуватися на доказах, які отримані пізніше, ніж прийняте оскаржуване рішення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 №К/9901/1450/17 ( справа №826/15139/16).
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (02095, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві (02217, м. Київ, вул. Закревського, 41, код ЄДРПОУ 39466328), третя особа - Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, КОД ЄДРПОУ 22883141) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС у місті Києві від 08.02.2017 № 20-1305.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.П. Огурцов