Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 серпня 2018 р. Справа№805/4062/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Толстолуцька М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою: 87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Кленова Балка, 3) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії незаконною, зобов'язання виплатити пенсію та моральну шкоду, -
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача по невиплаті йому пенсії за віком протиправною та незаконною;
- зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити йому пенсію з жовтня 2017 року по теперішній час;
- стягнути моральну шкоду з відповідача у розмірі заборгованості пенсії на час постановлення рішення.
Ухвалою від 05 червня 2018 року суд залишив позовну заяву без руху із встановленням позивачу 10-денного строку з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків, шляхом сплати судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок за наступними реквізитами: отримувач коштів УК/м. Слов'янськ/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37803368; банк отримувача ГУДКСУ у Донецькій області; код банку отримувача (МФО) 834016; рахунок отримувача 31214206784075; код класифікації доходів бюджету 22030101. Призначення платежу: Судовий збір, за позовом __ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 35099148 (суду, де розглядається справа) та надання суду оригіналу документу про сплату судового збору у визначеному розмірі;
- оформлення позовної заяви відповідно до вимог статті 160 КАС України, шляхом зазначення ідентифікаційного коду відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.
На адресу суду надійшла заява позивача, згідно якої надано уточнюючу позовну заяву . із зазначенням ідентифікаційного коду відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та надано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 352,00 грн., тобто у меншому розмірі, ніж визначено судом в ухвалі від 05 червня 2018 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 червня 2018 року суд з власної ініціативи продовжив позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом 10 (десяти) днів з дня отримання даної ухвали, шляхом доплати судового збору та надання до суду оригіналу квитанції про сплату судового збору у визначеному судом розмірі або належних доказів в обґрунтування майнового стану.
В установлений строк позивачем до суду надано оригінал квитанції про сплату судового збору у розмірі 352,00 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року адміністративну справу № 805/4062/18-а було прийнято до розгляду судді Толстолуцької М.М. та відкрито провадження у справі.
Ухвалою від 20 серпня 2018 року суд замінив відповідача по справі з Центрального управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя на Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд зазначає, що відповідно до положень статті 263 КАС України дані справи суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України заявами по суті справи для даної категорії справи є позов та відзив.
Так, у позові позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Маріупольському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області з 29.08.2017 року. З 01 жовтня 2017 року по теперішній час виплати пенсії так і не відбулись з невідомих причин, як зазначає позивач. Крім того, позивач вважає, що бездіяльність відповідача та необхідність змінити місце проживання завдали йому моральні страждання,які він оцінив у розмірі суми несплаченої пенсії.
Вважаючи такі дії відповідача незаконними, оскільки виплати пенсії не відбулись взагалі не з підстав, передбачених Законом, позивач звернувся з даним позовом до суду.
У встановлений судом строк на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що чинними нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України врегульовано порядок виплати пенсій особам, переміщеним з тимчасово окупованих територій. Враховуючи зазначені акти, виплата пенсії позивачеві не виплачена.
Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідач не надав докази, витребувані судом ухвалою від 18.07.2018 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі.
Одночасно, відповідачем було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду за період пропущеного строку звернення до адміністративного суду. Заявлене клопотання відповідач обґрунтовує тим, що пенсія є щомісячним платежем, а тому про порушення свого права позивач дізналась, не отримавши своєї чергової пенсійної виплати. Отже, перебіг строку звернення до суду, на думку відповідача, з вимогами про відновлення виплати пенсії за кожен конкретний місяць розпочинається у цьому місяці. Враховуючи період заявлених вимог та дату звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав, відповідач зазначив про необхідність залишення без розгляду позовної заяви в частині вимог поза межами строку звернення до адміністративного суду.
Стосовно відшкодування моральної шкоди позивачу відповідач посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вважає дану вимогу необґрунтованою та як таку, що не підлягає задоволенню.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України (паспорт серії ВЕ № 218923, виданий 17 грудня 2016 року Приморським РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області), РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1) та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29 серпня 2017 року № 0000310265 /арк. справи 6, 8-9, 12/.
До позову ОСОБА_1 надав лист Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 14.02.2018 року №Ш-1710-14-1.1.2, яким повідомлено позивача про те, що комісією прийнято рішення про призначення (відновлення) соціальних виплат, та про направлення копії цього рішення до відповідача для відповідного реагування. /арк. справи 14/.
Позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки виплати пенсії так і не були здійснені з 01.10.2017 року.
Отже, спірними питанням у справі є правомірність невиплати пенсії позивачеві.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
В силу вимог статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.
Як зазначалось судом раніше, факт внутрішнього переміщення позивача підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Доказів скасування вказаної довідки на час розгляду справи матеріали справи не містять.
Відповідно до положень статті 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Як зазначив відповідач у листі від 22.06.2018 року № 254/К-01-01-08 пенсія була припинена оскільки не було підтверджено місце фактичного проживання позивача, однак, на момент підготовки відзиву на позовну заяву відповідачем не встановлено фактичне місце проживання відповідача поза межами України, та не надані докази в підтвердження зазначеного.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії позивачеві з зазначеної дати, рішення про припинення (призупинення) виплати пенсії тощо відповідачем суду не надано. Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії матеріали справи не містять.
Дійсно, з аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що “інші випадки” для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, посилання відповідача, викладені у його листі на адресу позивача від 22.06.2018 року вих. № 254/К-01-01-08 на обґрунтування припинення виплати пенсії нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
Конституцією України закріплено право кожного громадянина щодо свободи пересування.
Таким чином, не знаходження позивача за місцем проживання/перебування не може бути підставою для припинення виплати пенсії.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Отже, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав (через не підтвердження місця фактичного проживання), відповідач порушив його право на отримання пенсії.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбаченою діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
З огляду на наведене, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2017 року та судом не встановлено законних підстав для неможливості поновлення відповідачем пенсійних виплат позивачеві, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача та вважає за можливе задовольнити позов, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання його здійснити нарахування та виплату належної пенсії з 01.10.2017 року.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду як на підставу для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог, суд вважає таку позицію необґрунтованою з огляду на наступне.
Відповідно до норм частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Так, нормами статті 46 зазначеного Закону встановлено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України. Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком, а клопотання відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог поза межами 6-місячного строку задоволенню не підлягає.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі несплаченої пенсії, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправною бездіяльністю відповідача як суб'єкта владних повноважень порушено його права, оскільки така бездіяльність завдала йому моральних страждань та унеможливила функціонування особистості позивача на конституційних засадах.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, яким чином позивач оцінив заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходив.
Отже, вимога позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі заборгованості пенсії на час постановлення рішення не може бути задоволена лише за наявності протиправного рішення, дії чи бездіяльності відповідача.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.10.2017 року підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач при поданні позову сплатив судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 139, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 жовтня 2017 року.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою: 87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Кленова Балка, 3) та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 жовтня 2017 року.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) сплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою: 87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Кленова Балка, 3) заборгованість за весь період, починаючи з 01 жовтня 2017 року - у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою: 87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Кленова Балка, 3) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) 20 серпня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Толстолуцька М.М.