м. Вінниця
07 серпня 2018 р. Справа № 802/1208/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк А.Ю., розглянувши в письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 (21018, АДРЕСА_1)
до: Державної архітектурно-будівельної інспекції України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26)
про: стягнення коштів
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про стягнення коштів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року його поновлено на роботі. Разом з тим, позивачу не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу та грошову компенсацію за невикористані відпустки. Відтак, позивач звернувся до суду з даним позовом щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористані відпустки.
Ухвалою суду від 15.05.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 05.07.2018 року витребувано у Державної архітектурно - будівельної інспекції України довідки розрахунку сум, що були виплачені ОСОБА_1 за період з 22.10.2014 року по 16.02.2018 року.
04.06.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, просив у їх задоволенні відмовити повністю, оскільки позивач умисно ухилявся від поновлення його на посаді та не з'являвся до Державної архітектурно-будівельної інспекції України для оформленням трудових відносин, незважаючи на неодноразові листи - запрошення.
Крім того, у відзиві зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відраховується з дня укладення трудового договору. Оскільки позивач відпрацював фактично 3 календарних дні, відповідно право на отримання відпустки або заміни її грошовою компенсацією не набув.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
В судове засідання позивач не прибув, проте подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження. Додатково зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про дату час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Однак, на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на викладені обставини, судом вирішено провести розгляд справи в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року було визнано протиправним та скасовано наказ Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області № 44-ос від 22.08.2014 року «Про звільнення ОСОБА_1П.» та поновлено ОСОБА_1 на посаді з 27 серпня 2014 року (а.с. 4).
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.11.2017 року на користь ОСОБА_1 стягнено середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 22.10.2014 року по справі № 802/3451 /14-а за період з 17.08.2017 року по 14.11.2017 року в сумі 11601 грн. 90 коп. з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету (а.с. 5-7).
На час звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 були здійснені виплати з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету у загальному розмірі 102567 грн. 06 коп. за період з 23.10.2014 року по 14.11.2017 року на підставі:
Постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12.08.2016 року у справі № 802/945/16-а;
Постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 802/257/17-а;
Постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 16.08.2017 року у справі № 802/1162/17-а;
Постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12.08.2016 року у справі № 802/1848/17-а.
Проте, позивач вважаючи, що йому не було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 15.11.2017 року по дату фактичного поновлення на роботі та грошову компенсацію за невикористані відпустки, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена вище стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за приписом взаємності, - за її межами.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 371 судові рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 23 червня 2015 року (справа № 21-63а 15).
Відтак, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року по справі №802/3451/14-а виконана виданням наказу від 16.02.2018 року № 63 «ОС» «Про поновлення на роботі ОСОБА_1П.».
Таким чином, враховуючи викладені обставини, а також наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови суду по справі №802/3451/14-а за період з 15.11.2017 року по 16.02.2018 року.
Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року №9 передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі за текстом - Порядок).
Згідно п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Постановою суду від 12 січня 2016 року по справі №802/3764/15-а, яка набрала законної сили 03.03.2016 року, встановлено, що середній заробіток позивача становить 128,91 грн.
Відповідно до ч. З ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року по справі №802/3451/14-а про поновлення на посаді, підлягає стягненню з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1.
Крім того, суд, при обрахунку розміру середнього заробітку позивача за час затримки виконання постанови суду, виходить із одноденного заробітку в сумі 128.91 грн., який встановлений постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2016 року по справі №802/3764/15-а.
Визначаючись щодо періоду за який необхідно стягнути кошти за час затримки виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22.10.2014 року по справі №802/3451/14-а, суд враховує, що відповідно до постанови суду від 14.11.2017 у справі №802/1848/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно - будівельної інспекції України про стягнення середнього заробітку задоволено позов та стягнуто на користь позивача кошти за період з 17.08.2017 по 14.11.2017. Відтак, період до якого слід застосувати стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду становить з 15.11.2017 по 16.02.2018 року. У вказаному періоді було 66 робочих дні.
Відтак, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню визначається шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів в періоді невиконання рішення суду про поновлення на роботі (128,91 грн. * 66 робочих днів = 8508,06 грн.). Таким чином, сума що підлягає стягненню на користь позивача за час вимушеного прогулу становить 8508,06 грн.
Водночас, суд зазначає про необхідність вирішити питання щодо сплати податків при нарахуванні таких сум та інших обов'язкових платежів.
Так, згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Такий висновок узгоджуються з практикою Верховного Суду України, зокрема, викладеною в постановах від 21.01.2012 № 6-87цс11 та від 14.01.2014 № 21 -395а 13,
Визначаючись щодо позовної вимоги про стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки, суд зазначає наступне.
Так, державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлює Закон України «Про відпустки». Відповідно до ст.1 цього Закону державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ст. 57 Закону України "Про державну службу" (в редакції чинній на момент розгляду справи) державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно ст. 58 вказаного Закону за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Норми аналогічного змісту містив і Закону України "Про державну службу" в редакції чинній на момент звільнення позивача.
Обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку врегульоване статтею 9 Закону, відповідно до п.2 ч.1 якої до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Таким чином, позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку за весь період вимушеного прогулу.
Як вже встановлено судом, вимушений прогул позивача тривав з 27.08.2014 року і по день прийняття відповідачем наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді від 16.02.2018 року. При цьому суд не погоджується з доводами відповідача про те, що право на отримання відпусток було втрачено позивачем ще 05.01.2015 року, оскільки рішення суду про поновлення на роботі позивача відповідачем негайно не виконане, трудові відносини між сторонами не були поновлені саме з вини відповідача, відповідно період затримки за час виконання рішення є вимушеним прогулом.
З огляду на викладені обставини, суд доходить висновку про необхідність зобов'язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку за час вимушеного прогулу з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної архітектурно- будівельної інспекції України про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 з відрахуванням необхідних податків і зборів середній заробіток за час затримки виконання постанови суду по справі №802/3451/14-а за період з 15.11.2017 року по 16.02.2018 року у сумі 8508,06 грн (вісім тисяч п'ятсот вісім гривень шість копійок).
Зобов'язати Державну архітектурно - будівельну інспекцію України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку за час вимушеного прогулу з 27.08.2014 року по 19.03.2018 року.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (НОМЕР_1, виданий Ленінським ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області 13.04.2006 року, адреса: 21018, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Марії Литвиненко - Вольгемут, 25 кв. 82)
Відповідач: Державної архітектурно-будівельної інспекції України (код ЄДРПОУ 37471912, адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26)
Суддя Чернюк Алла Юріївна