Справа № 1540/3723/18
21 серпня 2018 року
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (68606, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Кишинівська, 46) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (далі - ОПФУ), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії №186 від 18.06.2018 року;
- зобов'язати відповідача зарахувати в загальний стаж періоди роботи з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року у пільговому обчисленні (за 1 рік праці 1 рік 6 місяців стажу), період роботи з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року та призначити пенсію за віком з 08.01.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.04.2018 року він звернувся до ОПФУ із заявою №871/93 про призначення пенсії за віком у зв'язку із досягненням 60 років та наявністю трудового стажу 25 років. 18.06.2018 року рішенням відповідача № 186 у призначенні пенсії відмовлено, оскільки, на думку відповідача, загальний стаж позивача складає 23 роки 2 місяці 18 днів (менше необхідного на 1 рік 9 місяців 13 днів) з тих підстав, що в період його роботи з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року ( 3 роки 3 місяці 20 днів) відповідач не враховує пільговий стаж, передбачений законодавством для районів Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостей ( за 1 рік праці - стаж 1 рік 6 місяців ). При цьому, у випадку застосування пільг його стаж в цій частині складатиме 4 роки 11 місяців 15 днів, тобто на 1 рік 7 місяців 25 днів більше. Крім того, відповідач не враховує період його роботи з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року (3 місяці 23 дні) у зв'язку із недоліками оформлення трудової книжки (виправлення прізвища та відсутності печатки на титульній сторінці).?Дані підстави мали наслідком сумарне зменшення загального стажу на 1 рік 11 місяців 18 днів, у випадку зарахування загальний стаж досягає межі у 25 років, тобто є достатнім для призначення пенсії в зв'язку з досягненням позивачем 60 років.
Щодо неврахування пільгового стажу за період з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року позивач вказує, що у вказаний період він працював в Тунгусько-Чуйському районному вузлі зв'язку Красноярського крайового виробничо-технічного управління зв'язку (далі Тунгусько-Чуйському районний вузол зв'язку) з місцезнаходженням робочого місця за адресою: п.Ванавара Евенкійського автономного округу Красноярського краю. Даний факт підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2, довідкою № 33 від 14.02.2018 року Публічного акціонерного товариства міжміського та міжнародного електричного зв'язку «Ростелеком» (далі - ПАО «Ростелеком»), довідкою №195 від 24.04.2018 року про середньомісячний заробіток з серпня 1982 по листопад 1985, які були додані до заяви про призначення пенсії. Факт роботи у даній місцевості у вказаний період не заперечується відповідачем, але в оскаржуваному рішенні відповідач відмовляється врахувати даний період в пільговому обчисленні, зазначаючи що даний період можливо зарахувати у кратному обчислені як роботу у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до таких районів за умови укладання письмового трудового договору (не менше як на три роки), в якому обумовлено термін дії та пільги, які отримував працівник. Тотожне пояснення міститься в листі відповідача від 27.06.2018 року, в якому, зокрема, зазначено, що позивачу необхідно надати підтвердження факту укладання трудового договору, або, за його відсутності - свідоцтво про бронювання житла.
Позивач стверджує, що він є суб'єктом пільг та посилаючись на положення п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон України №1058-IV) вказує, що пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Таким чином, перелік є альтернативним, при цьому у нього в наявності є два документа з трьох перелічених - трудова книжка із зазначенням періоду роботи, а також довідка роботодавця із зазначенням необхідних відомостей, що відповідає вимогам закону та є достатнім для зарахування пільгового стажу. Крім іншого, відповідачем не враховано, що норми трудового законодавства у вказаний період передбачали, що трудовий договір є укладеним з моменту допуску працівника до роботи.
Позивач також вважає необґрунтованим неврахування відповідачем періоду його роботи з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року з посиланням на те, що титульна сторінка його трудової книжки НОМЕР_3 не містить печатки та містить незначне виправлення у прізвищі, оскільки це не є підставою для відмови в зарахуванні вказаного стажу, з огляду на те, що на всіх сторінках трудової книжки і, зокрема, на записах про прийняття на роботу від 17.02.1978 року та про звільнення від 09.06.1978 року стоїть печатка Одеського суперфосфатного заводу. Тобто сумнівів щодо факту роботи позивача на даному підприємстві немає, а помилка державного підприємства в оформленні титульного аркушу книжки не впливає на її зміст і обставини, які в ній зазначені, а також не може мати негативні наслідки для нього. Виправлення у його прізвищі очевидною є описка, пов'язана із певною складністю структурного ряду букв прізвища «ОСОБА_1» при їх перекладі з російської на українську мову. При цьому позивач вказує, що стаж його роботи у вказаний період підтверджується архівною довідкою від 27.06.2018 року із зазначенням факту його трудової діяльності на Одеському суперфосфатному заводі в період у вказаний період, відомостей про заробітну плату, копією особистої картки, копії Наказів про прийняття на роботу № ІІ-К від 20.02.1978 року та про звільнення №40-к від 08.06.1978 року, якими підтверджуються вказані обставини.
Вважаючи рішення відповідача №186 протиправним та таким, що підлягає скасуванню із зобов'язанням врахувати пільговий стаж з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року, з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 27.07.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) (а.с. 2-4).
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов (а.с.51-53), в якому зазначив, що позивач 03.04.2018 року звернувся з заявою про призначення пенсії за віком до ОПФУ відповідно до норм ст. 26 Закон України №1058-IV. Згідно розрахунку стажу за наданими до заяви документами загальний стаж роботи позивача складає 23 роки 02 місяці 18 днів. Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року (далі - Закон України 1788-ХІІ) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відсутність трудової книжки або допущені порушення під час її ведення (відсутність потрібних записів, їх невідповідність існуючим вимогам тощо) призводить в подальшому до серйозних проблем, зокрема, під час оформлення пенсій. У таких випадках при встановленні трудового стажу потрібно керуватися «Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок №637).
Згідно матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 працював з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року в Тунгусско-Чуйському районному вузлі зв'язку як районі Крайньої Півночі, проте не зазначено, що були заключні строкові трудові договори, як і не зазначено, що він користувався пільгами відносно кратності стажу 1 рік за 1,5 встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року. Тому, немає підстав зарахувати вищезазначений період в пільговому обчисленні (1 рік роботи як 1 рік і 6 місяців) та проводити перерахунок стажу з огляду на відсутність документів, які містять відомості про періоди роботи. Отже, якщо пенсіонер не може надати трудовий договір, то документами, які будуть служити підставою для застосування кратного обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі можуть бути: трудова книжка, в якій є існуючий штамп підприємства про поширення пільг щодо обчислення стажу роботи (тільки записи в трудовій книжці про факт роботи в районах Крайньої Півночі не достатньо для обчислення стажу з урахуванням кратності); довідка підприємства, установи, організації, де працювала особа, в якій зазначено про факт роботи за строковим трудовим договором, період на який його було укладено і розповсюдження на особу пільг щодо обчислення стажу за цей період.
Крім того, підстав для зарахування стажу роботи в Одеському суперфосфатному заводі з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року згідно трудової книжки ОСОБА_1 від 28.02.1978 року НОМЕР_3 немає, адже даний запис внесено до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції про порядок заповнення трудових книжок від 20.06.1974 року, а саме на записі прізвища позивача маються виправлення, а відповідних відомостей щодо цього запису немає, так як і немає печатки підприємства на титульній сторінці. Довідки, які б підтверджували період роботи в Одеському суперфосфатному заводі до заяви про призначення пенсії позивачем не надавалися, також до позовної заяви вони теж надані не були. При цьому, про факт виправлення в записі прізвища оспорюваної трудової книжки ОСОБА_1 не міг не знати, а тому можна дійти висновку про недбале ставлення до свого конституційного права на призначення пенсії у майбутньому. Крім того, щонайменше 3 особи (власник трудової книжки, керівник підприємства та відповідальна особа за ведення та зберігання трудових книжок) були ознайомлені з відповідним виправленням і вчасно не усунули ці недоліки. Таким чином, на думку представника відповідача, ОПФУ правомірно відмовлено в призначенні пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю належним чином підтвердженого необхідного 25 річного стажу роботи, визначеного законом.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив, що ОСОБА_1 є громадянином України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 (а.с. 38-40) та досяг 60-ти річного віку.
03.04.2018 року ОСОБА_1 звернувся до ОПФУ із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.54). Згідно з розпискою-повідомленням про прийняття заяви і документів №871 від 03.04.2018 року та оскаржуваного рішення відповідача, до заяви позивача були додані копії трудових книжок позивача серії НОМЕР_2, серії НОМЕР_3; копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, копії паспорта, дипломів (свідоцтва, атестати) про навчання, довідки про заробітну плату до 01.07.2000 року №01-30 від 05.03.2018 року, №107 від 02.03.2018 року, №16 від 02.04.2018 року, свідоцтва про народження дітей НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, а також довідки про стаж №01-29 від 05.03.2018 року, №0706/06/33-18 від 14.02.2018 року (а.с. 37, 39).
Рішенням ОПФУ №186 від 18.06.2018 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії. Згідно зі змістом вказаного рішення підставами для відмови у призначенні пенсії стали ті обставини, що у зв'язку з некоректним записом в трудовій книжці серії НОМЕР_3 (виправлення прізвища та відсутності печатки на титульній сторінці) за відсутністю довідки яка підтверджує період роботи на Одеському суперфосфатному заводі (згідно трудової книжки) - вказаний період з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року (3 місяці 23 дні) не зараховано до стажу. Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що період роботи позивача з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року в Тунгусько-Чуйському районному вузлі зв'язку можливо зарахувати у кратному обчислені як роботу у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до таких районів за умови укладання письмового трудового договору (не менше як на три роки) в якому обумовлено термін дії та пільги, які отримував працівник (а.с. 35).
На звернення позивача від 19.06.2018 року, його листом №93/Т-01 від 27.06.2018 року повідомлено, що згідно ст. 26 Закону України №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років та за наявності 25 років страхового стажу роботи, при цьому згідно наданих документів його загальний стаж складає 23 роки 2 місяця 18 днів. Щодо врахування у пільговому обчисленні періоду роботи позивача з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року в Тунгусско-Чуйському районному вузлі зв'язку як районі Крайньої Півночі, відповідачем було повідомлено, що основною умовою для кратного обчислення стажу є факт укладання трудового договору, відповідно до ст. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року. За відсутності трудового договору до уваги береться свідоцтво про бронювання житла у зв'язку з роботою на Крайній Півночі на підставі строкового договору. Оскільки вищезазначені документи позивачем надані не були, загальний стаж розраховано в одинарному розмірі (а.с. 36).
Суд вважає, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії №186 від 18.06.2018 року є необґрунтованим, неправомірним та підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Предметом спору у даній справі є наявність підстав для зарахування кратного періоду роботи позивача в районах Крайньої Півночі із розрахунку один рік і шість місяців при обчисленні стажу за один рік роботи, а також підстав для зарахування стажу роботи позивача з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року, враховуючи виправлення прізвища та відсутності печатки на титульній сторінці трудової книжки позивача.
Статтею 62 Закону України №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом п'ятим розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України №1058-IV встановлено, що період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Відповідно до підпункту «д» пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 року робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання зокрема пенсії за віком. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах».
Згідно з п. 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 року № 148 працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, після 1 березня 1960 року зараховувати за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком.
Пунктом 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" постановлено «скоротити тривалість трудового договору, який дає право на отримання пільг, які передбачені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з п'яти до трьох років».
Згідно трудової книжки позивача та доданих до заяви про призначення пенсії довідок ОСОБА_1 у період з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року працював Тунгусько-Чуйському районному вузлі зв'язку з місцезнаходженням робочого місця за адресою: п.Ванавара Евенкійського автономного округу Красноярського краю. З урахуванням Переліку районів Крайньої Півночі і місцевості, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.01.1983 року № 12, місце роботи позивача відноситься до роботи в районах Крайньої Півночі, що відповідачем не заперечується.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача, як на підставу прийнятого ним оскаржуваного рішення, на те, що пільги, встановлені вказаними нормативними актами, не розповсюджуються на позивача, оскільки він не надав укладеного з роботодавцем строкового трудового договору, або свідоцтва про бронювання житла у зв'язку з роботою на Крайній Півночі на підставі строкового договору, з огляду на те, що згідно абз. 3 п. 5 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України №1058-IV пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Таким чином, вищенаведеними нормами права визначено, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупності.
Вказані висновки щодо спірних правовідносин викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 07.02.2018 року (справа №590/871/17), від 07.06.2018 року (справа №173/637/17), від 03.07.2018 року (справа №302/662/17-а), від 24.07.2018 року (справа №351/1207/15-а).
Відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Між тим, відмовляючи оскаржуваним рішенням позивачу у пільговому обчислені страхового стажу, ОПФУ не вказував у якості підстави для відмови відсутність достатніх записів у трудовій книжці позивача, які у нього наявні, та відповідно повинні бути зараховані до пільгового стажу.
Посилання відповідача на положення п. 7 Порядку №637, відповідно до якого у якості документів про стаж за період роботи до 01.01.1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, суд вважає необґрунтованими, оскільки згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу, органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд дійшов висновку, що трудова книжка позивача містить всю необхідну інформацію для пільгового обчислення трудового стажу, а правові підстави для не зарахування у кратному обчислені як роботи в районах Крайньої Півночі стажу позивача з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року відсутні.
Також суд дійшов висновку про відсутність підстав не врахування в трудовий стаж періоду роботи позивача з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року у зв'язку з виправленням прізвища позивача та відсутністю печатки на титульній сторінці його трудової книжки, виходячи з наступного.
Ведення трудових книжок на час оформлення трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція).
Згідно пункту 2.11 Інструкції, першу сторінку (титульну сторінку) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, після чого ставиться печатка підприємства або відділу кадрів, на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Пунктом 2.12 Інструкції вказано, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по-батькові і дату народженні виконується адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по-батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по-батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженого ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Судом встановлено, що на титульній сторінці трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 (а.с.24) наявний підпис відповідальної особи, проте відсутня печатка Одеського суперфосфатного заводу, а також наявні незначні виправлення прізвища позивача. Разом з тим, наявні записи щодо прийняття та звільнення позивача з роботи повністю відповідають вимогам Інструкції, засвідчені печатками, також зазначені підстави для прийняття на роботу та звільнення з роботи, вказані відповідні номери та дати наказів. Суд вважає, за вказаних обставин наявні недоліки в оформленні титульної сторінки трудової книжки позивача не можуть виступати у якості безумовної підстави для не зарахування трудового стажу при призначенні пенсії.
Положеннями п.3. Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Враховуючи широкий перелік документів, якими може бути підтверджено стаж роботи, суд зазначає, що ОПФУ не було здійснено дій, спрямованих, зокрема, на витребування додаткових документів, що підтверджують трудовий стаж позивача за вказаний вище період. Разом з тим, в матеріалах справи наявні копії Наказів Міністерства хімічної промисловості СРСР № ІІ-к від 20.02.1978 року та № 40-к від 08.06.1978 року, що підтверджують факт прийняття позивача на роботу з 17.02.1978 року та звільнення з 09.06.1978 року (а.с. 26-30), архівні довідки від 27.06.2018 року № 1985-Т-11.1-21 та №1984- Т-11.1.-21, що підтверджують факт трудової діяльності позивача на Одеському суперфосфатному заводі у вказаний період та розмір його заробітної плати (а.с. 31-32), а також особиста картка позивача від 17.02.1978 року (а.с. 33-34).
Враховуючи викладене, недоліки оформлення титульної сторінки позивача виправленням прізвища позивача та відсутністю печатки на титульній сторінці його трудової книжки серії НОМЕР_3, за умови підтвердження його трудової діяльності додатковими документами та належним чином засвідченими сторінками трудової книжки, не є підставою для не зарахування стажу роботи ОСОБА_1 з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року при призначенні пенсії за віком.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії №186 від 18.06.2018 року підлягають задоволенню.
Пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, встановлено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. З оскаржуваного рішення не вбачається, чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об'єктивний розгляду всіх поданих документів для призначення пенсії, тобто не вбачається чи є єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу не зарахування йому до стажу спірних періодів роботи, що визнано судом неправомірним.
З цих підстав суд не задовольняє вимоги позивача про зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу роботи позивача вказаних періодів, оскільки вказані дії не є окремими діями відповідача у розумінні КАС України, а є передумовою для прийняття рішення щодо призначення пенсії, а з урахуванням встановлених судом обставин є обов'язком для відповідача при прийнятті ним рішення по суті про призначення пенсії позивачу, оскільки судом встановлено неправомірність не зарахування спірного трудового стажу позивачу для призначення йому пенсії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії №186 від 18.06.2018 року, оскільки відповідач, відмовляючи в призначенні пенсії, прийняв рішення без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання принципу рівності перед законом, та необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Фактично протиправним рішенням відповідач позбавив позивача гарантованого конституційного права на отримання пенсії, та неправомірно не зарахував в загальний стаж позивача період його роботи з 29.07.1982 року по 19.11.1985 року на Крайній Півночі у пільговому обчисленні та, період роботи з 17.02.1978 року по 09.06.1978 року
Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин. Суд по даній справі дійшов висновку про неправомірність оскаржуваного рішення, але враховуючи, що судом також встановлено, що з оскаржуваного рішення не вбачається, чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об'єктивний розгляду всіх поданих документів для призначення пенсії позивачу, суд вважає необхідним при вирішенні даної справи застосувати положення п.4 ч.2 ст.245 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 04.10.2017 року, з врахуванням наведених обставин та висновків суду.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем було сплачено судовий збір в загальному розмірі 704,80 грн. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача витрат зі сплати судового збору в розмірі 500 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 9, 72, 77, 139, 241-243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (68606, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Кишинівська, 46, код ЄДОПОУ 37743414) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області №186 від 18.06.2018 року «Про відмову в призначенні пенсії».
Зобов'язати Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.04.2018 року про призначення йому пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (68606, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Кишинівська, 46, код ЄДОПОУ 37743414) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 500 грн. (п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва
.