Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 серпня 2018 р. Справа№805/3865/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 83039, АДРЕСА_1; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2)
до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області (код ЄДРПОУ 21955522, 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, 17)
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області про визнання протиправною бездіяльність відповідача по невиплаті пенсії з дати припинення, визнання неправомірним та скасування рішення відповідача про призупинення нарахування та виплати пенсії, зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення, негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення її виплати.
Ухвалою від 29 травня 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 805/3865/18-а, призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому проваджені), відмовив позивачу у задоволенні клопотання пр. звільнення від сплати судового збору, відстрочив позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали, задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та витребував у відповідача відомості про помісячну сплату пенсії позивачу, про причини та підстави несплати пенсії та рішення про зупинення сплати пенсії, інформації про перебування позивача на обліку у відповідача, суми та дату останньої виплати пенсії позивачу, копію пенсійної справи позивача.
Ухвалою від 2 липня 2018 року суд постановив ухвалу, якою ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, замінив засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та призначив підготовче засідання на 30 липня 2018 року, а також зобов'язав відповідача надати суду належним чином засвідчені копії відомості про помісячну сплату пенсії позивачу, про причини та підстави несплати пенсії та рішення про зупинення сплати пенсії, інформації про перебування позивача на обліку у відповідача, суми та дату останньої виплати пенсії позивачу, копію пенсійної справи позивача. Станом на 30 липня 2018 року відповідач не виконав вимоги ухвал суду від 29 травня 2018 року та від 2 липня 2018 року. Ухвалою від 30 липня 2018 року суд закрив підготовче провадження, призначив судовий розгляд адміністративної справи по суті на 20 серпня 2018 року та повторно зобов'язав відповідача надати суду належним чином засвідчені копії відомості про помісячну сплату пенсії позивачу, про причини та підстави несплати пенсії та рішення про зупинення сплати пенсії, інформації про перебування позивача на обліку у відповідача, суми та дату останньої виплати пенсії позивачу, копію пенсійної справи позивача, відзив на позовну заяву.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є пенсіонером, отримує пенсію за віком та перебуває на обліку у відповідача. До звернення до суду позивач постійно отримував пенсію, але відповідач припинив виплачувати її з невідомих причин.
Суд зазначає, що ухвалою від 29 травня 2018 року, суд встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення відповідачу даної ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву, який повинен бути складений та поданий за правилами, встановленими статтею 162 КАС України, або заяви про визнання позову. Дана ухвала була отримана відповідачем 5 червня 2018 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, проте, відповідач не надав суду відзив на позовну заяву. Крім того, ухвалами суду від 2 липня 2018 року та від 30 липня 2018 року суд зобов'язував відповідача надати суду витребувані докази та відзив, проте станом на день розгляду справи по суті відповідач так й не виконав вимоги зазначених ухвал. З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Отже, суд дійшов до висновку щодо розгляду справи за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів. Позивач 6 серпня 2018 року надав заяву до суду про розгляд справи без його участі, відповідач у судове засіданні 20 серпня 2018 року не з'явився, жодних заяв, клопотань, заперечень, тощо не надав, тому суд дійшов до висновку щодо розгляду справи в порядку письмового провадження.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданого Петровським РВ ДМУ УМВС України у Донецький області 1 лютого 2001 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є пенсіонером, про що свідчить посвідчення від 27 березня 2014 року НОМЕР_3 та внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка про взяття на обік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 20 листопада 2014 року № 1438-003068, а також інвалідом ІІІ групи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_4.
Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку у відповідача.
Суд встановив, та як зазначає позивач у позовній заяві, що до звернення до суду позивач постійно отримував пенсію, але відповідач припинив виплачувати її з невідомих причин. Спростування даних обставин з боку відповідача не надходило ні шляхом подання відзиву, ні шляхом подання доказів.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
Суд зазначає, що відповідачем жодного рішення щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії не приймалось.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 1 жовтня 2014 року № 509, від 5 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Суд звертає увагу на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано жодних доказів для законності припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Як вже було зазначено судом вище, ухвалами від 2 липня 2018 року та від 30 липня 2018 року суд зобов'язував відповідача надати суду витребувані докази та відзив, а саме відомості про помісячну сплату пенсії позивачу, про причини та підстави несплати пенсії та рішення про зупинення сплати пенсії, інформації про перебування позивача на обліку у відповідача, суми та дату останньої виплати пенсії позивачу, копію пенсійної справи позивача; відзив на позовну заяву, проте станом на день розгляду справи по суті відповідач так й не виконав вимоги зазначених ухвал. З цього приводу суд зазначає, що невиконання процесуальних обов'язків суб'єктом владних повноважень щодо не надання витребуваних документів не може лишити позивача права на судовий захист.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність невиплати пенсії позивачу.
Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про призупинення нарахування та виплати пенсії суд зазначає, що як вже було встановлено судом вище, відповідачем жодного рішення щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії не приймалось. Враховуючи викладене, з урахуванням відсутності рішення, яке позивач просить скасувати, суд доходить до висновку щодо відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.
Щодо вимоги позивача про утримання від подальшого призупинення пенсії та її виплати позивачу суд зазначає, що суд, своїм судовим рішенням не вправі зобов'язувати суб'єктів владних повноважень на виконання будь-яких дій, що ще не настали. Суд також зазначає, що рішення суду поновлює порушені права особи, а не ті, які можливо будуть порушені в майбутньому.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено невиплату пенсії позивачу та судом встановлена протиправна бездіяльність відповідача, позов підлягає задоволенню частково.
Окрім того, суд зазначає, що позивач у позовних вимогах просив суд зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з дати її припинення негайно після проголошення судового рішення. Суд розцінює вимогу щодо негайного виконання рішення після його проголошення як вимогу, якою позивач просить допустити негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць. Вирішуючи питання щодо можливості звернення постанови до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць суд зазначає наступне.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини 3 статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса реєстрації: 83039, АДРЕСА_1; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2) до Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області (код ЄДРПОУ 21955522, 85700, Донецька область, м. Волноваха, вул. Обручева, 17) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії з дати її припинення.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) та виплатити заборгованість за весь період з дати припинення виплати.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії, починаючи з дати її припинення - у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Пенсійного фонду України у Волноваському районі Донецької області судовий збір у розмірі 650 (шістсот п'ятдесят гривень) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 54 (п'ятдесят чотири гривні) 80 коп. на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.
Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 20 серпня 2018 року. Повне судове рішення складено 20 серпня 2018 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Смагар С.В.