21 серпня 2018 року Справа № 804/5940/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Калінович Сергія Петровича, треті особи на стороні позивача ОСОБА_3 (третя особа 1), ОСОБА_4 (третя особа 2), ОСОБА_1, як представник неповнолітнього ОСОБА_5 (третя особа 3) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Калінович Сергія Петровича, треті особи на стороні позивача ОСОБА_3 (третя особа 1), ОСОБА_4 (третя особа 2), ОСОБА_1, як представник неповнолітнього ОСОБА_5 (третя особа 3), в якому з врахуванням уточнень просить: - визнати протиправною відмову у знятті заборони відчуження нерухомого майна - АДРЕСА_3, що вчинена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновичем Сергієм Петровичем, як державним реєстратором; - зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновича Сергія Петровича, як державного реєстратора, скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження № 6921457, а саме заборону на нерухоме майно - АДРЕСА_3, зареєстрований 01.04.2008 року реєстратором: приватний нотаріус ДМНО Калінович С.П., АДРЕСА_2.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відмова прийнята з порушенням законодавства. Вказує, що 15 березня 2013 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Марфін Банк", треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_1 як законний представник неповнолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_4, управління-служба у справах дітей Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради і приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Калінович Сергій Петрович про визнання недійсним договору іпотеки. 26.03.2013 року рішення набрало законної сили. Вказаним рішенням позовні вимоги задоволені. Визнано недійсним договір іпотеки № 00202-rd від 01 квітня 2008 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, який діяв за себе та як законний представник малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, неповнолітнім ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновичем С.П. Предметом іпотеки виступала двокімнатна АДРЕСА_3. На підставі вищезгаданого рішення суду, 20.01.2017 року державним реєстратором департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на підставі заяви ОСОБА_5 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про припинення іпотеки. Проте, в подальшому при спробі відчуження квартири з'ясувалося, що у зв'язку з реєстрацією іпотеки на майно накладено обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно. Повторно звернувшись до державного реєстратора, ОСОБА_5 отримав відповідь про неможливість зняття обтяження, оскільки відомості про іпотеку вже є виключеними, а скасування заборони на нерухоме майно у рішенні суду від 15 березня 2013 року не ухвалено. На звернення до приватного нотаріуса Каліновича Сергія Петровича отримано відмову у знятті заборони відчуження нерухомого майна
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року (суддя Конєва С.О.) провадження по вказаній справі закрито.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями на підставі ч.1 ст. 37 КАС України, та на виконання розпорядження № 1482д від 16.05.2018 року адміністративну справу передано на розгляд судді О.М. Неклеса.
Адміністративний позов поданий позивачем не відповідав вимогам ст.161 КАС України, тому ухвалою суду від 18 травня 2018 року був залишений без руху, з наданням строку для усунення недоліків. На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
02 липня 2018 року підготовче судове засідання було відкладено з метою надання додаткових доказів та пояснень.
10 серпня 2018 року на адресу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
10 серпня 2018 року від ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1 на адресу суду надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.
13.08.2018 року від третьої особи 1 ОСОБА_3 надійшла заява про закриття підготовчого засідання та перехід до розгляду справи по суті, а також заява про розгляд справи без її участі.
13.08.2018 року від відповідача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
13.08.2018 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява з додатками на підтвердження факту направлення уточненого позову іншим учасникам справи.
13.08.2018 року представника позивача надійшла заява про закриття підготовчого засідання та перехід до розгляду справи по суті, а також заява про розгляд справи без його участі.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
За таких обставин та керуючись приписами ч.9 ст.205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказах. На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
01 квітня, 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Морський транспорний банк», правонаступником якого з 12 листопада 2010 року є ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 00204/RD про надання позичальнику кредиту у вигляді не поновлюваної кредитної лінії на суму 105 470.00 доларів США і терміном погашення по 31 березня 2023 року включно на наступні цілі: 90 000.00 дол. США на споживчі потреби, 8 045.00 доларів США і 7 425.00 доларів США на сплату страхових платежів відповідно до умов кредитного договору, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 11.9 % річних за фактичний період користування кредитними коштами на суму залишку заборгованості за кредитом. В якості забезпечення виконання зобов'язань вказаного між ПАТ «Марфін Банк» та ОСОБА_3, ОСОБА_1, який діє за себе та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки № 00202-гсі від 01 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Каліновичем Сергієм Петровичем, зареєстрованим у реєстрі за № 1281.
15 березня 2013 року, Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Марфін Банк", треті особи ОСОБА_1, ОСОБА_1 як законний представник неповнолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_4, управління-служба у справах дітей Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради і приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Калінович Сергій Петрович про визнання недійсним договору іпотеки, ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.
Визнаний недійсним договір іпотеки № 00202-гсі від 01 квітня 2008 року, укладений між відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" та ОСОБА_3, ОСОБА_1, який діяв за себе та як законний представник малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, неповнолітнім ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновичем Сергієм
26.03.2013 року рішення набрало законної сили.
На виконання цього рішення, 20.01.2017 року державним реєстратором Письменниковою Г.В. були вчинені реєстраційні дії «скасування реєстраційних дій за судовим рішенням»: припинення іпотеки.
20 липня 2017 року представник Позивача звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Калиновича Сергія Петровича як державного реєстратора (надалі - відповідач) з заявою про зняття заборони відчуження нерухомого майна.
25 липня 2017 року відповідач відмовив у знятті заборони, пославшись на виключення з переліку нотаріальних дій такої дії Законом України від 06.09.2012 року № 5208-VI «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат».
Позивач, вважаючи дії відповідача щодо відмови у знятті заборони протиправним, звернувся з означеним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 3 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до статті 2 Закону № 1952-ІV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Статею 10 Закону № 1952-IV встановлено, що державним реєстратором є нотаріус.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.
Положеннями ст. 3 Закону № 1952-ІV визначено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952 обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам.
Згідно статті 9 Закону № 1952-ІV до повноважень відповідача, зокрема, належать проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмови у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав.
Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-ІV державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом, інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.
Положеннями статті 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1952-IV, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Частиною 5 статті 26 Закону №1952-IV встановлено, що внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).
Судом встановлено, що державна реєстрація іпотеки за №6940463 щодо нерухомого майна реєстраційний номер 496886, АДРЕСА_3 була припинена 20.01.2017 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Письменниковою Г.В., на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15.03.2013р. про що є відповідний запис в реєстрі, індексний номер рішення 34218709.
Крім того, суд звертає увагу, що договір іпотеки № 00202-гсі від 01 квітня 2008 року, який було визнано недійсним, посвідчений саме приватним нотаріусом ДМНО Каліновичем Сергієм Петровичем, зареєстрованим у реєстрі за № 1281. Також у зв'язку з посвідченням іпотечного договору приватним нотаріусом Каліновичем Сергієм Петровичем 01.04.2008р. накладена заборона відчуження АДРЕСА_3, зареєстрованої в реєстрі заборон №30, про що є відмітка за зазначеному вище договорі іпотеки, копія якого міститься в матеріалах справи.
Відповідно до п.п. 5.1. п. 5 глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні в т.ч. повідомлення про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки).
З огляду на означене, має бути скасований і запис про обтяження № 6921457, а саме заборона на нерухоме майно - АДРЕСА_3, зареєстрований 01.04.2008 року реєстратором: приватний нотаріус ДМНО Калінович С.П., АДРЕСА_2.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм та з урахуванням матеріалів справи, суд приходить до висновку, що бездіяльність приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Калиновича Сергія Петровича як державного реєстратора є протиправною.
За таких обставин, з метою відновлення порушених прав позивача, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 386 ЦК України передбачає забезпечення рівного захисту прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його права, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Варто також зауважити, що будь-який орган державної влади зобов'язаний діяти виключно у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Неухильне виконання зазначеної норми Основного закону держави є гарантією дотримання принципу верховенства права та положень, закріплених в Європейській конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідні, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Метою зазначених положень Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, в тому числі, юридичними особами.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути доступним, передбачуваним та відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.
Незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст. 1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.
Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, ст. 1 за своєю суттю є гарантією права власності, що зазначено в п. 63 рішення Європейського суду з прав людини від 13.06.1979р. у справі «Маркс проти Бельгії».
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В свою чергу відповідачем не надано суду жодних належних і допустимих у розумінні ст. 73 КАС України на спростування доводів позивача.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 2, 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Калинович Сергія Петровича (АДРЕСА_2, треті особи на стороні позивача ОСОБА_3 (третя особа 1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2), ОСОБА_4 (третя особа 2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_3), ОСОБА_1, як представник неповнолітнього ОСОБА_5 (третя особа 3 (АДРЕСА_1) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову у знятті заборони відчуження нерухомого майна - АДРЕСА_3, що вчинена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновичем Сергієм Петровичем, як державним реєстратором.
Зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновича Сергія Петровича, як державного реєстратора, скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження № 6921457, а саме заборону на нерухоме майно - АДРЕСА_3, зареєстрований 01.04.2008 року реєстратором: приватний нотаріус ДМНО Калінович С.П., АДРЕСА_2.
Стягнути з приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Каліновича Сергія Петровича на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 640 грн.
Копію рішення суду направити сторонам.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст судового рішення складено та підписано 21 серпня 2018 року.
Суддя О.М. Неклеса