вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"15" серпня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/19177/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Гончарова С.А.
при секретарі судового засідання Григораш Н.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.08.2018.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 (повний текст рішення складено 16.03.2018)
у справі №910/19177/17 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Промексперт"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Єнакієвський металургійний завод"
про визнання недійсним третейського застереження в договорі
В судовому засіданні 15.08.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
У листопаді 2017 Приватне акціонерне товариство "Краснодонвугілля" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Промексперт" про визнання недійсним третейського застереження в договорі.
Позовні вимоги мотивовані недотриманням вимог ст. 203 ЦК України при укладенні третейського застереження у договорі №362/387У/09-16 КУО від 12.09.2016.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/19177/17 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення обґрунтовано недоведеністю позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018 у справі №910/19177/17 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля" залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині на підставі п. 2 ст. 260 ГПК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2018 у справі №910/19177/17 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/19177/17 повернуто.
12.06.2018 Приватне акціонерне товариство "Краснодонвугілля" повторно звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №01-25/2209/18 Господарського суду міста Києва від 14.06.2018) на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/19177/17.
14.06.2018 апелянт подав до Господарського суду міста Києва клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що останній 14.05.2018 направляв заяву про усунення недоліків на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2018, але помилково надіслав її на невірну адресу суду, що стало підставою для повернення скаржнику апеляційної скарги 30.05.2018.
В апеляційній скарзі позивач стверджує, що третейське застереження недійсне та таке, що суперечить чинному законодавству, оскільки відповідно до положень ст.5 Закону України «Про третейські суди» спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогами цього Закону. При цьому, третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, відповідно вона має відповідати також вимогам, встановленим цивільним законодавством.
Апелянт посилається на приписи ст. 124 Конституції України, ст. 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 203 та ст. 215 ЦК України, і вважає висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову неправомірним, у зв'язку із цим наполягає на скасуванні оскаржуваного рішення.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 21.06.2018 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.06.2018 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/19177/17 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
17.07.2018 до Київського апеляційного господарського суду позивачем подана заява про усунення недоліків.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 у справі №910/19177/17 поновлено позивачу строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 15.08.2018.
Представники сторін в судове засідання апеляційної інстанції 15.08.2018 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників апеляційного провадження обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.09.2016 між Приватним акціонерним товариством "КРАСНОДОНВУГІЛЛЯ" (позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Промексперт" (відповідач, виконавець) укладено Договір №362/387У/09-16 КУО (надалі - Договір), за яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з виконання робіт по паспортизації будівель і споруд СП "Ш/у "Самсоновское-Западное" (п. 1.1. Договору).
У пункті 6.2. Договору сторони виклали третейське застереження, відповідно до якого у випадку, якщо спори і розбіжності, що виникли у зв'язку з виконанням даного Договору або стосуються його укладення, зміни, порушення умов, недійсності, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх розгляд здійснюється у Постійно діючому регіональному третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" (далі - Суд), у відповідності до Регламенту вказаного суду (розміщений на сайті http://www.rpgua.com), та зазначено місцезнаходження суду.
Відповідно до п. 9.1. договору строк його дії визначено з моменту підписання до 31.12.2016, або до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Предметом спору у даній справі є визнання недійсним третейського застереження, викладеного у п.6.2. Договору №362/387У/09-16 КУО від 12.09.2016.
Зобов'язанням, згідно ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 626-629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1 Закону України "Про третейські суди" визначено, що цей Закон регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Якщо чинним міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлений інший порядок організації, діяльності та вирішення спорів третейським судом, ніж той, що встановлено цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору. Дія цього Закону не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж.
Статтею 5 Закону передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Суд відхиляє аргументи скаржника стосовно недійсності третейського застереження як такого, що обмежує конституційне право сторони договору (ПрАТ "Краснодонвугілля") на звернення до суду загальної юрисдикції за захистом порушеного права та посилання на норми статей 203, 215 ЦК України.
Відповідно до положень частини 2 статті 124 Конституції України, статей 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 16 ЦК, частини 3 статті 1 ГПК України у редакції, чинній до 15.12.2017, частини 4 статті 4 ГПК України у редакції, чинній з 15.12.2017 юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Згідно з нормами статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України "Про третейські суди" передача спору на розгляд третейського суду є визначеним законом правом відповідних юридичних та/або фізичних осіб, яке реалізується шляхом укладення угоди між цими сторонами про передачу спору на вирішення третейським судом, а угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Тобто, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є угодою про обрання одного із способів вирішення спору.
Суд наголошує, що умова правочину про розгляд спору третейським судом передбачає у випадку виникнення між сторонами спору можливість звернення з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб до третейського суду для вирішення цього спору шляхом третейського розгляду, який визнаний в Україні та врегульований Законом України "Про третейські суди".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/6558/17, від 27.02.2018 у справі №910/13667/17, від 26.06.2018 у справі №905/2510/17.
Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, погоджуючи за власним волевиявленням (добровільно) умови договору, укладення якого та умови якого, як зазначено вище, передбачені та не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов'язковістю їх виконання в силу норм статей 525, 526 ЦК України.
Таким чином викладене в договорі третейське застереження зобов'язує внаслідок добровільного погодження сторонами договору такої умови, не суперечить Конституції України та іншим нормам законодавства та не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист.
Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову зроблений відповідно до норм законодавства, зокрема статей 2, 5, 8, 12, 14 Закону України «Про третейські суди», статей 7, 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 16, 525, 526, 627 ЦК України, у зв'язку з чим апеляційна інстанція відхиляє доводи скаржника про неправомірність відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову у позові.
Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/19177/17.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Краснодонвугілля" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/19177/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2018 у справі №910/19177/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/19177/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 20.08.2018.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Є.Ю. Шаптала
С.А. Гончаров