36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
14.08.2018 р. Справа № 917/424/18
За позовною заявою Фізичної особи - підприємця Оніщенко Олександра Михайловича, АДРЕСА_1, 18028
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", вул. Будька, 47, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300
про стягнення грошових коштів
Суддя Білоусов С.М.
Секретар судового засідання Кльопова І.Г.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення 434 252,05 грн. заборгованості, в т.ч. 300 000,00 грн. основний борг, 3% річних - 26 852,05 грн. та інфляційні нарахування - 107 400,00 грн.
Відповідач відзив на позов не надав, представника в судове засідання не направив.
Суд вважає, що необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, явку представників сторін суд ухвалою від 19.07.2018 року визнавав не обов'язковою, неявка сторін не перешкоджає розгляду спору по суті, тому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
17 квітня 2015 року Фізичною особою - підприємцем Оніщенко Олександром Михайловичем (позивач) було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (відповідач) ємкості НЖ 10 куб.м. в кількості чотирьох штук на загальну суму 640 000,00 грн.
До поставки товару позивачем відповідачу виданий рахунок-фактура № ОО-0000010 від 01.04.2015 року на оплату за ємкості НЖ 10 куб.м. в кількості чотирьох штук на суму 640 000,00 грн.
Платіжним доручення № 35586 від 02.04.2015 року відповідачем проведена часткова оплата товару на суму 340 000,00 грн.
Зарахування вказаних коштів підтверджується випискою по рахунку позивача за 02.04.2015 року.
Вищевказаний товар було отримано відповідачем, що підтверджується видатковою накладною № 00-0000012 від 17.04.2015 року.
Таким чином, позивач свої зобов'язання виконав повністю і поставив відповідачу товар. Натомість відповідач зобов'язання щодо оплати товару в повному обсязі на даний час не виконав, заборгованість становить 300000,00 грн. ( 640 000,00 грн. - 340 000,00 грн.)
При винесенні рішення суд виходить з наступного.
За приписами частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В статті 193 ГК України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 2 ст. 712 ЦК України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В п. 1.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" вказано, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Як встановлено судом, виконання зобов'язання щодо передачі товару позивачем виконано у повному обсязі.
З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем розрахунок за товар в повному обсязі не проведено.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідачем не надано до суду будь-яких доказів, які б спростовували позицію позивача. Доказів погашення боргу відповідачем також не надано.
Вимога позивача про стягнення з відповідача 300 000,00 грн. заборгованості за товар обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, не оспорена відповідачем та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищевикладеного, позивач просить суду стягнути з відповідача 3% річних - 26 852,05 грн. та інфляційні нарахування - 107 400,00 грн.
Заявлені позивачем вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" 107 400,00 грн. - інфляційних нарахувань та 26 852,05 грн. - 3% річних, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявлених сум, оскільки при перевірці їх розміру судом не було виявлено їх завищення з боку позивача (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").
Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача, а саме судовий збір в розмірі 6 513,78 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233,237-238 ГПК України, суд,-
1. Задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" (вул. Будька, 47, м. Гадяч, Гадяцький район, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 33460268) на користь Фізичної особи - підприємця Оніщенко Олександра Михайловича (АДРЕСА_1, 18028, ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 300 000,00 грн. основний борг, 3% річних в сумі 26 852,05 грн., інфляційні нарахування в сумі 107 400,00 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 6 513,78 грн.
Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.
3. Копію рішення направити сторонам по справі.
Дата складання повного судового рішення 20.08.2018 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Білоусов С. М.