79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.08.2018р. Справа №914/839/18
За позовом: Городоцької міської ради Львівської області, м. Городок Львівської обл., до відповідача: Городоцької районної спілки споживчих товариств, м. Городок Львівської обл., про: скасування державного акту постійного користування земельною ділянкою.
Суддя Козак І.Б.
при секретарі Гелеш Г.М.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю,
від відповідача: ОСОБА_2- представник (довіреність №45 від 06.07.2018р.).
На розгляд господарського суду Львівської області подано позовну заяву Городоцької міської ради Львівської області до Городоцької районної спілки споживчих товариств про скасування державного акту постійного користування земельною ділянкою.
Ухвалою суду від 10.05.2018р. позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків. 21.05.2018р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 19.07.2018р. продовжено строк підготовчого провадження. Ухвалою суду від 07.08.2018р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 15.08.2018р.
15.08.2018р. відбувається розгляд справи по суті.
У судовому засіданні 15.08.2018р. представник позивача заявлені позовні вимоги з врахуванням заяви про уточнення позову підтримав, просив скасувати державний акт на право постійного користування землею площею 0,84га серії ІІ-ЛВ №001030, виданий спільному підприємству «Райкоопзаготпром», який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №14; скасувати запис про реєстрацію Державного акту на право постійного користування землею площею 0,84га серії ІІ-ЛВ №001030, виданий серії ІІ-ЛВ №001030, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №14, зобовязати Городоцьку районну спілку споживчих товариств повернути земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Львівська обл, м. Городок, вул.І.Франка, площею 0,608га, що фактично використовується Городоцькою районною спілкою споживчих товариств Городоцькій міській раді. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що згаданий Державний акт серії ІІ-ЛВ №001030, виданий СП «Райкоопзаготпром», яке є ліквідованим, а відповідач не вчинив жодних дій для належного переоформлення права постійного користування, автоматичне переоформлення права постійного землекористування законодавством не передбачено, а відтак це право є припиненим, а державний акт підлягає скасуванню.
Представник відповідача у судовому засіданні 15.08.2018р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№20176/18 від 05.06.2018р.). Зокрема, зазначив таке. Постановою Городоцької РССТ від 29.09.2003р. «Райкоопзаготпром» було реорганізовано шляхом приєднання до Райспоживспілки, у звязку з чим остання стала набувачем всіх прав і обовязків«Райкоопзаготпром», в тому числі і щодо права постійного землекристування, оскільки припинення юридичної особи шляхом реорганізації не передбачає припинення права власності на земельну ділянку. Зазначена позиція підтверджена у постанові ВСУ від 21.01.2011р. у справі №21-3а11. Чинним Земельним кодексом не передбачено порядку здійснення такої перереєстрації права користування. Факт належного правонаступництва встановлено у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2018р. у справі №914/1874/17. Зазначену обставину відповідач вважає преюдиційною в силу вимог ч.4 ст.75 ГПК України. Щодо факту самовільного будівництва на самовільно захопленій земельній ділянці, то цей факт розглядався в межах розгляду справи №914/1874/17 і в задоволенні позовних вимог Городоцької МР Л/о до Городоцької РССТ було відмовлено. Враховуючи наведені аргументи, просить відмовити у задоволенні позову повністю.
У відповіді на відзив (вх.№22882/18 від 20.06.2018р.) позивач заперечив проти аргументів відповідача, зазначивши, що райспоживспілка не підтвердила правонаступництва від СП «Райкоопзаготпром» в частині передачі права постійного землекористування згідно з Державним актом №001030 серії ІІ-ЛВ. Крім того, позивач стверджує, що земельна ділянка, зазначена у Державному акті як ділянка №2 (базар) (0,10га) вже не існує, так як передана іншим особам.
Представником відповідача також подано клопотання (вх.№26158/18 від 11.07.2018р.) про застосування позовної давності при вирішенні даного спору.
Представник позивача заперечив проти застосування позовної давності у клопотанні (вх.№27067/18 від 19.07.2018р.).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд встановив таке.
Рішення городоцької Мр від 22.02.1996р. затверджено матеріали інвентаризації землі СП «Райкоопзаготпром» і закріплено за ним у постійне користування 0,8433 га землі в існуючих межах.
У матеріалах справи міститься копія Державного акту на право постійного користування землею площею 0,84га серії ІІ-ЛВ №001030, виданий спільному підприємству «Райкоопзаготпром», який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №14.
Рішенням Городоцької міської ради від 30.10.2002р. №157 відмінено рішення міськвиконкому від 22.06.1996р. №68 «Про затвердження матеріалів інфентаризації земель СП «Райкоопзаготпром» в частині ділянки №2 (базар) площею 0,10га, зазначеної в Держакті на право постійного користування землею, виданому СП «Райкоопзаготпром» за реєстраційним №14 23.07.1996р.
Рішенням Городоцької міської ради №219 від 19.11.2002р. внесено часткові зміни в рішення Городоцької міської ради від 30.10.2002р. №157.
Постановою правління Городоцької РССТ від 29.09.2003р. реорганізовано спільне підприємство «Райкоопзаготпром» приєднанням його до райспоживспілки (п.1 постанови).
У матеріалах справи міститься Акт на приєднання СП «Райкоопзаготпром» до райспоживспілки та передачу його активів і пасивів станом на 01.01.2004р.
Працівниками Городоцької МР 10.08.2017р. складено Акт про самовільне захоплення Городоцькою РССТ земельної ділянки на вул.І.Франка у м. Городку Львівської обл. орієнтовною площею 0, 0681га та розпочато самовільне будівництво на цій ділянці.
02.08.2017р. державним інспектором ГУ Держгеокадастру складено Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства земельної ділянки, що знаходиться на вул.І.Франка у м. Городку Львівської обл.
Листом №10-13-0.4-1322/90-17 від 31.08.2017р. ГУ Держгеокадастру у Львівській області звернулося до Голови Городоцької МР та Городоцької місцевої прокуратури з інформацією про результати перервірки Городоцької РССТ щодо використання земельної ділянки площею 0,0681га на вул.І.Франка у м. Городку Львівської обл.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2018р. апеляційну скаргу Городоцької райспоживспілки задоволено, рішення суду І інстанції від 04.12.2017р. у справі №914/1874/17 скасовано, прийнято нове рішенням, яким у позові Городоцької МР про зобовязання до вчинення дій відмовлено.
Постановою Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 26.04.2018р. у справі №914/1874/17, зокрема, встановлено, що Городоцька райспоживспілка є правонаступником СП «Райкоопзаготпром».
При вирішенні спору суд керувався такими нормами права.
Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування»; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту, утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».
У відповідності до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно п. 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Разом з тим, у абз. 1 п. 6 розділу X Земельного кодексу України зазначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Втім, положення пункту 6 розділу X ЗК України втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення на підставі Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005.
У даному рішенні, зокрема, встановлено, що згідно з частиною четвертою статті 13 Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).
За Конституцією України кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеномузаконом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частини перша, друга, четверта статті 41).
Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.
Орган законодавчої влади має право встановлювати для громадян та юридичних осіб, у котрих є в постійному користуванні земельні ділянки, але які за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, строк, протягом якого ці особи зобов'язаніпереоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. Але при цьому орган законодавчої влади повинен дотримуватися приписів Основного Закону України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.
Використання терміну "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користуванняземельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року. Так, поняття "набувають права" за змістом частини другої статті 92 та частини першої статті 116 Кодексу в аспекті вимоги переоформлення права користування земельною ділянкою не відповідає вимозі ясності і визначеності правової норми: зазначені положення припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної або комунальної власності, а також громадянами та юридичними особами, які набувають права власності та користування земельними ділянками.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.
Цей принцип закріплено на конституційному рівні (стаття 58 Конституції України), що є гарантією стабільності суспільних відносин.
Проте пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов'язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгостроковуоренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв'язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення.
Отже, порядок переоформлення права користування земельною ділянкою має бути врегульований у чинному Кодексі або інших законах шляхом визначення об'єктів, суб'єктів та основних стадій набуття прав на земельні ділянки.
Приписи пункту 6 Перехідних положень Кодексу є нормами процесуального права і тому не повинні обмежувати норми матеріального права щодо права власності на землю та його набуття громадянами.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.
Суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:
- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;
- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);
- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;
- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.
На підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.
Таким чином, рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 6 розділу X Земельного кодексу України в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Відповідно до ст. 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі від 31.07.2006 за № 5558, посилаючись на Рішення Конституційного Суду № 5-рп/2005 від 22.09.2005, також відзначає, що на сьогодні відсутні обов'язкові підстави для переоформлення права постійного користування на землю.
Таким чином, чинне законодавство України не передбачає ані можливості втрати землекористувачами раніше наданого їм права користування земельною ділянкою на підставі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою, ані обовязкових підстав для переоформлення їх права постійного користування на право власності чи право оренди землею.
Відповідно до абз. 1 та 2 п. 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» № 6 від 17.05.2011 право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Підстави припинення права користування земельною ділянкою містить стаття 141 Земельного кодексу України. Так, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Із суті спору вбачається, що підставою для прийняття рішення відповідачем щодо припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою є п. «в» ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.
Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі № 21-3а11, наведені приписи слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коди припинення останньої виключає правонаступництво.
Матеріалами даної судової справи підтверджується факт правонаступництва відповідача за СП «Райкоопзаготпром», якому і була надана у постійне користування земельна ділянка за спірним Державним актом серії ІІ-ЛВ №001030, виданий спільному підприємству «Райкоопзаготпром», який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №14.
Щодо позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Таким чином, позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності не підлягають задоволенню у звязку із спливом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (частина 4 статті 267 ЦК України).
Оскільки матеріалами справи підтверджується факт правонаступництва права постійного користування земельної ділянки від СП «Райкоопзаготпром» до Городоцької райспоживспілки, відсутність законодавчої вимоги про переоформлення права такого постійного користування земельною ділянкою, відсутні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог про скасування державного акту на право постійного землекористування, про скасування запису про реєстрацію Державного акту на право постійного користування землею площею 0,84га серії ІІ-ЛВ №001030, виданий серії ІІ-ЛВ №001030, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №14, зобовязання Городоцької районну спілку споживчих товариств повернути земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Львівська обл, м. Городок, вул.І.Франка, площею 0,608га, що фактично використовується Городоцькою районною спілкою споживчих товариств Городоцькій міській раді. Оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову, суд не застосовує заявлену відповідачем позовну давність. Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.
Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 236, 238, 241 ГПК України, господарський суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
3. Відповідно до ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 21.08.2018р.
Суддя Козак І.Б.