Дата документу Справа №
Єдиний унікальний № 331/7537/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Смолка І.О.
Провадження № 22-ц/778/47/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«16» серпня 2018 року м. Запоріжжя
Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Подліянової Г.С.,
секретар: Путій Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг,
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнював, до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 05 вересня 2007 року між ним та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» був укладений кредитний договір № 7507С41/91, відповідно до якого він отримав споживчий кредит у сумі 48000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі LIBOR (12m) + 7,10% річних, але не менше 12,50 % на рік, з кінцевим терміном повернення 05 вересня 2028 року для оплати придбання нерухомого майна.
08 червня 2015 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до нього з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, до якого було долучено додаткову угодою від 02.06.2008 року про встановлення процентної ставки на рівні 17,05 % річних.
Вказану додаткову угоду він не підписував та не був з нею ознайомлений. Банком не було його повідомлено про збільшення процентної ставки.
На підставі зазначеного остаточно просив визнати недійсною додаткову угоду від 02.06.2008 року до кредитного договору № 7507С41/91 від 05.09.2007 року; зобов'язати ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» провести перерахунок кредитної заборгованості та нарахування процентів та списання коштів за процентною ставкою 12,5 % річних по кредитному договору № 7507С41/91 від 05.09.2007 року з 02 червня 2008 року; зобов'язати ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зарахувати грошові кошти, безпідставно отримані банком на підставі додаткової угоди від 02.06.2008 року до кредитного договору № 7507С41/91 від 05.09.2007 року, в рахунок погашення кредиту шляхом перерахування з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2, відкритий у ПАТ «Укрексімбанк» м. Запоріжжя, МФО 313979.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на підписання додаткової угоди до кредитного договору іншою особою, необізнаність про підвищення процентної ставки, відсутність підстав для застосування позовної давності, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» подало заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначило, що ОСОБА_3 сплачувалось погашення кредиту та відсотків у розмірі 17.05% річних у валюті кредиту - доларах США, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів відхилила чергове клопотання позивача ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю його представника в розгляді іншої справи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, справа тривалий час знаходиться в провадженні апеляційного суду та неодноразово відкладалась розглядом в тому числі за клопотаннями: представника позивача ОСОБА_4 - 28 лютого 2018 року (т.2, а.с.91), представника позивача ОСОБА_5 - 18 липня 2018 року (т.3, а.с.62) через неможливість присутності представників в судовому засіданні.
При цьому апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 укладено договір з Адвокатським об'єднанням «Біленко, Балковий та партнери», в якому працює не лише адвокат ОСОБА_5
З 18 липня 2018 року і до 16 серпня 2018 року ОСОБА_3 та Адвокатське об'єднання «Біленко, Балковий та партнери» мали достатньо часу, щоб визначитись із адвокатом, який буде та зможе приймати участь у розгляді у цій справі 16 серпня 2018 року.
Крім того, встановлено, що у судовому засіданні 19 липня 2018 року в апеляційному суді присутній безпосередньо сам позивач ОСОБА_3
Відповідно до п.п. 6,7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники процесу зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
За приписами ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Окрім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання всіх представників ОСОБА_3 і на підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, ухвалив у задоволенні клопотання представника позивача відмовити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю ОСОБА_3 та представника банку.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що, починаючи з липня 2008 року, тобто майже 7 років, позивач щомісяця сплачував проценти за користування кредитом у валюті кредиту - доларах США, а не в гривневому еквіваленті, як стверджує позивач, відсотки за користування кредитом ОСОБА_3 сплачувались в розмірі 17,5 % річних, до банку з питань незгоди щодо зміни відсоткової ставки не звертався, одночасно суд задовольнив заяву про застосування позовної давності.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 вересня 2007р. року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» був укладений кредитний договір № 75207С41/91, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредитні кошти в сумі 48 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користуванням кредитом.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 12 травня 2016 року № 514-16, проведеної в справі, підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Позичальник» в оригіналі додаткової угоди до кредитного договору № 75207С41/91 від 05.09.2007 року, за якою встановлена процентна ставка 17,05% річних, виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Позичальник» в оригіналі додаткової угоди до кредитного договору № 75207С41/91 від 05.09.2007 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису; підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Позичальник» в оригіналі додаткової угоди до кредитного договору № 75207С41/91 від 05.09.2007 року виконаний не ОСОБА_3 зі зміною ознак власного почерку, а іншою особою (т.1, а.с.160-165).
Пунктом 2.3.3 Кредитного договору, укладеного між сторонами, передбачено, що банк надає Позичальнику кредит відповідно до Графіка погашення кредиту за Договором.
Як вбачається з п.2.4.1 Кредитного договору, позивач зобов'язаний погасити Кредит на рахунок, вказаний в п.п.2.3.1 цього договору в строк, визначений у п.2.1 договору. Погашення кредиту Позичальник повинен здійснювати у валюті кредиту у строки та у сумах, визначених Графіком погашення кредиту за договором. Строки, передбачені Графіком погашення Кредиту за договором є обов'язковими для виконання Позичальником (т.1, а.с.7).
Відповідно до п.2.5.1 Кредитного договору позичальник сплачує банку проценти за користування Кредитом у розмірі, зазначеному в п.2.2.1 цього договору у валюті Кредиту.
Згідно з п.2.2.1 позичальник щомісячно сплачує кредит у розмірі процентної ставки, яка визначається за формулою LIBOR (12m) + 7,10% річних, але не менш ніж 12,5% річних.
За змістом п.6.6 всі Додатки до цього договору є його невід'ємною частиною.
Позичальник підтверджує, що перед укладанням договору йому повідомлено усю необхідну інформацію щодо умов кредитування, а також, що один примірник цього договору він отримав (т.1, а.с.8 зворот).
За вказаних обставин не заслуговує на увагу посилання позивача на те, що Графік погашення Кредиту за договором, який є невід'ємною частиною договору (т.2, а.с.88-90) та який містить суму погашення платежу, він не отримував, а тому не знав розмір щомісячного платежу - 190.48 доларів США, якій підлягав сплаті.
Доказів про те, що позивач звертався до банку для отримання Графіку погашення Кредиту за договором, який йому не було надано при укладанні кредитного договору, матеріали справи не містять та позивачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.
Судом першої інстанції також правильно встановлено, що відповідно до наданих банком виписок по рахункам ОСОБА_3 (НОМЕР_3 та НОМЕР_4) за період з 04.09.2007 року по 17.09.2015року (т.1, а.с.30-46), довідок банку щодо нарахування відсотків за кредитним договором, заяв на переказ готівки (т.1, а.с.239-247), які містять підписи платника ОСОБА_3, платежі кредиту та відсотків через касу банку здійснювались позивачем саме у доларах США та з урахуванням змін, внесених додатковою угодою (т.1, а.с.239-247).
Як вбачається, з виписок по рахункам ОСОБА_3, довідок банку щодо нарахування відсотків за кредитним договором, починаючи з липня 2008 року розмір щомісячних платежів по відсоткам, які вносились позивачем до каси банку на виконання умов договору збільшився більш ніж на 100 доларів США.
За приписами ст. 212 ЦПК України (в редакції, чинній до 14.12.2017 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналогічною за своїм змістом є норма ст. 89 ЦПК України (в редакції, 15.12.2017 року): суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, довід апеляційної скарги необґрунтованість висновку суду щодо обізнаності позивача про зміну відсоткової ставки та його згоди щодо сплати відсотків, нарахованих в розмірі 17,5 % річних, колегія суддів вважає неприйнятним.
Відповідно до пункту 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (абзац 3 пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі").
Виходячи із зазначених у позові та встановлених судом обставин, суд першої інстанції дійшовши правильного висновку про недоведеність позовних вимог, помилково відмовив у позові, задовольнивши клопотання відповідача про застосування строку позовної давності.
Крім того, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 липня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Запоріжжя до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості позов банку задоволено, зі ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за кредитним договором № 75207С41/91 від 05 вересня 2007 року станом на 07.09.2015 року в сумі 29254,93 доларів США, яка складається із: заборгованість за кредитом - 21618,72 доларів США; заборгованість по процентам за період з 01.11.2014 р. по 07.09.2015 р. - 3114,86 доларів США; пеня за порушення строків погашення кредиту за період з 28.05.2015 р. по 07.09.2015 р.- 3671,58 доларів США; пеня за порушення строків погашення процентів за період з 16.12.2014р. по 07.09.2015 р. - 633,63 доларів США; 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою основного боргу з 28.05.2015 р. по 07.09.2015 р. - 183,02 доларів США; 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом - 33,12 доларів США.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в повному обсязі, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо неправомірного збільшення відсоткової ставки за користування кредитом з 12,5 % річних до 17,5 % річних, зазначивши про їх неприйнятність.
Таким чином, рішення суду відповідно до вимог п.4 ст.376 ЦПК України необхідно змінити, виключити з мотивувальної частини рішення посилання на посилання на застосування строку позовної давності.
Керуючись ст.ст.374, 376, 382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2017 року у цій справі змінити, виключити з мотивувальної частини рішення посилання на застосування строку позовної давності.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 серпня 2018 року.
Головуючий
Судді: