судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1
у кримінальному провадженні №12016100040004640 щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , обвинувачених за ч.3, ст.15, ч.2 ст. 289, ч.2 ст.289 КК України, стосовно ухвали колегії суддів Апеляційного суду міста Києва від 08 серпня 2018 року про залишення без зміни вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 09 лютого 2018 року за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_4 .
За результатами розгляду вказаного кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 09.02.2018 більшістю голосів (судді ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ), апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без зміни.
Не поділяючи таку точку зору, вважаю за необхідне вказати наступне.
На мою думку суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 50, 75 КК України, без достатніх на те підставі наведення переконливих мотивів для прийняття такого рішення, звільнив обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, що не відповідає ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особам обвинувачених, і тому свідчить про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, яке потягло за собою призначення надто м'якого покарання.
Так, суд 1-ї інстанції не в достатній мірі врахував те, що вчинені ОСОБА_2 та ОСОБА_7 кримінальні правопорушення відносяться до категорії тяжких злочинів, обставини їх вчинення та кількість епізодів злочинної діяльності за короткий проміжок часу (4 епізоди за 2 місяці), тобто систематичне, неодноразове вчинення злочинів з використанням заздалегідь заготовлених технічних пристроїв, за попередньою змовою на їх вчинення, спосіб подальшої реалізації набутого незаконним шляхом майна, а тому висновок суду 1-ї інстанції про можливість виправлення та перевиховання обвинувачених без ізоляції від суспільства, зі звільненням від відбування покарання, без конфіскації майна, є очевидно помилковим.
Неправильне застосування кримінального закону, тобто застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню, що призвело до незаконного звільнення обвинувачених від відбування покарання, є підставою для скасування вироку суду 1-ї інстанції в частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку апеляційним судом відповідно до вимог ст.ст. 409, 413, 420 КПК України.
Підсумовуючи викладене, вважаю, що рішення більшості колегії суддів апеляційного суду про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення, а вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 09.02.2018 щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без зміни, є безпідставним і таким, що суперечить вимогам Закону.
Суддя
Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1