Постанова
Іменем України
08 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 680/916/15-ц
провадження № 61-1654зпв18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.
учасники справи:
позивачі: заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації, Новоушицька районна державна адміністрація Хмельницької області, відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Нагорна Тетяна Володимирівна,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року,
У серпні 2015 року заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Хмельницька ОДА), Новоушицької районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Новоушицька РДА Хмельницької області) звернувся до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України), приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Нагорної Т. В. (далі - приватний нотаріус Хмельницького МНО) про визнання недійсною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору купівлі-продажу та знесення нерухомого майна.
Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням голови Новоушицької РДА Хмельницької області від 17 травня 2007 року держаному підприємству «Красилівський агрегатний завод» (далі - ДП «Красилівський агрегатний завод») був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для облаштування пляжу за рахунок земель державної власності на території Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області. Розпорядженням голови Хмельницької ОДА від 20 листопада 2012 року затверджено проект землеустрою та вирішено передати ДП «Красилівський агрегатний завод» в оренду земельну ділянку площею 1,1781 га із земель водного фонду терміном на 49 років. На підставі вказаного розпорядження 24 грудня
2012 року між Новоушицькою РДА Хмельницької області та ДП «Красилівський агрегатний завод» укладений договір оренди земельної ділянки.
На вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 протягом 2009 - 2010 років здійснено будівництво об'єкта нерухомості (елінга) на землях водного фонду. З метою узаконення самочинного будівництва ОСОБА_2 укладено договір суборенди земельної ділянки площею 0,0309 га з ДП «Красилівський агрегатний завод», відповідно до умов якого суборендарю надано право на встановлення споруд.
29 жовтня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю (далі - ІДАБК) зареєстровано декларацію № 2022133010990, подану ОСОБА_2, про готовність об'єкта до експлуатації (елінг з кімнатами відпочинку (А-ІІ). На підставі декларації реєстраційною службою Новоушицького районного управління юстиції за вказаною особою зареєстровано право власності на нерухоме майно. Згідно з договором купівлі-продажу від 08 вересня 2014 року елінг з кімнатами відпочинку відчужено ОСОБА_3
Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області
від 24 грудня 2014 року визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки площею 0,0309 га та скасовано його державну реєстрацію, скасовано реєстрацію 29 жовтня 2013 року декларації ХМ № 202133010980 про готовність об'єкта до експлуатації, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно від 21 листопада 2013 року, зобов'язано ОСОБА_2 знести самочинно побудований елінг з кімнатами відпочинку.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 22 квітня 2015 року рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 24 грудня 2014 року в частині скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, знесення самочинного будівництва і стягнення з ІДАБК у Хмельницькій області судового збору скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зазначені судові рішення залишені без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року.
На підставі вищевказаного заступник прокурора Хмельницької області просив визнати недійсною декларацію про готовність об'єкта до експлуатації ХМ № 202133010980, подану ОСОБА_2 29 жовтня 2013 року та скасувати її реєстрацію; визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 08 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; скасувати рішення приватного нотаріуса Хмельницького МНО Нагорної Т. В. від 08 вересня 2014 року про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на елінг з кімнатами відпочинку, що розташований на АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2 знести самочинне будівництво за вказаною адресою.
Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області
від 11 липня 2016 року (у складі судді Шуригіної О. В.) позов заступника прокурора Хмельницької області задоволено частково.
Скасовано реєстрацію декларації від 29 жовтня 2013 року
№ ХМ 202133010980 про готовність об'єкта - елінгу з кімнатами відпочину (А-ІІ) до експлуатації, яка подана ОСОБА_2
Визнано недійсним договір купівлі-продажу елінгу з кімнатами відпочинку № 1188, виданий 08 вересня 2014 року приватним нотаріусом Хмельницького МНО Нагорною Т. В., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Скасовано рішення приватного нотаріуса Хмельницького МНО Нагорної Т. В. від 08 вересня 2014 року, індексний номер 15649580, про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на елінг з кімнатами відпочинку, що розташований на АДРЕСА_1.
Зобов'язано ОСОБА_2 знести самочинне будівництво за адресою: АДРЕСА_1
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року (у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В.) рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 11 липня
2016 року в частині задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу і скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на елінг з кімнатами відпочинку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
У позові заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької ОДА, Новоушицької РДА Хмельницької області до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса Хмельницького МНО Нагорної Т.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення державного реєстратора відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року
(у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І. В.) рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 11 липня
2016 року в частині вимог про визнання недійсною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зобов'язання знесення нерухомого майна скасовано.
Провадження у справі в частині вимог заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Хмельницької ОДА, Новоушицької РДА Хмельницької області до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ДАБІ України про визнання недійсною та скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зобов'язання знесення нерухомого майна закрито на підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 205 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Роз'яснено позивачам, що вони мають право в порядку, визначеному КАС України, звернутися з позовною заявою до адміністративного суду щодо вимог про зобов'язання знесення самочинного будівництва, якщо вважають, що діями відповідачів порушено їх права чи інтереси.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року (у складі колегії суддів: Червинської М. Є., Завгородньої І. М., Мазур Л. М., Коротуна В. М.,
Попович О. В.) рішення та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року залишено без змін.
У листопаді 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява заступника Генерального прокурора про перегляд рішення апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року і ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень), зокрема з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статей 203, 215 ЦК України, а також неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права статті 15, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень), статті 17 КАС України.
З урахуванням вказаного заявник просив скасувати вказані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора послався:
- на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року у справі № 707/1757/14-ц, в якій, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому, зокрема, у вказаній справі суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився й касаційний суд, виходили з того, що земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах сільської ради, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу особі в користування вказаної земельної ділянки не приймались, цивільно-правові угоди з особою щодо користування земельною ділянкою не укладались, будівництво дачного будинку на спірній земельній ділянці є самочинним;
- на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року у справі № 306/3506/14-ц, в якій апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що відповідач протягом 2010-2012 років здійснив реконструкцію своєї квартири, провів добудову до неї та спорудив на прилеглій до багатоквартирного будинку земельній ділянці приміщення, призначене для використання з комерційною метою під магазин, без декларації про початок виконання будівельних робіт, без права на виконання будівельних робіт і без проектної документації, за відсутності документів, що посвідчують право власності забудовника на земельну ділянку або право тимчасового користування земельною ділянкою;
- на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 680/723/14-ц, в якій суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився й касаційний суд, виходили з того, що оспорюваний договір суборенди земельної ділянки суперечить вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання недійсним договору та скасування його державної реєстрації, і, як наслідок, скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та державної реєстрації права власності на це майно. Визнавши елінг самочинно збудованим у прибережній захисній смузі і встановивши обставини, які виключають можливість його перебудови, суди зобов'язали відповідача його знести;
- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року у справі № 522/15857/13-ц, в якій суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився й касаційний суд, виходили з того, що відповідач здійснив реконструкцію нежитлового приміщення без відповідної проектно-дозвільної документації та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а тому спірне приміщення підлягає знесенню як самочинно збудоване. Оскільки відповідач не набув право власності в порядку, визначеному законом на спірне приміщення, то укладений ним щодо указаного майна договір міни в силу вимог статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є недійсним;
- ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року у справі № 464/12917/13-ц, в якій суди першої та апеляційної інстанцій, з якими погодився й касаційний суд, виходили з того, що відповідач збудував спірне приміщення всупереч обмеженням, які були встановлені при купівлі житлового будинку та земельної ділянки, а саме: земельна ділянка знаходиться в межах червоних ліній без права забудови та посадки багаторічних насаджень, тому дійшли висновку про наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на будівлю ресторану, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08 травня 2012 року та зобов'язання приведення до попереднього стану земельної ділянки шляхом демонтажу самочинно встановленої будівлі ресторану;
- постанову Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 2-3067/11, в якій скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання вчинити дії та направляючи справу в цій частині на розгляд до суду касаційної інстанції, Верховний Суд України дійшов висновку, що спір за позовом районної адміністрації (виконавчого органу міської ради) про знесення об'єкта самочинного будівництва, збудованого на земельній ділянці, не відведеній у встановленому порядку для цієї мети, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку позивач звертається до суду як власник цієї земельної ділянки за захистом порушеного цивільного права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права власності на землю.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»
(далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції
у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
12 січня 2018 року заява про перегляд судових рішень надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Новоушицького районного суду Хмельницької області.
28 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2018 року справу призначено до розгляду.
Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) передбачено, що заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На підставі частини другої статті 360-4 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення, за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, суд має право, у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суди встановили, що розпорядженням голови Новоушицької РДА Хмельницької області від 17 травня 2007 року ДП «Красилівський агрегатний завод» був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для облаштування пляжу на території Вільховецької сільської ради Новоушицького району Хмельницької області.
Розпорядженням голови Хмельницької ОДА від 20 листопада 2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди ДП «Красилівський агрегатний завод» за межами населеного пункту села Рудківці Новоушицького району Хмельницької області для рекреаційного призначення (облаштування пляжу). Цим розпорядженням вирішено передати в оренду земельну ділянку загальною площею 1,1781 га із земель водного фонду терміном на 49 років.
24 грудня 2012 року між Новоушицькою РДА Хмельницької області та
ДП «Красилівський агрегатний завод» укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Новоушицькому районі. Протягом 2009-2010 років ОСОБА_2 здійснено будівництво об'єкта нерухомості (елінгу) на земельній ділянці, віднесеній до земель рекреаційного призначення.
16 серпня 2013 року між ДП «Красилівський агрегатний завод» і ОСОБА_2 укладено договір суборенди земельної ділянки площею 0,0309 га, відповідно до умов якого суборендарю надано право на встановлення споруд.
29 жовтня 2013 року ІДАБК зареєстровано декларацію ХМ № 202133010980, подану ОСОБА_2, про готовність об'єкта до експлуатації (елінг з кімнатами відпочинку (А-ІІ)), на підставі якої реєстраційною службою Новоушицького районного управління юстиції за вказаною особою зареєстровано право власності на нерухоме майно.
08 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу елінгу з кімнатами відпочинку, який посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького МНО Нагорною Т. В. та проведено державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3 на елінг з кімнатами відпочинку, що розташований на АДРЕСА_1.
Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області
від 24 грудня 2014 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки площею 0,0309 га та скасовано його державну реєстрацію, скасовано реєстрацію 29 жовтня 2013 року декларації ХМ № 202133010980 про готовність об'єкта до експлуатації, подану
ОСОБА_2
У заяві про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень, щодо застосування статей 203 та 215 ЦК України.
На обґрунтування заяви заступник Генерального прокурора надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року у справі № 522/15857/13-ц, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року.
Залишаючи без змін рішення апеляційного суду в частині вимог про визнання недійним договору купівлі-продажу на елінг з кімнатами відпочинку від 08 вересня 2014 року і скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_3, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, виходив із того, що позивач не був стороною оспорюваного договору купівлі-продажу елінгу з кімнатами відпочинку, позивачем не доведено факт порушення його прав оспорюванню угодою з підстав, визначений статтями 203, 215 ЦК України.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року у справі № 464/12917/13-ц, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки законні підстави для набуття попереднім власником права власності на будівлю ресторану були відсутні, рішення суду про визнання за ним права власності на спірну будівлю скасоване, тому продавцем була особа, яка не набула права власності на майно у встановленому законом порядку. Враховуючи вказане суди дійшли висновку, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 203, 215 ЦК України
Звертаючись до суду із указаним позовом про визнання договору купівлі-продажу елінгу недійсним з кімнатами відпочинку, прокурор у позовній заяві посилався на статті 203, 215 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Разом з тим, на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту порушеного права.
Разом з тим, зі змісту наведеної для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року у справі № 522/15857/13-ц та судових рішень, про перегляд яких подано заяву, не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки у справах встановлено різні фактичні обставини.
Крім того, у заяві про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ неоднаково застосував одні й ті самі норми процесуального права, зокрема статті 15, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень), статті 17 КАС України,при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
На обґрунтування заяви заступник Генерального прокурора надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року у справі № 707/1757/14-ц, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року у справі № 306/3506/14-ц, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 680/723/14-ц, постанову Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 2-3067/11.
Закриваючи провадження у справі, яка переглядається, в частині позовних вимог щодо знесення самочинно збудованого нерухомого майна, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що предметом цього спору є об'єкт нерухомості, збудований на земельній ділянці, яка належить до державної форми власності та не була відведена забудовнику у встановленому порядку для будівництва цього об'єкта, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що прокурор в інтересах Хмельницької ОДА звернувся до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій, тому відносини між сторонами є публічно-правовими й зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, заступник прокурора Хмельницької області звернувся до суду з позовом до фізичної особи про знесення самочинно збудованого елінгу з кімнатами відпочинку, який збудовано на земельній ділянці прибережної захисної смуги, що не була і не може бути відведена відповідачу в установленому законом порядку для цієї мети.
Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Судами встановлено, що капітальна будівля елінгу самовільно побудована на земельній ділянці, яка належить до земель водного фонду та має вид використання - для рекреаційного призначення.
Відповідно до статей 50, 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Відповідно до частини першої, пункту «в» частини другої, третьої статті 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (частина 1, пункт «г» частини другої статті 61 ЗК України). Такі ж положення містяться у статтях 88, 89 ВК України.
Відповідно до проектної документації водоохоронної зони лівого берега Дністровського водосховища на території Новоушицького району, яка розроблена в 1986 році земельна ділянка, на якій побудований елінг, знаходиться в прибережній захисній смузі.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб'єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб'єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно.
Згідно з пунктом 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок № 461) прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Разом з тим, будівництво здійснено в прибережній захисній смузі, на території якої відповідно до частин 1, 2 статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, до яких елінг не належить, а також яка згідно з вимогами статті 59 ЗК України може передаватись лише в користування.
Аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що спір за позовом прокурора в інтересах Хмельницької обласної державної адміністрації про знесення об'єкта самочинного будівництва, збудованого на земельній ділянці водного фонду, не відведеній у встановленому порядку для цієї мети, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку позивач звертається до суду як орган, уповноважений державою на здійснення повноважень власника цієї земельної ділянки, за захистом порушеного цивільного права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний із вирішенням питання щодо права власності (користування) на землю.
Отже, враховуючи суб'єктивний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи зазначене, спір щодо знесення самочинного будівництва в інтересах власника земельної ділянки згідно зі статтею 15 ЦПК України
(у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень) підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічних висновків дійшов суд касаційної інстанції в наведених для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року у справі № 707/1757/14-ц, від 09 жовтня 2017 року у справі № 306/3506/14-ц, від 16 серпня 2017 року у справі № 680/723/14-ц.
Надана заявником постанова Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 2-3067/11 не може бути розглянута як приклад для порівняння, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, вказане судове рішення не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права та норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення спору, позовні вимоги заявлені у справі є взаємопов'язаними, а їх окремий розгляд може вплинути на ефективність відновлення порушеного права, то відповідно до частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин наявні правові підстави для задоволення заяви заступника Генерального прокурора про перегляд рішення та ухвали апеляційного суду, ухвали суду касаційної інстанції.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року, пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву заступника Генерального прокурора про перегляд рішення та ухвали апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року задовольнити.
Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 18 жовтня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В. В. Пророк
І. М. Фаловська
С. П. Штелик