Постанова
Іменем України
13 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 691/1581/14-ц
провадження № 61-8155св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
треті особи: Городищенська міська рада Черкаської області, Комунальний заклад «Городищенське районне територіальне медичне об'єднання» Городищенської районної ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27 червня 2017 року у складі судді Савенко О. М. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 31 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Бондаренка С. І., Новікова О. М.,
У жовтні 2014 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту.
У лютому 2015 року ОСОБА_4 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 в 1968 році був направлений на роботу в м. Городище Черкаської області до районної лікарні на посаду лікаря-інфекціоніста та йому із сім'єю була виділена квартира АДРЕСА_2.
Позивач зазначав, що з часу вселення до квартири на території земельної ділянки, яка прилягала до квартири, знаходиться криниця, якою він користується, обслуговує, проводить ремонт та чистить протягом тривалого часу. Однак ОСОБА_11 як головний лікар під час продажу частки будинку, використовуючи службове положення не відобразив в технічній документації частки позивача криницю, яка знаходилась на земельній ділянці біля квартири позивача.
Також позивач вказував, що з часу отримання квартири і до цього часу криницею, яка знаходиться на його земельній ділянці, жителі будинку АДРЕСА_1 не користувалися та претензій до нього про незаконне володіння криницею ніхто не пред'являв. Криниця в технічній документації, яка була надана на момент купівлі-продажу квартири, не значилася, а в договорі вказано неправильне місце знаходження придбаного нерухомого майна, оскільки фактично майно знаходилося за адресою: АДРЕСА_1, а не АДРЕСА_3. Ця помилка була виправлена під час складання акта розбивки господарсько-побутових будівель в натурі від 05 вересня 2005 року, в якому зазначено, що криниця перебуває на земельній ділянці, виділеній йому в користування.
Позивач вважав, що оскільки він є особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, то набув право власності на це майно.
З таких підстав позивач просив суд визнати за ним право власності на криницю, що розташована на земельній ділянці господарства АДРЕСА_1.
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 01 жовтня 2015 року позов ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_10, ОСОБА_4, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Городищенської міської ради Черкаської області, про встановлення земельного сервітуту залишено без розгляду.
У грудні 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном.
Позов мотивований тим, що вони є сусідами і співвласниками криниці, яка належить їм в рівних частинах на праві власності та знаходиться поряд з їх домоволодіннями зі сторони, де мешкає ОСОБА_4
Зазначена криниця була придбана ними разом із набуттям права власності на нерухоме майно, тобто відповідні частки у будинковолодінні АДРЕСА_1. Криницею користувалися і інші сусіди, які проживають на АДРЕСА_1 г та 4. Проте, близько десяти років ОСОБА_4 спочатку частково перегородив прохід з одного боку від вул. Маяковського зі сторони проїзної дороги, а потім з невідомих причин та в порушення принципу добросусідства, обмежуючи їх у користуванні водою, перекрив прохід з іншого боку вулиці, зі сторони внутрішнього двору, де розміщені домоволодіння користувачів, повністю перекривши їм всім підхід до криниці, чим створив реальні перешкоди для них як законних і належних власників зазначеного майна, обмеживши право користування та володіння.
Позивачі просили суд усунути для них перешкоди в користуванні та розпорядженні своєю криницею, шляхом зобов'язання ОСОБА_4 демонтувати обладнані ним загородження з обох сторін загального проходу до колодязя від вул. Маяковського і прибрати складені ним будівельні матеріали і речі, тим самим звільнивши цей прохід для безперешкодного користування.
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 12 квітня 2016 року цивільні справи об'єднані в одне провадження.
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 19 червня 2017 року ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_12 залучено до участі у справі як співвідповідачів.
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 27 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Позов ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_4 усунути ОСОБА_6, ОСОБА_5 перешкоди у користуванні та розпорядженні криницею, яка розташована на АДРЕСА_1 шляхом демонтування обладнаних загороджень з обох сторін загального проходу до вказаної криниці від вул. Маяковського в м. Городище Черкаської області і прибрати складені будівельні матеріали і речі, тим самим звільнивши цей прохід для безперешкодного користування.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6, ОСОБА_5 понесені судові витрати в рівних частках в сумі 8 487,20 грн, які складаються з 487,20 грн судового збору та 8 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 не довів набутого ним права власності на криницю на законних підставах, не набув права власності на нерухоме майно, як того вимагає чинне законодавство, не надав суду жодного належного доказу, який містив би інформацію щодо предмета доказування, посилаючись лише на те, що за криницею доглядає більше двадцяти років і це є підставою для набуття права власності за набувальною давністю. ОСОБА_5 і ОСОБА_6 довели належними доказами своє право власності на криницю, а тому вони як власники мають право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а відповідач чинить їм перешкоди у цьому.
Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 31 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 був обізнаний, що власниками вказаної криниці є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Позивачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 володіли нерухомим майном, а саме криницею, до того часу, як ОСОБА_4 почав здійснювати перешкоди у користуванні криницею. На даний час спірна криниця знаходиться на землях міської ради.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Касаційна скарга мотивована тим, що криниця розташована на земельній ділянці на АДРЕСА_1 в м. Городище Черкаської області, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підтвердили їх право власності на відповідну частину криниці. З часу придбання будинку ОСОБА_4 та його родина постійно користувалися криницею, обслуговували та ремонтували, а тому ОСОБА_4 є особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно ним володіти протягом десяти років.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічне положення міститься й у статті 321 ЦК України.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Суд встановив, що 25 грудня 1990 року Городищенська центральна районна лікарня та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу 13/25 частини будинку з надвірними будівлями у м. Городище на АДРЕСА_3 на земельній ділянці присадибного земельного фонду - держфонду площею 2 149 кв. м, на якій розташований жилий будинок, гараж та погріб, які належали Городищенській центральній районній лікарні на підставі реєстраційного посвідчення виданого виконкомом Городищенської міськради 29 листопада 1990 року.
16 листопада 1990 року виготовлений технічний паспорт на жилий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 на власника ОСОБА_4 із експлікацією внутрішньої площі до плану житлового будинку та зазначенням його конструктивних елементів: під літ. «А» житловий будинок, під літ. а1, а2, а3 веранди, № 1-2 ганок, під літ. «Б» і «В» гараж, № 3 погріб.
Підставою для укладення договору купівлі-продажу був акт комісії від 17 жовтня 1990 року, утвореної за наказом головного лікаря Городищенської центральної районної лікарні від 18 вересня 1990 року, до складу якої входив і ОСОБА_4, яка провела обстеження квартири № 3, що підлягала продажу.
06 березня 2007 року ОСОБА_13 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла у дар 73/100 частини жилого будинку на АДРЕСА_1 на приватизованій земельній ділянці площею 0,1687 га та згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Городищенською державною нотаріальною конторою від 03 березня 2000 року, на якій розташований жилий будинок під літ. «А-1», прибудова «а-1», прибудова «а-2», ганок № 1, сарай - «Б», саж «Г», погріб ПД, погріб пд-1, погріб пд-2, вбиральня -3, огорожа № 5-8, 12, криниця № 2, криниця ? частини № 10.
05 лютого 1997 року ОСОБА_14 уклав з ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 договір міни на належні йому на праві особистої власності 27/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 на земельній ділянці держфонду.
Згідно з технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду на АДРЕСА_1, до складу домоволодіння входять: житловий будинок під літ. «А-1», пристройка під літ. «а1», підвал під літ. «т», криниця ? частини під № 6, огорожа під № 1.
Частиною першою статті 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном.
Суди встановили, що на час придбання квартир перші власники: ОСОБА_14 та ОСОБА_11 крім житлової площі придбали у власність і надвірні споруди, в тому числі по 1/2 частини криниці, а ОСОБА_4 виявив бажання отримати інше майно для використання під сарай чи погріб, що підтверджується технічними паспортами, складеними на домоволодіння на АДРЕСА_1
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно зі статтями 10, 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав, установлених статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на криницю за набувальною давністю.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 та його родина постійно користувалися криницею, обслуговували та ремонтували, а тому ОСОБА_4 є особою, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно ним володіти протягом десяти років не знайшли свого підтвердження, факт добросовісного заволодіння позивачем спірним нерухомим майном, а також відкритого, безперервного володіння позивачем цим нерухомим майном протягом десяти років, судами не встановлений.
Також, установивши факт набуття ОСОБА_6 та ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7 у власність спірної криниці на підставах, що не заборонені законом, а саме шляхом договору дарування та договору міни, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про усунення позивачам перешкод у користуванні та розпорядженні криницею.
Наведеним вище спростовуються доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підтвердили своє право власності на відповідну частину криниці.
При вирішенні справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 27 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 31 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. С. Висоцька С. П. Штелик