Постанова
Іменем України
16 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 755/22060/15-ц
провадження № 61-33202св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В.В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року, у складі судді Гончарука В. П., та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року, у складі колегії суддів: Немировської О. В., Українець Л. Д., Чобіток А. О.,
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві про встановлення факту батьківства.
Позовна заява мотивована тим, що з 2012 року між ним та відповідачем розпочались близькі стосунки, та через деякий час вони почали проживати однією сім'єю. Згодом, через постійні конфлікти, сторони припинили спільне проживання, а їх відносини стали періодичними. Так, у серпні вони разом їздили на відпочинок до Італії, а в квітні 2014 святкували разом із батьками свято Великодня. Згодом відповідач завагітніла та ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дочку - ОСОБА_6. За вказівкою
ОСОБА_5 в актовому записі про народження дитини відомості у графі «батько» записано зі слів матері: «ОСОБА_4».
ОСОБА_4 зазначав, що впродовж усього строку вагітності відповідач визнавала його батьківство та вони разом обговорювали варіанти імені їх майбутньої дитини. Позивач намагався підтримувати з нею відносини, а саме: регулярно відвідував ОСОБА_5 у лікарні в той час, коли вона перебувала на стаціонарному лікуванні з метою збереження плоду, купував ліки, та одразу після пологів прибув до пологового будинку; а після народження дитини - надавав матеріальну допомогу, купляв підгузки, дитячий одяг та іграшки.
Починаючи з першого місяця життя дочки, відповідач чинить перешкоди у спілкуванні позивача з дитиною, обмежує його право на її виховання, а також відмовляється від подання їх спільної заяви до органу реєстрації актів громадянського стану про визнання його батьківства щодо
ОСОБА_6
Маючи намір повною мірою реалізувати та захистити свої батьківські права, ОСОБА_7 звернувся із вказаним позовом до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_4 батьком ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Виключено з актового запису про народження дитини відомості про батьківство ОСОБА_7 щодо ОСОБА_6 Зазначено у графі «батько» ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з сукупності оцінених ним доказів, наявних у матеріалах справи, а також ухилення відповідача від надання зразків крові для проведення експертизи генетичної ідентифікації та ненадання нею доказів щодо того, що біологічним батьком дитини є інший чоловік.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга відповідача обґрунтована невідповідністю висновків судів обставинам справи та відсутністю у матеріалах справи доказів, на підтвердження наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4
ОСОБА_5 зазначає, що не була належним чином повідомлена апеляційним судом про день та місце проведення експертизи, у зв'язку з чим вона була позбавлена можливості вчасно з'явитись до місця відбору зразків крові. Вказує на помилковість зазначення судом апеляційної інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення її тверджень про відсутність необхідності у проведенні судово-генетичної експертизи.
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначає про необґрунтованість доводів касаційної скарги, у зв'язку з чим просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року дану справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач народила дочку - ОСОБА_6 Запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень відповідачем було вчинено відповідно до норм статті 135 СК України.
ОСОБА_4, посилаючись на те, що відповідач перешкоджає йому, як біологічному батьку дитини, спілкуватись з його дочкою та реалізувати свої батьківські права, звернувся до суду з позовом про встановлення факту його батьківства відносно ОСОБА_6 На підтвердження позовних вимог вказував на існування між ним та відповідачем близьких відносин з серпня 2012 року, спільну подорож та святкування ними свят до вагітності відповідача, а також визнання відповідачем саме його батьком майбутньої дитини протягом усього періоду вагітності.
Під час перебування відповідача у лікарні позивачем сплачувались матеріальні витрати, а після народження дитини - він придбавав дитячі товари: підгузки, дитячий одяг та іграшки, на підтвердження чого позивачем надано відповідні копії товарних чеків, які наявні у матеріалах справи.
Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції призначалась судово-медична експертиза генетичної ідентифікації для з'ясування питання, чи є ОСОБА_4 біологічним батьком ОСОБА_6
Як на причину неможливості прибути до Київського міського бюро судово-медичних експертиз, якому було доручено проведення експертизи ухвалою місцевого суду від 31 травня 2016 року, відповідач посилилась на госпіталізацію її доньки, надаючи, як доказ, копію медичної довідки. Вказану довідку апеляційним судом обґрунтовано визнано неналежним доказом у зв'язку з її невідповідністю вимогам цивільного процесуального законодавства щодо належності та допустимості доказів.
Разом із цим, свою неявку для відбору зразків ДНК, необхідних для проведення експертизи, призначеної ухвалою апеляційного суду
від 20 квітня 2017 року, відповідач обґрунтовує її неповідомленням про дату та місце проведення судово-медичної експертизи.
Водночас, колегія суддів враховує, що під час судового засідання у суді апеляційної інстанції, що підтверджується технічним записом судового засідання, відповідачем не заперечувалась її обізнаність із фактом призначення експертизи. При цьому її представником було заявлено, що проведення експертизи не є необхідним, оскільки, за відсутності інших доказів на підтвердження батьківства позивача, висновок експертизи не може бути єдиним доказом по справі.
На підставі викладеного та за відсутності повідомлень відповідача про можливість або не можливість прибути до експертної установи в інші дні та часи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_5 ухилялась від подання експертам необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства («Калачова проти Російської Федерації», № 3451/05, § 34, рішення від 07 травня 2009 року).
Відповідно до статті 143 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
За положеннями частини першої статті 146 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень) у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції і погоджуючись з його висновком про визнання батьківства ОСОБА_4 відносно дитини ОСОБА_6, дійшов правильного висновку, що свідоме ухилення ОСОБА_5 від проведення судово-генетичної експертизи дає суду підстави встановити біологічне походження дитини від позивача.
Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
В. В.Пророк
І. М.Фаловська