Постанова
Іменем України
16 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 201/2561/16-ц
провадження № 61-10276св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - орган опіки та піклування Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року в складі колегії суддів: Пономарь З. М., Баранніка О. П., Посунся Н. Є.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що в період з 14 липня 2006 року по 04 жовтня 2011 року вона перебувала у шлюбних відносинах з ОСОБА_5, від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням суду місце проживання дітей було визначено разом з матір'ю, однак з 26 листопада 2011 року діти проживають з відповідачем, а позивач не має можливості на спілкування з ними, по теперішній час місце знаходження її дітей їй не відомо. Неодноразові звернення до правоохоронних органів стосовно встановлення місцязнаходження її дітей результатів не дало, у зв'язку із чим позивач звернулась з вищевказаним позовом до суду.
На підставі викладеного ОСОБА_4 просила позбавити ОСОБА_5 батьківських прав відносно його малолітніх дітей: ОСОБА_6. ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Заочним рішенням Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська від 28 квітня 2016 року (в складі судді: Демидової С. О.) позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_5 батьківських прав відносно його малолітніх дітей: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 з листопада 2011 року переховує малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від їх матері, встановити їх місце знаходження не представляється можливим, відповідач не виконує рішення суду, яким визначено місце проживання малолітніх дітей разом з матір'ю, ухиляється від сплати аліментів на їх утримування. Тому, врахувавши висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що підстави для позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, позивачем не надано доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та свідомого нехтування своїми обов'язками. Апеляційний суд зазначив про те, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 стосовно малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не буде відповідати найкращим інтересам дітей. Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дітей їх коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 рокудо Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, і не врахував, що позивач з 26 листопада 2011 року не має можливості спілкуватися зі своїми дітьми, оскільки не знає їх місце знаходження, на неодноразові звернення її до правоохоронних органів результатів не дали. Апеляційний суд, безпідставно залишив поза увагою, що ОСОБА_5 уже декілька років за адресою останнього відомого місця проживання не проживає, та не надав оцінки, в яких умовах проживають діти, не дослідив соціально побутові умови життя та матеріального становища відповідача. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Апеляційним судом встановлено, що в період з 14 липня 2006 року по 04 жовтня 2011 року сторони перебували у шлюбі. Від шлюбу у сторін народилися діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2015 року визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_6., ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю ОСОБА_4
14 грудня 2015 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_5, 1972 року народження, оголошено в розшук.
21 травня 2014 року за заявою позивача було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 166 КК України, стосовно не виконання батьківських обов'язків ОСОБА_5 по догляду за малолітніми дітьми.
Установлено, що діти сторін у справі навчалися в середній загальноосвітній школі № 2 м. Дніпропетровська. 14 квітня 2015 року ОСОБА_5 написав заяву до школи, в якій просив видати документи дітей у зв'язку з переїздом до Миколаївської області. Адміністрацією навчального закладу особові справи дітей були видані батькові.
Відповіддю департаменту освіти, науки та молоді Миколаївської обласної державної адміністрації на запит Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, повідомлено, що неповнолітні особи ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у загальноосвітніх навчальних закладах Миколаївської області не навчаються.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 вересня 2011 року з ОСОБА_5. стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7, починаючи стягнення з 07 червня 2011 року.
Згідно зі статтею 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Аналогічні роз'яснення викладені у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто прав наданих батькам до досягнення їхніми дітьми повноліття на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу.
ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо своїх дітей та винятковості даного випадку, яка б свідчила про наявність підстав для застосування до ОСОБА_5 крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо малолітніх дітей.
Доводи касаційної скарги вже були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та мотивовано ним відхилені, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. С. Висоцька В. В. Пророк